18. Основні фонди і виробничі потужності.

Основні фонди та виробничі потужності. Основні фонди — це матеріальні активи, або засоби виробництва, які беруть участь у створенні матеріальних благ, зберігають при цьому свою натуральну форму і переносять свою вартість на готовий продукт протягом виробничого циклу повністю або частково залежно від характеру їх зношування.

Основні виробничі фонди поділяються на дві частини: пасивну та активну. До пасивної частини відносять ті знаряддя праці, які самі безпосередньо не беруть участі у виготовленні товарів і послуг, а створюють необхідні умови для їх виробництва. Пасивні основні фонди — це будинки, спорудження тощо. До активної частини відносять такі знаряддя праці, за допомогою яких безпосередньо виготовляються товари й послуги.

За видовою класифікацією основні фонди поділяються на:

1) будівлі, в яких розміщуються основі, допоміжні, підсобні й побічні виробництва. До цієї групи відносять службові приміщення, а саме: лабораторії, заводоуправління та ін;

2) споруди, до яких належать дороги, мости, шляхи, комуналь­ні спорудження (теплофікаційні, електроосвітлювальні мережі);

3) передавальні пристрої — усі засоби, за допомогою яких здійснюється передавання електричної, теплової, механічної енер­гії від машин двигунів до робочих машин, а також пристрої для передачі рідинних, газоподібних та інших матеріалів із подібними властивостями;

4) машини та устаткування, які мають такий склад:

• силові машини та устаткування, призначені для вироблення і перетворення енергії, — газові, електричні, генератори, парові котли; машини — електричні, теплові двигуни, водяні турбіни тощо;

• робочі машини та устаткування — засоби праці, які змінюють кількісні та якісні параметри матеріалів. До них належать: верстати, преси, прокатні стани, хімічна апаратура, конвеєри та інше обладнання; вимірювальні та регулювальні прилади і пристрої, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка;

5) транспортні засоби: електровози, вагони, морські та річкові судна, літаки, вертольоти, автомобілі, трактори, нафтопроводи, газопроводи тощо;

6) інструмент: різальний, вимірювальний інструмент, штампи, пресформи, пристосування до верстатів, машин, строк служби яких більше одного року і вартість яких перебільшує 100 грн незалежно від строку служби;

7) виробничий інвентар — різні предмети виробничого призначення, а саме: верстати, контейнери, обладнання підсобних приміщень;

8) господарський інвентар: столи, стільці, прибиральні інструменти.

Для характеристики вікового складу основні фонди класифікують за тривалістю використання: до 5 років, 5—10 років, 10—15 років і т. д. Оптимальним строком використання обладнання є період 7 років.

За Законом України «Про оподаткування підприємств» основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

• група І — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

• група ІІ — автомобільний транспорт та вузли (запасні части­ни до нього), меблі, меблі побутові; електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування тощо;

• група ІІІ — будь-які інші основні фонди, не включені до груп І та ІІ.

Основні фонди, і в першу чергу їх активна частина, є базою формування виробничих потужностей.

Виробнича потужність підприємства (цеху, виробничої дільниці), фірми, галузі — це максимально можливий випуск продукції, необхідної споживачам, за одиницю часу (рік, квартал, місяць, добу, зміну).

Під час планування обсягів виробництва та продуктивності визначають вхідну, вихідну й середньорічну потужність підприємства.

Вхідна виробнича потужність — це потужність, сформована на початок робочого періоду.

Вихідна виробнича потужність — це потужність, сформована на кінець робочого періоду.

Вихідна потужність визначається як алгебраїчна сума вхідної потужності, нової потужності, яка запроваджується в дію протягом робочого періоду, та потужності, що вибуває в цьому періоді.

Середньорічна виробнича потужність — це потужність будь-якої виробничої ланки економіки — підприємства, цеху, дільниці, яку вони мають у своєму розпорядженні в середньому протягом робочого періоду з урахуванням тих потужностей, які вводяться і вибувають.

Виробнича потужність, як правило, вимірюється готовою продукцією в натуральному виразі.

Для розрахунку виробничої потужності підприємства (фірми) необхідні такі дані:

• склад обладнання за його кількістю та видами;

• науково обґрунтовані норми використання кожного виду обладнання;

• номенклатура, асортимент продукції та її трудомісткість;

• фонд часу роботи обладнання.

Для визначення складу обладнання та його кількості з кожного виду необхідно в першу чергу розподілити це обладнання на установлене та неустановлене.

До установленого обладнання відносять обладнання, що перебуває в експлуатації, ремонті (або у зв’язку із модернізацією тим­часово знято з робочого місця), а також тимчасово недіюче, несправне. Розрахунок виробничої потужності в загальному вигляді може бути здійснений за такою формулою:

де П — виробнича потужність підприємства; О — середньорічна кількість однотипового обладнання (шт); Ф — річний фонд часу роботи одиниці обладнання (год); В — паспортна продуктивність одиниці обладнання за годину роботи (в натуральних одиницях).

На підприємствах деяких галузей економіки (наприклад, у меб­левому, консервному, ливарному та інших виробництвах) важливим чинником для визначення виробничих потужностей є величина виробничої площі.

Розрахунок потужності в цих випадках може бути здійснений за такою формулою:

,

де А — виробнича площа підприємства (кв. м); Н — норматив виробничої площі, який припадає на одне робоче місце (кв. м); Ф — річний фонд часу робочого місця (год); Т — норма трудомісткості виробу (год технологічного часу).

З метою визначення загальних розмірів потужностей, підвищення рівня їхньої віддачі, а також обґрунтування виробничої програми розробляється баланс виробничої потужності підприємства (фірми) за формулою:

де П₂ — виробнича потужність на кінець планового року (вихідна) у відповідних одиницях виміру; П₁ — виробнича потужність на початок планового періоду — вхідна; П_но — приріст потужнос­тей у плановому періоді за рахунок організаційно-технічних заходів (зміна режиму роботи обладнання, удосконалення організації праці, виробництва та управління, інтенсифікації технологічних процесів тощо); П_н — приріст потужностей за рахунок нового будівництва, розширення, технічного переоснащення й реконструкції підприємства, модернізації та заміни застарілого обладнання новим тощо; П_а — приріст (+), зменшення (–) потужності підприємства у зв’язку зі зміною номенклатури та асортименту продукції; П_в — зменшення виробничої потужності, пов’язане з вибуттям основних виробничих фондів (ліквідація цехів, агрегатів через старість будівель, спрацьованість обладнання, стихійних лих, а також у зв’язку з вичерпанням запасів корисних копалин і лісосировинних ресурсів).

Визначення виробничої потужності здійснюється на основі всього обладнання, встановленого в цехах і на виробничих дільницях, включаючи його недіючу частку внаслідок несправності, ремонту, модернізації.

Резервне обладнання, обладнання дослідно-експерименталь­них цехів і дільниць не враховується під час визначення виробничої потужності.