1. Предмет менеджменту продуктивності.

2. Метод менеджменту продуктивності.

3. Зв’язок менеджменту продуктивності з іншими дисциплінами.

4. Завдання менеджменту продуктивності.

5. Класифікація цілей суспільства.

6. Характеристика економічних і екологічних цілей суспільства.

7. Характеристика соціальних і демографічних цілей суспільства.

8. Сутність продуктивності.

9. Екстенсивні і інтенсивні чинники продуктивності.

10. Сутнісна класифікація продуктивності.

11. Роль продуктивності у досягненні різноманітних цілей суспільства.

12. Модель “пастки” спадної продуктивності.

13. Класифікація “твердих” (матеріально-технічних) чинників продуктивності.

14. Класифікація інтеграційних чинників продуктивності.

15. Класифікація “м’яких” чинників продуктивності.

16. Сутність інформаційних і виробничих технологій.

17. Класифікація інвестицій.

18. Основні фонди і виробничі потужності.

19. Класифікація персоналу.

20. Склад об’єктів промислової власності.

21. Склад об’єктів, що охороняються авторськими і суміжними правами.

22. Об’єкти інтелектуальної власності.

23. Охарактеризувати нематеріальні активи.

24. Розкрити функції системи управління.

25. Охарактеризувати методи управління.

26. Характеристика типів виробництва.

27. Класифікація інновацій.

28. Суть організаційного менеджменту.

29. Економічна безпека підприємства і її стратегічна мета.

30. Характеристика видів реструктуризації підприємства.

31. Сутність макрорівневневих чинників продуктивності.

32. Чинники продуктивності, пов’язані із життєвим простором країни.

33. Основні структурні зміни в зайнятості.

34. Основні структурні змінні ВВП.

35. Інституціональні механізми і їх призначення.

36. Інфраструктура економіки і її види.

37. Сутність фіскальної політики.

38. Основні засади соціальної політики.

39. Національна безпека держави.

40. Класифікація витрат.

41. Загальні витрати і витрати на одиницю продукції.

42. Елементні і комплексні витрати.

43. Пропорційні і непропорційні витрати.

44. Кошторис виробництва.

45. Собівартість продукції.

46. Система управління витратами і норми витрат.

47. Місце витрат і центри відповідальності в системі управління продуктивністю.

48. Потреби.

49. Економічні ресурси, їх категорії.

50. Альтернативні витрати.

51. Крива виробничих можливостей зростання продуктивності.

52. Зовнішні витрати фірми.

53. Внутрішні витрати фірми.

54. Бухгалтерський і економічний прибуток фірми.

55. Суть короткострокового періоду.

56. Суть довгострокового періоду.

57. Закон спадної продуктивності.

58. Крива спадної віддачі.

59. Гранична і середня продуктивність.

60. Постійні витрати.

61. Перемінні витрати.

62. Загальна сума витрат.

63. Середні витрати.

64. Середні постійні витрати.

65. Середні перемінні витрати.

66. Середні загальні витрати.

67. Граничні витрати.

68. Залежність граничних витрат від середніх загальних і середніх перемінних витрат.

69. Граничні витрати і гранична продуктивність.

70. Віддача витрат у довгостроковому періоді.

71. Позитивний вплив масштабів виробництва на рівень продуктивності.

72. Негативний вплив масштабів виробництва на рівень продуктивності.

73. Постійна віддача від зростання масштабів виробництва.

74. Мінімальний розмір виробництва і продуктивність

75. Соціально-економічне значення вимірювання продуктивності.

76. Технічні проблеми вимірювання продуктивності.

77. Організаційні проблеми вимірювання продуктивності.

78. Загальний підхід до вимірювання продуктивності.

79. Вимірювання сукупної і часткової продуктивності на макрорівні.

80. Вимірювання продуктивності на підприємствах.

81. Вимірювання продуктивності у виробничих підрозділах фірм.

82. Індекси змінного, постійного і структурного складу продуктивності.

83. Різновиди трудового методу вимірювання продуктивності.

84. Індексний метод вимірювання продуктивності.

85. Класифікація якісних параметрів виробів.

86. Вимірювання продуктивності на основі якісно-кількісного обсягу продукції.

