МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ АР КРИМ

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

РВНЗ „КРИМСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ” (М. ЯЛТА)

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ ТА МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

„Допущено до захисту”

Завідувач кафедри

____________ Кочерга С. С. Реєстраційний № _______

„___” ______________2012 р. „___” ____________ 2012 р.

УДК

СЕМАНТИКА УКРАЇНСЬКИХ ФО З КОМПОНЕНТОМ КОЛЬОРАТИВОМ

Кваліфікаційна робота

на здобуття освітнього рівня

„магістр”

студентки 6 курсу,

спеціальність

„Українська мова та література”

Чежиної Світлани Сергіївни

Науковий керівник:

кандидат філоло. наук, доцент

Таран О. С.

Ялта – 2012 р.

ЗМІСТ

ВСТУП….………………………………………………………...………… РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ФО З КОМПОНЕНТОМ-КОЛЬОРАТИВОМ 1.1. Підходи до визначення фразеологічної одиниці в сучасній лінгвістиці……………………………………………………………….. 1.2.  Структура фразеологічного значення……………………… 1.3. Кольоративи як предмет дослідження в лінгвістиці та як компоненти ФО…………………………………………………………… РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНИЙ ОПИС ФО З КОМПОНЕНТОМ-КОЛЬОРАТИВОМ 2.1. Ідеографічний опис ФО з компонентом-кольоративом…….. 2.2. Оцінна конотація ФО з компонетом-кольоративом…………. 2.3. Етнокультурна конотація ФО з компонетом-кольоративом….. ВИСНОВКИ….…………………………………………......……………… СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….……….…………………… ДОДАТОК…………………………………………………………………

2 5

ВСТУП

Сьогодні в україністиці спостерігається посилення інтересу до вивчення мовної картини світу, опису окремих її частин, зокрема фразеологічних осередків як способу емоційно-експресивного осмислення дійсності й відбиття національно-культурного чинника в мові. У сучасній лінгвістиці утвердився погляд на фразеологічну одиницю як на мовний знак із подвійною природою, як мікротекст, в образному змісті якого знаходить відображення той або інший фрагмент культурно-національного світобачення народу. Так, у когнітивно орієнтованій фразеології висуваються положення про асоціативно-образне підґрунтя фразеологічної номінації, пов’язаної як із прямими значеннями компонентів, так і з метафоричними моделями переосмислення прямих значень.

Наприкінці XX – початку XXI ст. в науці про фразеологію спостерігається активне опрацювання різних типів фразеологічних одиниць як репрезентантів мовної картини світу певного етносу. Проте окремі групи фразеологізмів усе ще лишаються поза увагою лінгвістів. Саме відсутність в українській лінгвістиці спеціальних досліджень, присвячених ФО з компонентом-кольоративом, які становлять значну частину фразеологічного фонду української мови й активно використовуються в різних стилях сучасної мови, зумовили проведення цього дослідження.

Увага науковців до кольоропозначень як одиниць лексики різних мов у працях Л. М. Грановської, А. М. Куслик, А. Ф. Канської, О. М. Дзівак, Н. Б. Бахіліної, Р. В. Алімпієвої, А. В. Висоцького, Т. Ф. Ковальової, І. В. Ковальської, Л. Г. Єгорової, С. В. Кулинської, О. А. Шеховцової та ін. мовознавців поширюється також і на фразеологічні одиниці з компонентом-кольоративом. Відомі також спеціальні дослідження з цієї теми: В. Н. Клюєвої, А. Є. Круглікової, С. І. Войнової, Л. П. Шестак, Л. Г. Бедоідзе та ін.

Автори розвідок про слова-кольоропозначення у складі фразеологічних одиниць послуговуються термінами: кольорові означення, позначення кольору, прикметники на позначення кольору, кольорові прикметники, імена кольору, кольоропозначення, колоративи / кольоративи, кольорові номени тощо. Але своєрідність об’єкта дослідження й термінологічного апарату спричинює неоднозначне їх тлумачення. В українському мовознавстві усе ще залишаються недостатньо з’ясованими питання семантики та функціонування лексем на позначення кольору у складі фразеологічних одиниць. На часі також дослідження сталих сполучень із компонентом-кольоративом на основі з’ясування їх внутрішньої форми, вияву архетипної символіки, переосмислень та конотацій (оцінних, етнокультурних).

