38. Основні засади соціальної політики.

Соціальна політика. Соціальна політика — це система заходів держави, спрямованих на активізацію людського чинника, забезпечення оптимального психологічного та фізичного здоров’я нації й постійного підвищення індексу людського розвитку відповідно до вимог міжнародних стандартів, що позитивно впливає на всі показники соціально-економічного розвитку держави. Соціальна політика держави базується на правових, економічних, соціальних та моральних засадах.

Правові засади — це системи юридичних законів та норматив-них документів, згідно з якими здійснюється соціальна політика держави.

Економічні засади визначаються насамперед масштабами національного багатства, яке є матеріальною основою здійснення соціальної політики.

Соціальні засади передбачають здійснення соціальної політики на основі справедливого, визначеного міжнародними нормами розподілу національного багатства між усіма групами населення.

Моральні засади соціальної політики передбачають недопущення будь-якої аморальності в її здійсненні, коли свідомо не беруться до уваги закони моралі і соціальна політика не спрямовується на ліквідацію соціальних хвороб суспільства, соціального зла, соціальної нерівності, коли вона абстрагується від таких високоморальних цінностей, як совість і честь.

39. Національна безпека держави.

Національна безпека держави. Національна безпека держави — це певна система організації її внутрішньої та зовнішньої діяльності, спрямована на запобігання можливих загроз, виникнення яких спричиняє шкоду духовним, матеріальним людським ресурсам нації, а відтак негативно впливає на соціально-еконо­мічне зростання й динаміку національної продуктивності.

40. Класифікація витрат.

Усі витрати поділяють на дві великі групи: інвестиційні (пов’язані з капітальними вкладеннями) та поточні (операційні) витрати. Саме поточні витрати є фундаментальною основою виготовлення та реалізації товарів і послуг. Поточні витрати поділяються на циклічні та безперервні.

Циклічні витрати пов’язані з відповідними циклами виробництва, формуються протягом певного циклу виготовлення продукції і включають у себе витрати на придбання сировини й матеріалів, інструментів, на заробітну плату робітників, що безпосередньо займаються виготовленням продукції тощо.

Безперервні витрати не залежать від змін обсягів виробництва і пов’язані з оплатою праці вищого управлінського персоналу, утриманням основних виробничих фондів тощо.

Витрати виступають у двох формах: натуральній та грошовій.

Натуральна форма витрат (вага, обсяг, площа тощо) у багатьох випадках є основою для їх визначення в грошовій формі.

Розрізняють загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати — це всі витрати, необхідні для випуску обсягу продукції за певний період.

Витрати на одиницю продукції обраховуються в серійному та масовому виробництві за певний період у середньому на одиницю виробу. Витрати на виріб в одиничному виробництві виступають як індивідуальні витрати.

Планування, облік та аналіз витрат потребує їх класифікації за певними ознаками. Такими ознаками можуть бути: рівень однорідності витрат, спосіб їх обчислення, форма зв’язку з виробництвом.

Залежно від рівня однорідності витрати поділяють на елемент­ні та комплексні.

Елементні витрати — це вихідні однорідні витрати, що мають однаковий економічний зміст. До елементних витрат відносять витрати на придбання матеріалів, оплату праці, соціальне страхування.

Комплексні витрати включають в себе окремі елементні витрати і тому за своїм складом є різнорідними.

Коли їх калькулюють, то групують за певним економічним призначенням: на утримання та експлуатацію устаткування, загаль­новиробничі втрати, втрати від браку тощо. Залежно від порядку нарахування витрат на товари і послуги їх поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати є базовою основою виготовлення будь-якого виду продукції, і тому їх з кожної одиниці продукції обраховують прямим додаванням. До прямих витрат відносять витрати на сировину та матеріали, які спрямовуються на виготовлення даного виду товарів чи послуг, заробітна плата основних робітників, які безпосередньо зайняті їх виготовленням.

Непрямі витрати — це витрати загальновиробничого характеру, безпосередньо непов’язані з виготовленням конкретних видів продукції. До непрямих витрат відносять зарплату управлінського та обслуговуючого персоналу, витрати, пов’язані з утри­манням та експлуатацією основних фондів, тощо.

Залежно від характеру зв’язку витрат з обсягами продукції, яка виготовляється, їх поділяють на постійні та змінні витрати.

Величина постійних витрат безпосередньо не залежить від зміни обсягів виробництва. До постійних можна віднести витрати, спрямовані на утримання та експлуатацію основних фондів, і в першу чергу її пасивної частини, на існуючу систему організації управління тощо.

Змінні витрати — це витрати, на величину яких впливає динаміка обсягів виробництва. Змінні витрати бувають пропорційними та непропорційними.

Пропорційні витрати та обсяг виробництва перебувають у прямій функціональній залежності. Для цих витрат коефіцієнт пропорційності (К_п) становить одиницю (К_п = 1). Цей коефіцієнт означає, що збільшення обсягу продукції у певну кількість разів зумовлює і збільшення витрат у стільки ж разів. До пропорційних витрат у першу чергу відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вузли, деталі, в багатьох випадках витрати на оплату праці робітників за відрядною формою.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та регресуючі.

Прогресуючі витрати зростають більш швидкими темпами порівняно із темпами зростання обсягів виробництва. Це означає, що коефіцієнт пропорційності для цих витрат більше одиниці: (К_п > 1). Прогресуючими витратами можуть бути витрати на рекламу, розширення торговельної мережі, оплату праці за відрядно-прогресивною системою.

Якщо витрати зростають меншими темпами порівняно із зростанням обсягів виробництва, то їх називають регресуючими. Коефіцієнт пропорційності для цих витрат менший одиниці (К_п < 1). До цих витрат входять витрати на експлуатацію насамперед активної частини фондів, придбання інструменту, ремонтні роботи. Проте в практиці господарювання всі змінні витрати приймаються за пропорційні, що спрощує систему їх аналізу та прогнозування.