87. Зарубіжний досвід вимірювання продуктивності в обробній промисловості.

88. Зарубіжній досвід вимірювання продуктивності у сфері послуг.

89. Оцінювання продуктивності державної адміністрації і національного сектору США.

90. Структурний підхід доктора Куросави до вимірювання продуктивності в підрозділах підприємств.

91. Структурний підхід доктора Куросави до вимірювання продуктивності на підприємствах.

92. Підхід Лоулора до вимірювання продуктивності.

93. Підхід Гоулда до вимірювання продуктивності.

94. Сутність “Швидкої оцінки продуктивності ”.

95. Сутність порівняння показників фірм.

96. Характеристика карти основної інформації.

97. Характеристика карти економічної динаміки.

98. Продуктивність виробів.

99. Продуктивність матеріальних ресурсів.

100. Продуктивність основних фондів.

101. Продуктивність виробничих потужностей.

102. Продуктивність інформаційних технологій.

103. Продуктивність виробничих технологій.

104. Ступінь технічної оснащеності праці і її вплив на рівень продуктивності.

105. Механізація і автоматизація праці і їх вплив на рівень продуктивності.

106. Основні напрямки підвищення продуктивності капітальних вкладень.

107. Показники продуктивності фінансових інвестицій.

108. Чинники підвищення продуктивності фінансових інвестицій.

109. Продуктивність персоналу.

110. Види мотивів і їх вплив на рівень продуктивності.

111. Основні напрямки підвищення продуктивності нематеріальних ресурсів.

112. Роль нематеріальних активів у підвищенні продуктивності.

113. Оцінка рівня управління і його вплив на рівень продуктивності.

114. Система маркетингової інформації і її вплив на рівень продуктивності.

115. Оцінка рівня організації праці і основні напрямки підвищення її продуктивності.

116. Основні напрямки підвищення продуктивності інновацій.

117. Суть науково-технічного прогресу (НТП) і його роль в підвищенні продуктивності.

118. Організаційний менеджмент як чинник підвищення продуктивності.

119. Складові економічної безпеки підприємства і їх вплив на рівень продуктивності.

120. Реструктуризація підприємства як чинник зростання продуктивності.

121. Бізнес-план санаційних заходів.

122. Вплив складових життєвого простору на рівень продуктивності.

123. Продуктивність землі.

124. Структурні зміни в зайнятості як чинник зростання продуктивності.

125. Структурні зміни у ВВП як фактор зростання продуктивності.

126. Роль інституціональних механізмів у підвищенні продуктивності.

127. Оптимізація інфраструктури економіки як чинник зростання продуктивності.

128. Вплив фіскальної політики на рівень продуктивності.

129. Внутрішній ринок товарів і послуг і його вплив на рівень продуктивності.

130. Дефіцитний бюджет і внутрішній державний борг як чинники зростання продуктивності.

131. Вплив кредитно-грошової системи на рівень продуктивності.

132. Вплив соціальної політики на рівень продуктивності.

133. Вплив національної безпеки держави на рівень продуктивності.

134. Принципи управління продуктивністю інновацій на підприємствах зарубіжних країн.

135. Стратегії управління інноваційними процесами в зарубіжних фірмах і корпораціях.

136. Роль внутрішніх венчурів у підвищенні продуктивності інновацій.

137. Роль зовнішніх венчурів у підвищенні продуктивності інновацій.

138. Основні напрямки державного регулювання інноваційної політики.

1. Предмет менеджменту продуктивності.

Економічні суб’єкти, які у своїй діяльності не домагаються оптимальних витрат ресурсів на одиницю товарів і послуг неспроможні вижити в конкурентному середовищі й банкрутують кінець кінцем.

Отже, усіма без винятку ресурсами необхідно управляти. Цією проблемою і займається така наука, як менеджмент продуктивності. Менеджмент продуктивності як наука досліджує проблеми комплексного використання економічних ресурсів у процесі виробництва й реалізації різноманітних благ для мінімізації сукупних витрат і одержання максимальних результатів.

Таким чином, предметом дослідження менеджменту продуктивності з погляду максимізації результатів і мінімізації сукупних витрат є система управління економічними ресурсами на всіх рівнях економіки в процесі виробництва матеріальних і духовних благ.