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена потребою комплексного вивчення фразеологічних одиниць сучасної української мови з компонентом-кольоративом.

Мета магістерської роботи – описати семантику українських фразеологічних одиниць з компонентом-кольоративом.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

– з’ясувати структуру фразеологічного значення й місце в ній компонента-кольоратива;

– проаналізувати семантику кольоративів – компонентів ФО – в аспекті етнокультури й психології;

– здійснити ідеографічний опис ФО з компонентом-кольоративом;

– визначити оцінну й етнокультурну конотації ФО з компонентом-кольоративом.

Об’єктом дослідження магістерської роботи є українські фразеологічні одиниці, основою творення для яких служать якісні прикметники на позначення кольору.

Предмет дослідження – семантична структура фразеологізмів із прикметниковим компонентом на позначення кольору.

Джерельною базою дослідження послугувала складена на основі суільного вибирання із фразеологічного словника В. Білоноженко картотека, що нараховує … ФО з компонентом-кольоративом.

У роботі використані такі методи, як: описовий, семно-компонентного й етнокультурного аналізу, а також таксономічний і квантитативний (кількісний) прийоми.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження забезпечена тим, що вперше в українському мовознавстві описана семантика ФО з компонентом-кольоративом у проекції на етнокультуру й психологію, визначенаа оцінна конотація цих ФО.

Практичне значення магістерської роботи полягає у можливості впровадження її результатів у практику викладання уроків у загальній школі в ЯКИХ? класах, а також у позакласній роботі.

Структура магістерської роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, який налічує … найменувань, та додатка. Загальний обсяг роботи – … сторінок.

Розділ 1 компонентний склад фразеологічного значення

Фразеологія як наука вивчає специфіку фразеологізмів як знаків вторинної номінації, їхнє значення, структуру, характер зовнішніх лексико-синтаксичних зв’язків, а також експресивно-стилістичні ознаки та системні зв’язки з іншими фразеологічними одиницями і словами. Вона також розробляє принципи виділення фразеологізмів, методи їх вивчення, класифікації і лексикографічного опрацювання. Одним із важливих завдань фразеології є дослідження її національно-мовної своєрідності, оскільки вона в кожній мові має неповторний план вираження і таким чином фіксує національний колорит мови.

1.1. Підходи до визначення фразеологічної одиниці в сучасній лінгвістиці

Наукою про фразеологічні одиниці (ФО), тобто стійкі сполучення слів із ускладненою семантикою, що не утворюють на основі структурно-семантичних моделей змінних сполучень, є фразеологія. На думку О. В. Куніна, ФО заповнюють лакуни в лексичній системі мови, яка не може повністю забезпечити найменування пізнаних людиною нових сторін дійсності [Кунін, с. 5]. У багатьох випадках ФО є єдиним позначенням предметів, процесів, станів, властивостей. Їх здавна вважають однією зі специфічних рис кожної мови. Як мовна одиниця вищої організації, ФО здатна повніше, а отже, точніше передати те чи інше поняття, ніж слово. Адже позначаючи предмет або особу, ознаку, спосіб дії тощо, ФО дає ще й додаткову інформацію про них. Крім того, фразеологічний вислів набагато експресивніший від лексичного, адже він часто має образний або порівняльний характер.

