1.3. Кольоративи як предмет дослідження в лінгвістиці та як компоненти фо

Феномен кольору цікавив людство з давніх-давен. Люди намагалися пояснити це явище, з’ясувати його дію на мозок і психіку. Колірні ознаки матеріальних об’єктів абстрагуються свідомістю людини й набувають самостійного існування у сфері ідеального, у різноманітних пластах духовного досвіду людства від найдавніших знакових систем міфології й фольклору до сучасного мистецтва. Невипадково кольори постійно привертають увагу науковців і досліджуються в різних напрямах – фізичному, психологічному, філософському, мистецтвознавчому, лінгвістичному. Спроби розробити теорію кольору сягають ще часів Платона: „колір четвертий елемент відчуття” [24, с. 145]. Ґрунтовно колір як фізичне явище описав І. Ньютон. Саме він виділив у спектрі сім основних кольорів, виміряв довжину різних світлових хвиль, які і викликають кольорові відчуття. Значним кроком в галузі кольорознавства стало вчення Й. В. Ґете про колір. Ось як він пояснює природу кольору: “кольори – діяння світла, діяння і страждання. У цьому розумінні ми можемо чекати від них розкриття природи світла. Кольори і світло стоять, щоправда, в найточнішому взаємовідношенні один з одним <…>, колір є закономірною природою по відношенню до відчуття зору” [???,с. 125]. Німецький філософ піддає критиці певні положення ньютонівської теорії; і хоча критика законів, відкритих Ньютоном, базувалась у Й.В. Ґете не на фізичній основі і в цьому розумінні була позбавлена наукової доведеності, вивчення зв’язку „світло-колір-емоція” було великим його досягненням.

У мовознавстві проблема кольороназв розглядається в кількох аспектах: вони становлять об’єкт наукових студій у галузі порівняльного мовознавства, психолінгвістики, досліджуються лінгвістами в перекладознавчому аспекті, опрацьовуються структурно-семантичні зв’язки позначень кольору як елементів мовної системи тощо. „Наявність власної проблематики, об’єкта дослідження і термінологічного апарату, а також велика кількість робіт, присвячених вивченню кольоропозначень у різних аспектах, свідчать про формування і плідний розвиток лінгвістики кольору як наукового напрямку мовознавства”, – стверджує дослідниця колірної лексики В. Г. Кульпіна [В.Г. Кульпіна, с. 23]. Про невичерпність проблеми й водночас посилену увагу дослідників до неї свідчать численні новітні розвідки, у яких розглядається колірна лексика.

На позначення назв кольору в цій роботі послуговуємося терміном «кольоратив», для уникнення термінологічної тавтології використовуємо синонімічний йому «кольороназва».

Дослідженням особливостей передачі кольору через лексичні одиниці мови займалися як вітчизняні, так і зарубіжні мовознавці. З’ясуванню лексико-семантичних особливостей кольоропозначень присвячені фундаментальні праці Н. Б. Бахіліної, Ю. Д. Апресяна, О. В. Рахіліної, С. П. Муляр, Т. А. Михайлової та ін. Вивченням кольоративів у психологічному аспекті займалася Р. М. Фрумкіна, а вияв етнолінгвістичного чи національно-культурного компонентів кольоропозначень став предметом дослідження в роботах А. Вежбицької, Дж. Джумаєва та ін. Оскільки кольоративи є одним із елементів структури тексту, можна говорити про можливість окремого напряму вивчення особливостей їхнього семантико-стилістичного функціонування, праці О. В. Калашник, С. І. Григорук, Г. Губаревої та ін. Поетиці колірних символів присвячені роботи С. Я. Єрмоленко, О. А. Шеховцової, О. Скрипник.

З проблемою вивчення кольороназв в лінгвістиці тісно пов’язана гіпотеза Сепіра-Уорфа, або гіпотеза лінгвістичної відносності, яка виникла в лінгвістиці США під впливом праць Е. Сепіра і Б. Уорфа. На їхню думку, мова й спосіб мислення народу взаємопов’язані. Опановуючи мову, його носій засвоює певне ставлення до світу, відбите в структурі рідної мови. Оскільки мови по-різному класифікують навколишню дійсність, то і їх носії розрізняються за способом ставлення до неї. „Ми виділяємо у світі явищ ті чи інші категорії і типи не тому, що вони самоочевидні; навпаки, світ постає перед нами як калейдоскопічний потік вражень, який повинен бути організований нашою свідомістю, а це значить в основному – мовною системою, що зберігається в нашій свідомості”, – зазначає Б. Уорф [Whorf, с. 213].