Об’єктом менеджменту продуктивності є будь-яка ланка економіки, в якій використовуються економічні ресурси.

2. Метод менеджменту продуктивності.

Менеджмент продуктивності як наука має певну методологію пізнання. Методологія — це сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів, що використовуються в будь-якій науці. Методологію можна розглядати також як галузь знань, яка вивчає засоби, передумови й принципи організації пізнання для одержання як теоретичних, так і практичних результатів.

Як відомо, усі науки емпіричні, тобто їх дослідження ґрунтуються на фактах. Але щоб правильно обрати засоби й методи пізнання фактів, які б забезпечили одержання достовірних теоретич­них і практичних висновків та результатів, їх треба виводити із законів природи, оскільки природа створила свої сутності, в тому числі людей, закони їхнього функціонування й розвитку.

Отже, підґрунтям методології менеджменту продуктивності, як і всіх інших наук, є пізнання й використання взаємопов’язаних законів природи, які визначають поведінку людей у соціально-економічній, науковій, політичній та інших сферах діяльності. Природно, що ці закони в економічній діяльності модифікуються в соціально-економічні закони.

До таких законів передусім слід віднести всезагальний закон збагачення життєвого простору, закон економії природних багатств, закон самокерованості (самоуправління) сутностей природи, закон протиріч (який модифікується в соціально-економічній системі в закон конкуренції), закон еквівалентного обміну, закон заперечення запечерення та ін.

На основі законів природи формується і діалектичний метод вивчення предмета будь-якої науки, який виходить із того, що все існуюче постійно змінюється, а різні процеси та явища перебувають в органічному причинно-наслідковому зв’язку. За допомогою діалектичного методу менеджмент продуктивності вивчає вплив взаємопов’язаних природних, соціальних, економічних, політичних, екологічних, демографічних, технологічних та інших процесів на динаміку продуктивності й на основі цього розробляє практичні рекомендації щодо забезпечення її оптимального зростання.

3. Зв’язок менеджменту продуктивності з іншими дисциплінами.

Наука менеджменту продуктивності є складною, багатогранною наукою, яка використовує результати дослідження багатьох наук і саме тому має з ними органічний зв’язок. Велике значення для науки менеджмент продуктивності має її зв’язок із такими дисциплінами, як маркетинг, нормування праці, економіка праці, статистика, управління трудовими ресурсами, управління персоналом, техніка безпеки та охорона праці, трудове право, фізіологія, гігієна і психологія праці, ергономіка, соціологія та ін. Без урахування практичних рекомендацій даних дисциплін неможливо домагатися оптимальних темпів зростання продуктивності.

Основний зміст взаємозв’язку менеджменту продуктивності з визначеними вище дисциплінами проявляється за різними напрямами. Відомо, наприклад, що в умовах ринкової економіки необхідна маркетингова організація виробництва, яка передбачає виготовлення тільки тих товарів і послуг, які потрібні споживачам. Отже, формуючи програму підвищення продуктивності (ППП) на підприємстві, необхідно в першу чергу врахувати результати дослідження кон’юнктури ринку, які були здійснені службою маркетингу.

Менеджмент продуктивності тісно пов’язаний із нормуванням праці. Нормування праці є основою формування кількісних пропорцій між якісно різними виробничими процесами та окремими технологічними операціями, що є обов’язковою умовою опти- мального зростання продуктивності.

За допомогою нормування здійснюється зіставлення міри праці та міри винагородження працівника відповідно до його кількіс­ної та якісної результативності, тобто відповідно до його особис­тої продуктивності. Що ж стосується зв’язку менеджменту продуктивності з економікою праці, то його головна сутність полягає в тому, що під час формування ППП використовуються рекомендації щодо раціонального використання живої праці, які розробляються цією дисципліною.

Менеджмент продуктивності має сталий зв’язок також зі статистикою. У своїх дослідженнях менеджмент продуктивності широко використовує статистичні дані, які характеризують результативність праці, віддачу землі, капіталу, інформації тощо, а також статистичні засоби дослідження соціального-економіч­них явищ: системи групування даних за певними ознаками, обрахування максимальних, середніх та мінімальних значень певних показників.