Однією з найбільш суперечливих проблем фразеології є визначення фразеологізму. Відомі понад двадцять дефініцій, але жодна з них не знайшла загального визнання. Деякі вчені вважають, що визначення ФО таке ж складне, як і визначення слова. На думку Л. Г. Авксентьєва „ця складність полягає насамперед у тому, що для слова і стійких сполучень слів не характерні властивості, які були б віднесені до кожного з них без винятку” [Авксентьєв, с. 13]. Для визначення змісту ФО необхідно встановити її найхарактерніші диференційні ознаки, які були б властиві тільки фразеологізмам. Відсутність хоча б однієї з них може кваліфікуватися по-різному: така одиниця перебуває ще в стадії фразеологізації і неповністю набула якісних її характеристик, тобто може розглядатися як потенційний фразеологізм. Зрозуміло, що якщо ФО являє собою особливу одиницю мови, то вона може існувати в мові лише в єдності своєї форми і змісту і повинна відрізнятися за своєю категоріальною суттю від усіх інших одиниць, у тому числі від близьких, подібних, що збігаються за якимись спільними з нею рисами.

Проблема визначення та виділення фразеологічних одиниць, їх класифікація становить значні труднощі у зв’язку з існуванням різних підходів.

Одним із перших увчених, які звернули увагу на особливі мовні одиниці – фразеологізми, був Ш. Баллі, який розглядав фразеологічні звороти як стійкі словосполучення з різним ступенем спаяності компонентів. Автор розрізняв зовнішні та внутрішні ознаки цих зворотів, до того ж під першими розумів їхні структурні особливості, а під другими – семантичні. Дослідник проводив чітке розмежування між формальними ознаками вираження і тими, „які випливають з відповідності між формою і думкою, тобто з того, як мислиться цей зворот мовцем” [Баллі с. ]. Істотними ознаками фразеологізмів Ш. Баллі вважав виключно семантичні. Він недвозначно стверджував, що „справжню цінність мають тільки внутрішні ознаки”, що „зовнішні ознаки малодостовірні або просто оманливі” [Баллі с. ]. За основну смислову ознаку фразеологізмів було висунуто єдність їх значення, яке, на його думку, проявляється тільки в тотожності всього висловлювання одному слову-ідентифікатору. Таким чином, рівнозначність стійкого словосполучення простому слову в Ш. Баллі є обов’язковою умовою для визнання цього словосполучення як фразеологізм. Виділяють дві групи фразеологізмів – фразеологічні серії і фразеологічні єдності, але вони в семантичному відношенні не рівноцінні. Точніше кажучи, семантична ознака характерна лише для другої групи – фразеологічних єдностей. Що стосується фразеологічних серій, то вони становлять звичайні, лексично стійкі словосполучення, компоненти яких відрізняються обмеженою валентністю. Вникаючи глибше в структуру фразеологічних єдностей, можна помітити чотири істотні ознаки. Щоправда, ці ознаки не завжди бувають в наявності в повному складі. Але для створення фразеологічної єдності достатньо кожної з них окремо. Це: 1) переносне, образне значення, що створює нерозкладність фразового сполучення, причому переносність, цілісність, образність не завжди буває прозорою, зрозумілою, іноді вона лише відчутна і швидше постулюється, передчувається, ніж безпосередньо сприймається і розуміється; 2) експресивна насиченість; 3) неможливість заміни синонімом жодного з лексичних елементів фразової єдності, які можуть бути виділені за формальними ознаками; 4) семантична замінність лише всієї фразеологічної єдності подібним за значенням словом або висловом, тобто потенційну наявність синонімів для фразеологічної єдності в цілому.