Наслідком визнання гіпотези лінгвістичної відносності є визнання того, що мова зберігає в собі певну систему цінностей, а виражені в ній значення складаються у колективну філософію, властиву всім носіям певної мови. Іншими словами, у свідомості мовця існує низка базових прототипних референтів, які він використовує при називання того чи іншого кольору. Можливо, це твердження є слушним, але для більш пізніх кольороназв, що виникають за моделлю „такий за кольором, як” (коричневий – кольору кориці, англ. Navy – кольори одягу флоту і т.д.). Однак можна припустити, що для архаїчного мислення було характерне особливе синкретичне усвідомлення.

Існують різні погляди на те, що лежить в основі кольоративів. З метою спростування гіпотези Сепіра-Уорфа англійські вчені Б. Берлін і П. Кей провели низку досліджень і дійшли висновку, що процес виникнення й розвитку кольороназв у різних мовах є свого роду мовною універсалією. Науковці Б. Берлін і П. Кей вивчали етимологію кольору і описали свої дослідження в книзі „Basic Color Terms: Their Universality and Evolution”. Науковці з’ясували, що дев’яносто п’ять відсотків кольорів походять від назв предметів і лише п’ять відсотків слів не мають чіткої етимології. Під час дослідження вченими також були відкриті універсальні прототипи для визначення одинадцяти основних кольороназв, а також універсальна послідовність виникнення колірних категорій у мовах світу. Їхнє дослідження починається з двох процедур застосування правила обмеження розглянутих даних. Перше, кольорова класифікація складається в членуванні перцептивного простору, заздалегідь зумовленому поняттями тону, інтенсивності і насиченості, таким чином, звужується референціальний спектр поняття колір як він розуміється, принаймні, в деяких культурах [ с. ].

Історію формування лексико-семантичної групи кольороназв та груп кольоропозначень, що зазнали найбільш значних змін в російській мові дослідила мовознавець Н. Б. Бахіліна у книзі „История цветообозначений в русском языке”. Авторка розглядає лексику кольороназв у староруській літературній мові в зіставленні з сучасною літературною мовою і народними говірками, історію позначення білого, чорного, червоного, синього, коричневого, помаранчевого, фіолетового кольорів, етимологію та вживання цих кольорів в російських літературних пам’ятниках XI–XVII віків. На думку Н. Б. Бахіліної, кольороназви – це слова, що зазнали значних змін, насамперед змін в семантиці. Мовознавець подає вторинні значення, що розвиваються у багатьох кольоративів: наприклад, вторинні значення слова білий – „прозорий”, „чистий”. „В истории слов, называющих цвет, трудно наметить какие-то общие пути развития. Однако, некоторая общая тенденция, некоторый лингвистический стимул в истории цветообозначений есть; это стимул создание, выявление обобщённых или абстрактных цветообозначений”, – доходить висновку автор. [Бахилина, с. 32].ПЕРЕКЛАСТИ УКРАЇНСЬКОЮ!

Значення номінацій кольору активно обговорювалося філософами (Дж. Локк, Г. Вітгенштейн). Проте для лінгвіста проблема полягає не тільки в тому, щоб зрозуміти, що означають, наприклад, англійські слова red та blue, або що означає японське слово aoi (синій, але набагато більшого діапазону, ніж англійське blue). На думку А. Вежбіцької, відповідності, такі, як блакитний = blue або blau = blue або синій = blue, безумовно, неадекватні, оскільки галузь застосування кожного слова своя в кожній із мов, і вона не може бути точно встановлена на підставі подібних процедур міжмовного зіставлення [с. ].

У найдавніших текстах кольоративи виконували передусім символічну функцію. Колір через свою природну значущість для людини, зумовлену важливістю для неї того предмета або явища, яке цим кольором наділялося, не сприймався естетично, а слова, що його називають, не використовувалися для змалювання світу. У давньому тексті недоречними були індивідуалізований портрет і мальовничий краєвид – звідси і слабка насиченість текстів кольороназвами. На думку російського філолога В. В. Колесова, „якщо колірна ознака показана в поетичному плані як важлива властивість, тоді така ознака – не просто колір <…> – вона символ” [Колесов, с. 220].

У книзі В. Г. Кульпіної „Лингвистика цвета. Термины цвета в польском и русском языках” розглянуті глобальні проблеми співвідношення реального світу, свідомості й онтології мови в лінгвістичному, соціо- і психолінгвістичному, а також в культурологічному аспектах. При вивченні поняття кольору реалізовано загальнолінгвістичний підхід. Метою дослідження є лінгвофеноменологічний опис груп об’єктів, що мають колір, і параметризація такого опису. Хоча об’єкти, що мають колір, розглядаються через обраний феноменологічний підхід швидше як феномени-індивідууми, лексичний клас кольороназв у сукупності розглядається як цілісне утворення, що складається з елементів-термінів кольору.

