- •Предмет, метод I завдання курсу
- •1.2. Поняття і завдання дисципліни «Економіка природокористування»
- •1.4. Навколишнє природне середовище як об'єкт пізнання
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Відмінності раціонального і нераціонального природокористування
- •Рекомендовані теми рефератів
- •Тема 4 ресурсозбереження й ефективність використання вторинних ресурсів
- •6.2. Роль науково-технічного прогресу (нтп) у ресурсозбереженні
- •6.3. Еколого- економічні пріоритети у вирішенні проблеми відходів
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Рекомендовані теми рефератів
- •Тема 5 економічна ефективність природоохоронних заходів
- •7.2. Особливості оцінки економічної ефективності природоохоронних заходів
- •7.3. Класифікація збитків та їх характеристика
- •Елементи додаткових витрат через забруднення навколишнього природного середовища
- •7.4. Механізм формування економічного збитку
- •7.5. Методика розрахунку економічного збитку
- •7.6. Економічна ефективність природоохоронних заходів
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Рекомендовані теми рефератів
- •Тема 8 фінансово-економічний механізм природокористування
- •8.1. Механізми реалізації еколого-економічної політики
- •8.2. Економічні інструменти екологічної політики
- •8.3. Плата за забруднення навколишнього природного середовища
- •Нормативи збору, який справляється за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Рекомендовані теми рефератів
- •Тема 9 принципи екологічного законодавства україни та економіко-екологічна відповідальність
- •9.1. Історичні аспекти розвитку екологічного законодавства України
- •9.2. Міжнародний досвід екологічного законодавства
- •9.3. Поняття і система екологічного законодавства України
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Рекомендовані теми рефератів
9.3. Поняття і система екологічного законодавства України
Більшість природних ресурсів є власністю держави, але поступово відбувається процес роздержавлення. Щоб не завдати значної шкоди навколишньому природному середовищу, треба серйозно продумати систему захисту природного середовища та задіяти механізми, які спонукають до цього. Серед цих механізмів велику увагу слід приділити саме правовій базі, яка б стимулювала та спрямовувала зусилля як органів влади, так і користувачів природних благ до продуманої екологічної політики.
Екологічне право України допомагає регулювати взаємодію природи і суспільства за допомогою встановлення науково обгрунтованих правил поведінки людини до природи. Ці правила держава закріплює за допомогою законів, які після прийняття стають обов'язковими для виконання всіма громадянами.
Основним документом екологічного законодавства України є Конституція України (1996 p.), яка визначає сучасну еколого-правову політику держави, складає основу еколого-правової системи і закріплює природоохоронні пріоритети держави. Вона гарантує громадянам України життя в безпечному навколишньому середовищі.
До головного правового документу у сфері природоохоронної діяльності відноситься Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 p.), закріплено пріоритет життя і здоров'я людини. Підкреслюється, що громадяни України та інші особи мають право на безкоштовне загальне природокористування. В інших випадках - природокористування або оренда відбувається на договірній основі в межах установленого ліміту і нормативів платежів. Таким чином, у Законі закріплено економічний механізм охорони навколишнього природного середовища, який також включає стимулювання ра-
ціонального використання природних ресурсів за рахунок надання пільг, позик, підвищених норм амортизації тощо.
Важливу роль грають зміни в суспільстві щодо більш пильного ставлення до довкілля. Із цього приводу в рамках Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" внесені доповнення про доступ до екологічної інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.
У Законі передбачені норми щодо з відходів, які щорічно сягають обсягу 0,9 млрд. тонн. Норми стосуються порядку розміщення відходів, уведення лімітів і плати за розміщення. Додаткові регламентації щодо утворення, зберігання і видалення токсичних та інших відходів було запроваджено Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Кодексом України про надра", Законами "Про пестициди та агрохімікати" і "Про поводження з радіоактивними відходами".
Закон України "Про природно-заповідний фонд України" визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів. Також зазначається необхідність проведення науково-дослідних робіт на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду з метою вивчення природних процесів, забезпечення постійного спостереження за їх змінами, екологічного прогнозування, розробки наукових основ охорони, відтворення і використання природних ресурсів та особливо цінних об'єктів.
В Україні створюється ціла низка законодавчих актів, що формують систему екологічного законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. До пакету цих документів передусім належать:
Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 p.);
Закон України "Про природно-заповідний фонд" (1992 p.);
Лісовий кодекс України (1994 p.);
Кодекс України про надра (1994 p.);
Водний кодекс України (1995 p.);
Конституція України (1996 p.);
Земельний кодекс України (2001 p.);
Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (2001 p.).
У ринковій економіці роль і значення законодавчої бази зростає. Закони та нормативні акти в напрямі природоохоронної діяльності та раціонального природокористування створюють правову базу, яка повинна стати нормою поведінки всього українського суспільства.