Тісний взаємозв’язок цих наук особливо виявляється під час планування обсягів виробництва та сукупних витрат. У даному разі статистичне групування звітних даних широко використовуються для планування затрат живої та уречевленої праці, заробітної плати тощо. Однією із найважливіших передумов зростання продуктивності є ефективне управління трудовими ресурсами, яке передбачає безперервне підвищення їх кількісних та якісних параметрів, що є чинником підвищення продуктивності.

У свою чергу підвищення кількісних та якісних параметрів не тільки трудових, а й усіх людських ресурсів може бути забезпечене тільки за рахунок зростання продуктивності. Таким чином, зв’язок цих дисциплін виявляється у взаємному впливові на динаміку категорій, які вивчаються ними.

Рекомендації щодо управління розвитком персоналу, його професійного відбору широко використовуються менеджментом продуктивності.

Така дисципліна як управління персоналом розробляє рекомендації щодо раціонального використання робочої сили, які широко застосовуються в організаціях для підвищення рівня їх продук­тивності.

Оскільки одним із важливих чинників зростання продуктивності є умови безпечного використання персоналу, то менеджмент продуктивності пов’язаний і з технікою безпеки, дані якої враховуються в процесі організації праці.

Соціально-трудові відносини, що мають місце в будь-якій лан­ці економіки і від рівня оптимізації яких залежать динаміка продуктивності, формуються на основі трудового права.

Так, на основі трудового права регламентують правила прийому на роботу, звільнення з роботи і переведення на іншу роботу, а також тривалість робочого дня та відпусток, основи внутріш­нього розпорядку праці тощо.

Цілком очевидно, що під час планування продуктивності необхідно враховувати регламентацію робочих періодів, передбачених трудовим правом. Особливо місце займають правові закони з охорони праці. Вони спрямовані на забезпечення нормаль­них та безпечних умов у процесі праці. Виконання норм та вимог охорони праці й техніки безпеки, що визначаються спеціальними державними органами, є обов’язковою умовою правильної організації праці та підвищення продуктивності. На рівень особистої продуктивності людей впливають не тільки соціально-економічні чинники, а й біологічні. Адже в основі трудової діяль­ності людей є їхній психофізіологічний стан, який впливає на рівень і динаміку продуктивності та вивчається фізіологією праці, гігіє­ною праці, психологією праці.

Фізіологія праці, досліджуючи, наприклад, життєві функції людського організму в процесі його трудової діяльності, визначає основні шляхи підвищення працездатності людини та збереження її здоров’я. Гігієна праці зі свого боку для забезпечення здоров’я працівників покликана розробляти комплекс санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які необхідно застосовувати в процесі організації праці. Що стосується психології праці, то її найважливішим завданням є вивчення психологічних умов праці, які проявляються передусім у процесах відчуття, сприйняття, уваги. Все це впливає позитивно на особисту продуктивність праці.

Ергономіка, як відомо, вивчає допустимі фізичні, нервові та технологічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для високопродуктивної праці. Звичайно, що, не врахувавши дані ергоно­міки, неможливо забезпечити оптимальні темпи продуктивності.

Суттєвий зв’язок має менеджмент продуктивності із соціологічними дисциплінами. Соціологія праці, наприклад, розглядає трудовий процес у взаємозв’язку із соціальними умовами та чинниками. Трудова діяльність персоналу, його віддача залежить не тільки від конкретних виробничо-технічних умов, а й від взаємовідносин членів виробничого колективу, керівників і підлеглих та інших чинників, що визначають соціально-психологічний клімат в організації, який так чи інакше значною мірою впливає на рівень продуктивності. Якщо, наприклад, на підприємстві спостерігається плинність кадрів, що, як правило, негативно впливає на рівень продуктивності, то причини цього явища можуть достовір­но виявити тільки соціологічні науки.

Надзвичайно важливо для вивчення проблем продуктивності використовувати висновки технічних наук, що визначають шлях науково-технічного прогресу (НТП) в економіці. Тільки добре уявляючи основні тенденції та напрями в розвитку техніки, передбачуючи та правильно оцінюючи перспективи НТП, можна домогтися оптимального зростання продуктивності.