Одним із перших вітчизняних учених, який звернув увагу на фразеологічну теорію Ш. Баллі і продовжив вивчення особливостей фразеологізму був В. В. Виноградов. Концепція академіка В. В. Виноградова – це особливий щабель у розвитку теорії нерозкладних сполучень. Основне її значення полягає в тому, що завдяки їй, ФО отримали більш обґрунтоване визначення саме як лексичні комплекси з особливою семантичною своєрідністю. Фразеологічна теорія В. В. Виноградова виходить з таких відправних ідей: 1) ФО є стійкі словесні комплекси, протиставлені вільним синтаксичним словосполученням як готові мовні утворення, які не створюються, а лише відтворюються в процесі мовлення; 2) конституйованою властивістю ФО служить семантична спаяність або нерозкладність слів що її складають, яка виступає як наскрізна смислова їх взаємопов’язаність або як одностороння залежність одного компонента від іншого; 3) у будь-якому з цих випадків результатом або формою прояву внутрішньої семантичної спаяності ФО служить певне лексичне, а не граматичне значення цілої одиниці або її компонента; 4) семантична спаяність компонентів передбачає стабільність їхнього морфологічного оформлення і синтаксичної організації; 5) семантична їх спаяність має три ступеня, за якими визначають три типи ФО: а) зрощення, або ідіоми, – демотивовані одиниці, що виступають як еквіваленти слів; б) єдності – мотивовані одиниці, які виявляють здатність або до підміни окремих компонентів, або до розсунення за допомогою підмінного пакувального матеріалу, або до переміщення компонентів і виступають як потенційні еквіваленти слова; в) фразеологічні сполучення, у яких один компонент семантично залежить від іншого і тому отримує не вільне фразеологічно пов’язане значення, причому воно проявляється в ньому лише у зв’язку з певним обмеженим традицією колом слів; з тієї причини, що кожен їхній компонент має роздільне значення, такі сполучення не є еквівалентами слів. За словами українського лінгвіста В. Д. Ужченка, семантична класифікація фразеологізмів В. В. Виноградова та його розробка категорії зв’язаності значень набули гучного резонансу, проте „останнім часом у зв’язку з виноградівською концепцією зовсім забувають здобутки першопрохідця Ш. Балі або кажуть про них побіжно, між іншим” [Ужченко, с. 10].

Продовжуючи дослідження В. В. Виноградова, А. І. Молотков пропонує свої диференційні ознаки. Погляди А. І. Молоткова на фразеологію зводяться до наступного: „фразеологізм – це перш за все така одиниця, яка складається зі слів” [Молотков, с. ]. Природно, що цим визначенням відразу ж виводяться за межі фразеології ті утворення, які не становлять поєднання слів (наприклад, одиниці, які є синтаксично закінченими пропозиціями та інші види багатолексемних утворень). А. І. Молотков пропонує такі диференціальні, або, як він їх називає, категоріальні ознаки: а) лексичне значення фразеологізму, б) його компонентний склад (а не словесний, лексемний), в) граматичні категорії, з якими пов’язані уявлення про граматичні значення фразеологізму. В якості критеріїв визначення фразеологізму в російській мові називають у різних комбінаціях стійкість, цілісність значення, не виводимо з суми значень складових його слів, нарізно оформленість, можливість структурних варіантів або новоутворень, відтворюваність, еквівалентність слову, не перекладні на інші мови. У цілому фразеологізм характеризується як поєднання слів з переносним значенням, стійка фраза, стійкий словесний комплекс. Фразеологізмам властива метафоричність, образність, експресивно-емоційне забарвлення і т. п. Для позначення фразеологізму як одиниці мови використовуються найрізноманітніші терміни: фразеологічний вислів, фразеологічна одиниця, фразеологічний зворот, стійке поєднання слів, стійка фраза, ідіоматичне словосполучення, фразеологізм, ідіома, ідіоматизм, фразема та ін.

Однак іншої точки зору на проблеми фразеології дотримується Н. М. Шанський. Фразеологізмами, або фразеологічними зворотами, Н. М. Шанський вважає „стійкі словосполучення, аналогічні за своєю відтворюваностю в якості готових та цілісних одиниць словам” [Шанський, с. 7]. Таким чином, у фразеології вивчаються як стійкі сполучення слів, семантично еквівалентні слову, так і стійкі словосполучення слів, в семантичному і структурному відношенні являє собою речення, тобто всі відтворювані одиниці без винятку. Віднесення тих або інших утворень до фразеологічних явищ або, навпаки, виведення їх за межі фразеологічних зворотів обумовлюється не тим, номінативні це одиниці або комунікативні, а тим, виймаються вони з пам’яті цілком або творяться в процесі спілкування. Н. М. Шанський дає ФО таке визначення: „фразеологічний зворот – це відтворювана в готовому вигляді одиниця мови з двох або більше ударних компонентів слівного характеру, фіксована (тобто постійна) за своїм значенням, складом і структурою” [Шанський, с. 12]. Отже, основною властивістю ФО Н. М. Шанський вважає відтворюваність. Саме цим, на його думку, фразеологізм докорінно відрізняється від вільного поєднання слів.