Саме система екологічного законодавства визначає роль і місце держави, державних органів, установ, організацій, підприємств, населення у взаємодії суспільства і природи. Екологічне законодавство визначає міру відповідальності кожного відносно до природи, установлює масштаби раціонального природокористування, привчає людей і суспільство поважно ставитись до природних благ, формує екологічно грамотну поведінку в навколишньому природному середовищі й усвідомлення обов'язкового відтворення та поновлення використаних природних благ, пошуку заходів зменшення шкоди, що завдається природному оточенню. Екологічне законодавство передбачає різні види відповідальності (дисциплінарну, майнову і кримінальну) як фізичних, так і юридичних осіб за порушення встановлених екологічних вимог, впливу на ступінь суспільної та екологічної небезпеки, збільшення екологічного ризику.
Безумовно, екологічне законодавство як адміністративна міра не забезпечить необхідний результат, якщо в Україні не будуть задіяні ще й інші чинники такі, як правове екологічне виховання, екологічна освіта працівників і населення, створення ефективного економічно-фінансового механізму в екологічному напрямі, більш широке спілкування і співпраця з міжнародною спільнотою з питань екологічного характеру.
Екологічне право - це узагальнений інтерес, узаконена суспільна потреба в збереженні, раціональному використанні та відтворенні природних ресурсів, охороні ландшафтів, екосистем і навколишнього природного середовища в цілому як умови подальшого існування людської цивілізації. З нормативного погляду екологічне право - це система норм і правил, що регулює відносини у сфері охорони, використання, відтворення всіх природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей від негативного впливу забрудненого навколишнього середовища [74].
Екологічне право визначає ступінь поведінки людини відносно природи, регулює порядок використання її ресурсів, закріплює права й обов'язки державних органів, підприємств, закладів, організацій і громадян у сфері природокористування, передбачає юридичну відповідальність за порушення відповідних природоохоронних норм і правил [139].
Природоохоронне законодавство встановлює юридичні норми і правила, а також уводить відповідальність за їх порушення в напрямі охорони навколишнього природного середовища. Природоохоронне законодавство включає правову охорону природних ресурсів, природних територій, що перебувають під охороною, навколишнього природного середовища міст (населених пунктів), природних лісових і земельних зон, курортів, а також природоохоронні міжнародно-правові відносини.
Законодавча база виконує досить багато функцій, серед яких, головними є функції організації стимулювання карання, контролю. Закони допомагають і посилюють економіко-екологічну політику країни, формують чітко окреслені межі дій і взаємодій суспільства та природи.
Правова база, безумовно, не вирішує всіх екологічних і економічних проблем, але це досить важливий, базовий елемент у побудові оптимальної розумної поведінки людини з природою.
Екологічне законодавство - це адміністративний метод управління (установлення лімітів, розміру стягнень за викиди і розміщення забруднюючих речовин, система штрафів, форми звітності і заборгованості). Водночас це й економічний метод управління - установлення обумовлених розмірів лімітів і понадлімітів, величина плати за них, система податків і пільг, накопичування платежів і система їх заліку при витратах на введення (здійснення витрат) природоохоронних заходів. Цю роботу треба продовжувати для того, щоб адміністративні регулятори впливу органічно поєднувалися з економічними, закріплювалися на законодавчому рівні та створювали реальну систему взаємовідносин влади, підприємців і населення з природним оточенням.
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти регулюванню відносин у сфері екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
-складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, Грунтів, води, повітря, рослинності тощо);
-складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
На сьогодні в Україні ще недостатньо розвинене екологічне підприємництво, під яким розуміють діяльність з виробництва й реалізації товарів та послуг, які повинні попередити шкоду, що завдається навколишньому середовищу і здоров'ю населення.
В окремих нормативно-правових актах закріплені організаційно-правові й економічно-правові механізми, метою яких є використання оцінки відповідної діяльності господарчого об'єкта законодавству й оцінка вірогідності інформації, що відображена в бухгалтерській звітності, фінансових зобов.'язаннях, податкових деклараціях тощо. Одним із таких механізмів є аудит. Екологічний аудит в основному використовується як інструмент управління станом навколишнього середовища, що базується на результатах оцінки й аналізу природоохоронної діяльності підприємств. Екологічний аудит достатньо активно упроваджується в деякі сфери (наприклад, в енергетику). Саме аудиторський висновок впливає на рішення про інвестування. Екологічний аудит передбачає постійний моніторинг екологічної ситуації, що дозволить своєчасно реагувати на погіршення стану оточуючого середовища та своєчасно вживати необхідних заходів.
Світовий досвід говорить про необхідність створення умов для зацікавлення підприємств раціонально та ощадливо поводитись із природою, відновлювати її якість. Так, наприклад, у США, Франції, Німеччині законодавчо закріплено не тільки контроль за утворенням і використанням відходів, а й зобов'язання уряду щодо надання фінансової та технічної допомоги підприємствам для зменшення утворення відходів, переробки відходів, вилучення з них цінних компонентів. Закони про відходи діють у Великобританії, Австрії, Данії та інших країнах. Поєднання обов'язків, прав і відповідальності за відтворення та використання відходів, координовані законом спільні зусилля центральної влади і місцевих органів, використання економічних важелів забезпечили зниження приросту обсягів відходів порівняно з приростом виробництва і підвищенням рівня використання відходів. В усіх розвинутих країнах використання відходів є складовою частиною природоохоронних програм. У цілому ж рівень використання відходів правомірно розглядається як один із найважливіших показників, що характеризують ефективність суспільного виробництва.