„Окрім асоціативних зв’язків кольоропозначень з навколишнім світом, семантика кольору пов’язана з історичними подіями і національно-культурним контекстом у цілому”, – пише  А. А. Брагіна [Брагина А. А., с. 86], що багато в чому визначає специфічність колірної символіки в окремих лінгвокультурних спільнотах. Проте у зв’язку з проблемою вивчення мовних контактів і взаємодій, діалогу культур у широкому значенні слова, вивчення кольороназв також розвивається в напрямі зіставлення та пошуку спільних рис у різних мовах. У цьому аспекті цікава стаття Н. О. Коломієць „Вербалізація концептосфери феномену кольору в українських антропоосновах (на матеріалі прізвищ жителів Луганщини)”, присвячена вивченню сучасних українських прізвищ Луганщини, основою яких є колористичний концепт. Автор розкриває закономірності сприйняття світу українцями та росіянами, а також досліджує, як відображені кольорові відчуття в мові [с. ].

Неусталеність значення назв кольорів і їхніх відтінків як в англійській, так і українській мовах, та відсутність в українській мові систематичної номенклатури кольору (потрібної, наприклад у мистецтві) і будь-якої системи називання кольорів, спонукали до створення у 1985 р. словника „English-Ukrainian Dictionary of Color Names and Color Science”. Цей словник став результатом тісної співпраці Термінологічної Комісії НТШ (очолюваної проф. Василем Левом) та Українського Термінологічного Центру в Америці (УТЦА), головою якого був ред. В’чеслав Давиденко. Описові переклади назв кольорів у словнику базуються на американській системі Universal Color Language: „Ця, десятиліттями вдосконалювана система, має певну усталену термінологію для окреслення трьох основних властивостей, прикмет, чи ознак кольорів, які в англійській мові мають назви hue, lightness, saturation, а також має усталені терміни для градацій цих ознак” [English-Ukrainian Dictionary of Color, с. 12]. Труднощі становив вибір задовільних українських відповідників для англійських термінів через наявність в українській мові багатьох синонімів і паралельних морфологічних форм. При кожній українській назві подано її визначення зі „Словника української мови” та один або більше англомовних відповідників. У додаток включений як окремий розділ короткий огляд проблеми назв кольорів українського національного прапора.

Одним із важливих аспектів вивчення кольоративів є всебічний аналіз їхніх функціональних властивостей у мові фольклору та художньої літератури. Численні спостереження в галузі лінгвопоетики переконують, що в поетичній мові назви кольорів є естетично акцентованими, відзначаються багатством семантичних наповнень і виконуваних функцій. Колірна гама як важлива мовно-естетична категорія є одним із показників індивідуального стилю автора, має принципове значення для розуміння специфіки поетично мовних картин світу, динаміки ідейно-художніх систем, традицій і новаторства поетичної мови тощо. Проблема семантичних перетворень кольоративів у художньому тексті постійно перебуває в полі зору науковців. В українській стилістиці назви кольорів розглядаються насамперед у зв’язку з визначенням творчості митців літератури, а також у зв’язку із проблемою мовновиражальних засобів певної поетичної епохи. Так, дисертація Г. А. Губаревої „Семантика та стилістичні функції кольоративів у поетичній мові Ліни Костенко” присвячена аналізові семантики й функціонування кольоративів у художній мові Ліни Костенко – одного з найвидатніших сучасних українських поетів. Г. А. Губарева розглядає кольоративи як значущі елементи індивідуальної поетичної картини світу Ліни Костенко, окреслює лексико-семантичне поле кольору, його кількісний склад та якісне наповнення; встановлює зв’язки між одиницями окремих мікрополів та з’ясовує роль кожного з них у структурно-змістовій організації художнього цілого.

Щодо аналізу текстів А. О. Огар справедливо зазначає: „Синкретичність, поліфонічність зорових, слухових, смакових, дотикових та інших вражень – провідні характеристики поетичних текстів. Окрім цього, вони ще й засіб самовираження митця, дуже часто – через індивідуально-авторську колористичну лексику” [???, с. 158]. Спостереження над функціонуванням кольороназв у різних художніх системах є досить плідними, оскільки дають цінні результати для глибокого пізнання особливостей семантики кольоративів. У новітніх дослідженнях функціонального аспекту позначень кольору враховуються як позамовна інформація про феномен кольору, так і його місце та роль у формуванні національної мовної картини світу, що дозволяє простежити смислову перспективу розгортання колірних образів.

В аспекті концептології виконана дисертація Ю. В. Гуз „Експериментальне дослідження базових концептів кольору”, у якій авторка ставить за мету створення моделей, що дозволяють реконструювати зміст базових концептів кольору, представлених у свідомості росіян, американців німців і китайців для виявлення їх універсальних і національно-специфічних характеристик. Дослідниця стверджує, що система концептів кольору утворює колірну картину світу. Вербальне вираження колірної картини, що виявляється в мовних одиницях різних рівнів (лексеми, словосполучення фразеологізми) і значення, що проявляється в символіці кольору, дозволяють з’ясувати зміст концептів кольору у представників різних етносів [с. ].