Чи не найчастіше головною ознакою ФО називають їх відтворюваність у процесі мовлення, через що вони й набувають стійкості. Однак, як справедливо зазначив О. Кунін, ФО стійка не тому, що відтворюється в готовому вигляді, а навпаки, вона відтворюється тому, що вирізняється стійкістю на фразеологічному рівні [Кунін, с. 16]. ФО виступає в кожному випадку як готова формула, вона протиставляється у мові та мовленні тим одиницям, що виникають за відомим зразком і за певними правилами. Останнім часом деякі мовознавці не відносять відтворюваність до основних, диференційних ознак ФО на тій підставі, що властивість відтворюватися зумовлюється не лише лінгвістичними, а й психологічними факторами. Якщо розглядати відтворюваність у широкому плані, то слід віднести її до суттєвих ознак мови взагалі, бо відтворюватися можуть словосполучення, слово, речення, тобто все, що пов’язане з мовною практикою її носіїв. Однак фразеологічна відтворюваність має свою специфіку, яка зумовлюється певними закономірностями фразеологізації, шляхами перетворення вільного словосполучення у фразеологізм. За словами науковця Л. Г. Авксентьєва „багаторазове повторення і відтворення у пам’яті носіїв готових словесних сполучень, формул відіграло, мабуть, важливу роль у процесі становлення тієї чи іншої ФО” [Авксентьєв, с. 17]. Саме на цій підставі відтворюваність може розглядатися як найбільш спільна властивість для фразеологічних одиниць, які різняться ступенем ідіоматичності, характером метафоричності, граматичною структурою тощо.

Мовознавець В. Л. Архангельський у своєму вченні про сутність фразеологізму протиставляє вільні мовні одиниці (словосполучення і речення) невільним, фразеологічним. Вільними В. Л. Архангельський вважає „регулярні словосполучення і речення, що організовуються за діючими в мові моделями, граматичний каркас яких суворо відтворюється в мові, але вільно заповнюється лексичним матеріалом, взаємозамінним на вибір мовця” [Арх, с. ]. Для ФО, на відміну від інших одиниць, на думку В. Л. Архангельського, характерна особливого роду абстракція, яку він вважає доцільним назвати фразеологічною абстракцією. Остання полягає в відволіканні від значення слів як компонентів ФО, що володіють єдиним цілісним значенням або єдиним розчленованим значенням; фразеологічна абстракція узагальнює в складному синтаксично складеному словесному комплексі як у назві суттєві особливості цілого класу однорідних предметів, процесів, якостей, ознак, кількостей, відносин і явищ [Арх, с.???]. Визнаючи відтворюваність однією з релевантних ознак ФО, В. Л. Архангельський разом з тим вважає фразеологізмами далеко не всі відтворені в мові словесні комплекси. В. Л. Архангельський виводить за межі ФО цілий ряд постійних комбінацій словесних знаків, а саме: складені сполучники: тобто, нібито; повторювані складені сполучники: не те, не те; подвійні складові союзи з дисконтними частинами: як, так; складові прийменники: у напрямку до; складові частки: що за, далеко не. На думку В. Л. Архангельського, всі ці звороти – колишні фразеологічні одиниці (зрощення та єдності), які в даний час семантично спустошені. Отже, В. Л. Архангельський виступає проти відтворюваності як основної ознаки ФО. На його думку ФО необхідно відмежувати не тільки від вільних синтаксичних комбінацій слів, а й від слів.

Ознаками ФО В. Л. Архангельський вважає: 1) строго визначений лексичний склад, 2) застигла граматична будова, 3) стійке загальнонародне значення – глобальне або аналітичне; 4) використання в будові речення як його певних членів або частин або ж вживання поза складом речення як самостійної стійкої фрази.