Конкурентна здібність товарів промислового призначення і споживчі товари на національному та світових ринках стали визначатись екологічними параметрами технологій виробництва, товарів, що виробляються, а також витратами на охорону навколишнього середовища, що прямо впливають на рівень загальних витрат виробництва.
Господарський Кодекс України передбачає обов'язкове для підприємців здійснення природоохоронних заходів у процесі виробництва, з метою ліквідації або зменшення негативною впливу на природу та здоров'я населення. Для відкриття підприємства та випуску нової продукції чи отримання дозволу на нову виробничо-господарчу діяльність необхідно дотримуватися встановлених як санітарно-екологічних, так і будівельних норм, для того, щоб не завдати шкоди навколишньому середовищу і не погіршити екологічну ситуацію в регіоні. Доповненням до цього закону є вимога до кожного підприємства створити екологічний паспорт та поступово втілювати в життя екологічний аудит. Підприємства та їх власники несуть відповідальність та повинні здійснювати компенсацію щодо шкоди, нанесеної природі у ході виробничої діяльності.
Законодавчо (Господарський Кодекс України, Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про відходи", "Про місцеве самоврядування", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" та інші) передбачається, що держава має право регулювати, контролювати та примушувати підприємців виконувати встановленні норми та правила екологічної поведінки.
У цих документах визначено відповідальність і необхідність компенсації шкоди внаслідок забруднення навколишнього середовища, а також сформульовано принципи захисту від екологічних ризиків. На думку спеціалістів, необхідно доповнити природоохоронне законодавство пакетом документів про екологічне підприємництво. У цьому пакеті передбачити пільгове оподаткування підприємств екологічного профілю, здійснення пільгового кредитування для поліпшення стану природного оточення, створення екологічних банків та підтримку з боку держави діяльності екологічних фондів. Необхідно сприяти створенню регіональних екологічних центрів, які б займались екологічним аудитом, стандартизацією і сертифікацією, а також метрологією в екологічній галузі для того, щоб контролювати екологічну чистоту товарів, які пропонуються споживачам. З боку держави потрібно створити стабільну економічну ситуацію і стимулювати інвестиції в екотехнології, екологічно чисту продукцію. Наприклад, у Нідерландах ціна на квіти, які вирощені в органічному середовищі і мають спеціальний екосертифікат, на 30% вища, ніж на звичайні. У Великобританії товари, виготовлені з деревини, яка постачається з лісів, що експлуатуються на сталій основі, у середньому на 13% дорожчі, ніж стандартні вироби [3, сі 18].
Як показують дослідження з питань правової бази, у цілому українські законодавчі норми мають фрагментарний характер, вони не охоплюють усієї системи поводження з природою, не визначають достатньою мірою функцій державних органів і суб'єктів господарювання, не передбачають належних стимулів та відповідальності за порушення природоохоронних та інших вимог.
У широкому розумінні термін "екологічне законодавство" означає систему законодавчих актів, а також інших нормативних правових актів, що регулюють екологічні суспільні відношення. Цю систему необхідно створювати на трьох рівнях: державному, регіональному, місцевому.
Сучасна структура системи екологічного права поєднує правове регулювання природокористування за об'єктами з функціональним регулюванням охорони навколишнього середовища й екологічної безпеки.
Аналіз практики застосування екологічного законодавства свідчить про те, що частіше всього мірою відповідальності за екологічні порушення є адміністративні стягнення (штрафи і відшкодовування спричиненої шкоди). Найбільш жорсткою мірою адміністративного впливу є рішення про зупинення виробничої діяльності або закриття підприємства, У сучасних умовах стає більш поширеною кримінальна відповідальність. Ефективність системи відповідальності за екологічні правопорушення не досить високою, тому що розмір штрафів невеликий та відношення до екологічних порушень поблажливе внаслідок низької екологічної культури суспільства. Безумовно, закон, щоб бути дієвим, повинен спиратися на етичні норми свого часу. Із соціальним розвитком у людей змінюються етичні уявлення, що приводить до необхідності коректувати.закони. При цьому відношення до природи настільки точно характеризує стан суспільства, що за ступенем розвитку екологічного законодавства можна судити наскільки правовою є дана держава та цивілізоване саме суспільство.
Екологічне законодавство є головним фактором, що впливає на реалізацію екологічної політики країни. Закон не охороняє природу (навколишнє середовище), він захищає тільки права людини. Питання полягає в тому, які правові пріоритети суспільства, держави. У цілому це залежить від вкладу в якість життя. Під якістю життя розуміють сукупність економічних, соціальних і екологічних факторів, що знаходяться на достатньому рівні для забезпечення безпечного і комфортного життя населення, не погіршують стан здоров'я. Ступінь пріоритету екологічних потреб залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, а також від рівня розвитку суспільної моралі.