Група слів на позначення кольору – кольоративи – є однією з найперспективніших для вивчення в лінгвістиці. Окреме місце займають дослідження, що проводяться у рамках лингвокультурологічного та психолінгвістичного підходів. Спостерігається перехід від ізольованого вивчення кольоропозначень до їх комплексного вивчення в аспекті проблеми взаємозв’язку мови й свідомості. Колір розглядається як невід’ємний елемент культури, який знаходить своє віддзеркалення в мовній свідомості індивіда.

У монографії Р. М. Фрумкіної „Цвет, смысл, сходство” говориться про те, що в психіці абсолютно будь-якого носія мови існує „наивная картина мира цвета, которая фиксируется посредством языка, хотя ни процесс фиксации, ни возникающие при этом связи и отношения самим говорящим не осознаются” [Фрумкина, с. 32]. ПЕРЕКЛАД!!!

Найповніше дослідження кольору з погляду психолінгвістики можна знайти в роботах А. П. Василевича. Автор приділяє увагу різним питанням: психологічній значущості кольоропозначень, семантиці, порівняльному аналізу в різних мовах та особливостям утворення лексики на позначення кольору. У 2011 році вийшла його монографія „Колір і назви кольору в російській мові”, присвячена проблемі позначення кольору в російській мові. Перша частина книги є серією статей, у яких висвітлена роль, історія розвитку й різні функції кольороназв, у тому числі застосування їх у рекламі. У другій частині уміщений „Каталог назв кольору”, який містить понад дві тисячі слів і словосполучень сучасної російської мови для вираження кольору, а також перелік кольороназв ХІІ-ХХ ст., що вийшли з ужитку.

Кольорати часто стають образними компонентами ФО, однак наукових описів цих ФО в українському мовознавстві бракує. Цьому питанню присвячена робота  Т. Ф. Семашко „Особливості семантики та функціонування слів-колоративів в українській фразеології”. У ній досліджені фразеологічні одиниці української мови з колірним компонентом, який формує усталені термінологічні сполуки та образно-семантичні фразеологічні одиниці. Установлено, що фразеологічні звороти зі словами на позначення кольору, забезпечуючи національну специфіку української мови, є своєрідною групою фразеологічної системи, якій властиві семантичні, семантико-граматичні, структурно-граматичні та функціональні особливості.

Отже, здійснений нами аналіз лінгвістичної літератури дозволяє виділити шість основних напрямів вивчення кольороназв: функціональний, історичний, лексико-семантичний, граматичний, когнітивний і порівняльний.

Функціональний підхід. Існують численні дослідження, присвячені опису функціонування кольороназв в художніх текстах. Це пов’язано з тим, що кольороопис є одним з невід’ємних елементів ідіостилю письменника, поета.

Історичний підхід реалізований у роботах Н. Б. Бахіліної, А. П. Василевича та ін. Він передбачає дослідження історії окремих слів і груп слів, що називають колір, вивчення процесу формування груп кольороназв, а також їх складу в той чи інший період розвитку мови.

У межах лексико-семантичного підходу вчені звертають уваг на сучасний стан системи кольороназв: розглядають процеси розвитку семантичної структури окремих кольорів, формування додаткових до основного образних, символічних значень кольороназв, становлення лексико-семантичних груп колірних слів. Це дозволяє на підставі спільності значень розподілити кольоративи по групах, а також виявити кольороназви, ужиті в художній мові у прямому й переносному значеннях.

Розгляд морфологічних і синтаксичних особливостей кольороназв передбачає граматичний підхід.

Когнітивний підхід пов’язаний із семантичним і через нього виводить дослідників в коло проблем ментальної свідомості кольору.

Порівняльний підхід дозволяє отримати інформацію про подібність або відмінність колірних спектрів різних мов, про національно-специфічні, лінгвокультурні особливості кольоративів, про понятійні моделі бачення світу, моделі інтерпретації світу в окремих мовах. Позначений підхід є продовженням когнітивного і доцільний в аспекті ефективної міжкультурної комунікації.

Отже, лексика на позначення кольору є предметом вивчення різних галузей філології: порівняльного мовознавства, психолінгвістики, досліджуються лінгвістами в перекладознавчому аспекті. Численні роботи з дослідження лексики кольоропозначень належать як українським, так і зарубіжним науковцям. Серед напрямів вивчення кольороназв можна виділити такі: функціональний, історичний, лексико-семантичний, граматичний, когнітивний і порівняльний. + ДОДАТИ ПРО КОЛЬОРАТИВИ ЯК КОМПОНЕНТИ ФО.