Найбільш розгорнутим потрібно визнати таке визначення ФО дане В. Л. Архангельським: фразеологічною одиницею називається існуюча в мові на даному етапі його історичного розвитку „постійна комбінація мовних знаків, гранична і цілісна, відтворена в мові його носіїв, заснована на внутрішній залежності членів”, що складається мінімум з двох суворо визначених одиниць лексичного рівня, які знаходяться у відомій послідовності , граматично організована за існуючими або тими що існували моделям словосполучень або речень, що володіє єдиним значенням, різною мірою комбінаторним по відношенню до значень поєднуваних елементів, але стабільним відносно означуваного або вираженого [Арх, с. 42]. Отже, можна зробити висновок: фразеологічна концепція В. Л. Архангельського будується на розумінні стійкості як сукупності обмеження у виборі змінних фразеологічної одиниці на лексичному, семантичному, морфологічному та синтаксичному рівнях.

Семантична концепція ФО розробляється В. П. Жуковим, який розглядає фразеологізм як „стійку окремо оформлену одиницю мови, що складається з компонентів, які мають цілісне значення і в комунікативному відношенні, як правило, не складає закінчене речення” [Жуков, с. 5]. Під компонентом сталого словесного комплексу В. П. Жуков розуміє складову частину фразеології, яка не має основних властивостей слова, а саме: а) компонент ФО не має співвідносного лексичного значення та предметної віднесеності і внаслідок цього не здатен самостійно існувати як член речення (живі синтаксичні зв’язки між компонентами ослаблені або зовсім втрачені), б) компонент ФО позбавлений сполучувальних властивостей слова (по відношенню до інших слів речення фразеологізм виступає як нерозкладне ціле). Цілісне значення – це „таке загальне значеннєвий зміст, який має закриту семантичну структуру і не виводиться із значення його складових частин” [Жуков, с. 5]. Таким чином основними ознаками фразеологізму В. П. Жуков вважає: стійкість, цілісність (або, принаймні аналітичність) значення, компонентний склад, отже і нарізно оформлену будову. В. П. Жуков підкреслює, що одні ознаки характеризують форму ФО, інші – її внутрішній зміст.

Фразеологічній концепції В. П. Жукова дуже близька точка зору на сутність ФО проф. А. М. Бабкіна. Він пише, що ФО – це „семантична одиниця більш складного порядку, ніж слово, але функціонально близька слову і, співвідносна члену речення, тобто поєднання слів, що володіє постійним складом і відмінне семантичною своєрідністю” [Бабкін, с. 9] Таким чином, істотні для ФО і відрізняють її наступні ознаки: 1. Смислова цілісність, що розвивається внаслідок семантичного послаблення слів-компонентів, що входять до складу фразеологічної одиниці. 2. Стійкість поєднання слів, що утворюють фразеологічну одиницю, тобто відтворюваність її в готовому вигляді. 3. Наявність переносних значень. 4. Експресивно-емоційна виразність як характерна стилістична риса, притаманна переважній кількості фразеологічних одиниць.

Також особливу увагу фразеології приділив А. В. Кунін, який дає таке визначення фразеологізму: „Фразеологізмами є поєднаннями слів, тобто нарізно оформлені утворення з повністю або частково переосмисленними компонентами, фразеологічними значеннями” [Кунін, с. 13]. Для ФО характерна не взагалі стійкість, а стійкість на фразеологічному рівні, закономірні залежності словесних компонентів і структурно-семантична немоделірованность. ФО утворені за граматичними моделями змінних сполучень і речень. Таким чином, у цьому визначенні ФО встановлюються чотири критерії відмежування ФО від змінних нефразеологічних сполучень: нарізно оформленість, немоделірованість, переосмислення і стійкість. Стійкість ФО заснована на властивих їй різних типах інваріантності, тобто незмінності тих чи інших елементів при всіх нормативних змінах.

Фразеологічна теорія М. Т. Тагієва значно відрізняється від всіх інших концепцій у сфері фразеології. Фразеологізм є, на думку М. Т. Тагієва, поєднанням слів. Як і слово, фразеологізм – це одиниця рівня номінації, і формується вона на рівні синтаксису. Звідси М. Т. Тагієв робить висновок, що „фразеологія повинна охоплювати тільки ті одиниці, дистрибутивні якості яких виявляються на синтаксичному рівні” [Тагієв, с. ]. Так як більшість стійких словесних комплексів не мають власного оточення, то автор виключає всі ці звороти зі складу фразеологізмів: так ним виводяться за межі фразеологізмів прислів’я, крилаті вирази, складові терміни, вигукові, модальні та субстантивні мовні одиниці. М. Т. Тагієв робить істотне застереження, що „оточення не єдина ознака у фразеології, <...> фразеологізм, так само, як будь-який об’єкт виділяється на основі не всіх ознак, а істотних” [Тагієв, с. ]. Отже, М. Т. Тагієв вважає, що всі типи мовних одиниць, що не володіють оточенням, виключаються зі складу фразеологічних одиниць, і навпаки, всі поєднання, які мають оточення, відносяться до фразеології.

Іншої точки зору дотримується Д. М. Шмельов, який вважає, що ФО, незважаючи на багато розходжень, що існують між ними, „мають і щось загальне, що і змушує нас об’єднувати їх, протиставляючи вільним словосполученням”; мабуть, загальним для всіх них і є те, що вони якось протистоять „вільним” словосполученням, тобто їх „зв’язаність” [Шмельов, с. ]. Зрозуміло, що в такому випадку об’єднувати ці словосполучення на основі більш певних ознак, ніж загальна ознака зв’язаність, неможливо. Тому що існують різні джерела пов’язаності ФО, то Д. Н. Шмельов вважає за потрібне встановити сам характер пов’язаності для різних груп словосполучень. Автор доходить висновку про наявність трьох типів пов’язаності фразеології: 1) парадигматичні зв’язаність (наприклад, обороти типу підйомний кран (пор. кран), пральна машина (пор. машина) тощо) полягає в тому, що такі обороти будуються на основі лексичної парадигматики цієї мови, 2) синтагматическая зв’язаність (пор. звороти типу добрий друг і т.п.), яка полягає в тому, що зв’язок між компонентами ФО детермінований: один з компонентів обороту неможливий поза певним лексичним оточенням; 3) дериваційний зв’язок. Під дериваційною пов’язаністю Д. М. Шмельов розуміє часткову вмотивованість, тобто деяку залежність значення від іншого значення.

Л. Юрчук авторка статті „Теоретичні засади реєстру фразеологічного словника української мови” основними положеннями якої користувалися укладачі академічного „Фразеологічного словника української мови” у 2 кн. Вважає, що якісну характеристику фразеологізмові дають диференційні ознаки і їх сукупності. Л. Юрчук називає такі зних: 1) він має специфічне фразеологічне значення; 2) значення фразеологізму не може проявлятися окремо або незалежно від його граматичних особливостей; 3) його постійний, відтворюваний за традицією компонентний склад. Фразеологізм – це мовна одиниця, що виражає специфічне фразеологічне значення, граматичні категорії та має постійний, відтворюваний за традицією склад компонентів, що втратили лексичну самостійність [Юрчук, с. 24, 26].

Розглянувши різні концепції вітчизняних фразеологів, звертаючи особливу увагу на виділення і визначення ФО, а також на їх основні відмінні ознаки можна дати наступне визначення об’єкта вивчення: ФО – це стійке нарізно оформлене утворення, що відтворюється в готовому вигляді, має цілісне (експресивно-емоційне) значення і в комунікативному відношенні, в певних випадках являє собою закінчене речення. Таким чином, основні ознаки ФО: нарізно оформленість і граматична нерозкладність, відтворюваність в готовому вигляді, сталість складу, семантична цілісність і зрушення значення.