І етап – хіv-хvі ст.
Характеристика даного етапу:
Протест народних мас проти соціального і національного гноблення, який виражається в розповсюдженні єресей.
Єретики виступали проти церковної ієрархії, монархів, критикували з раціоналістичних позицій деякі православні догмати, церковні обряди, розвивали ідеї про свободу, волю, умовою реалізації яких вважали розповсюдження освіти.
Релігіозні єресі в Україні були тісно пов’язані з релігіозними єресями в Росії (Ф. Косий, Ф. Куруцин), Білорусії (С. Будний, Л. Критковський).
В боротьбі проти єресі православна церква звернулася до розробки технологічних вчень і використання для їхнього обґрунтування схоластичної філософії.
Розвитку схоластики протидіяли гуманістичні ідеї, одержавши розповсюдження в Україні в ХVІ століття.
Ранні українські гуманісти (Дрогобич, Ориховський, Русін) стверджували самоцінність людської особистості, орієнтували філософію на пізнання природи і людини, пропагували пантеїстичний світогляд.
Гуманісти не поривали з християнством, яке вони поєднували з античним вченням.
Іі етап – хvі-хvііі ст.
Характеристика даного етапу:
Антифеодальна, національно-визвольна боротьба проти соціального, національного і релігійного гноблення українського народу польськими магнатами, насильницького насадження в Україні. Брестської Унії 1656 р. і каталіцизму, возз’єднання з Росією.
Релігійна полеміка Г. Смотрицького, Х. Філалета, І. Вітенського, С.Зізанія, З. Копистенського та ін. значною мірою вплинула на об’єднання сил українського народу проти соціального і національного гноблення, за возз’єднання з Росією. Їх твори були направлені проти Брестської Унії, католицької церкви “верхушки православного духовенства”, зрадившого свій народ в його боротьбі проти польських і українських феодалів.
Переводи Біблії на слов’янські мови.
Д
емократична
інтерпретація її текстів, звертання до
ідей рівенства й братства, ідеалізація
відношень в ранньохристиянській общині
обмежували письменників-полемістів і
діячів братських шкіл з западноєвропейськими
реформаторами, сприяючи формуванню
ідеології Реформації.
Луцька школа Львівська школа Київська школа
З даними школами, з Острозьким культурно-освітнім центром була пов’язана діяльність українських полемістів. Острозький культурно-освітній центр заснований українським магнатом князем Костянтином Острозьким в 1576 р.
Острозький культурно-освітній центр – перша спроба створення вищого учбового закладу в Україні. В 1636 році він припиняє існування.
Основні вчення:
Гуманістичні вчення про людину, її місце в світі (К. Ставковецький, К. Сакович, М. Смотрицький, Р. Євлевіч).
Відкрита по ініціативі Петра Могили. В 1701 р. перейменована в академію.
Її роль в розвитку філософської думки:
Переосмислення схоластичних концепцій:
схоластику використовують для раціонально-логічного обґрунтування православного віровчення;
піддіють суворій критиці ряд її направлень, наприклад, томізм.
Перехід від схоластики до філософських концепцій нового часу, пов’язаних з пантеїзмом, деїзмом, своєрідним сполученням принципів механізму і стихійної діалектики.
Вивчення чотирьох мов:
слов’янської, латинської, грецької, польської;
арифметики; геометрії, музики і граматики;
в старших класах вивчалась філософія.
Розповсюдження наукових знань, культурних традицій.
Центр розвитку філософії в Україні: тут філософію вперше почали викладати окремо від теології; серед вихованців і слухачів – ведучі філософи – Ф. Прокопович, Г.С. Сковорода та ін.
Видатний, вітчизняний мислитель, творчість якого являється досягненням культури українського і російського народів. Про офіційний характер вітчизняної суспільної думки свідчить його теорія просвітительського абсолютизму |
|
Представник науково-просвітительського напряму |
Значення теорії просвітительського абсолютизму:
дана теорія – опора на досягнення західноєвропейської суспільної думки;
вивчення про природне право виконувало ідеологічні функції захисту сильної централізованої російської держави, на чолі якої повинен стояти освічений монарх;
рухомою силою в розвитку суспільства є боротьба освіти з неосвіченістю;
державна влада має божественний вплив і стоїть вище батьківської.
Три форми державного правління:
Демократія – суспільство править в інтересах всіх жителів з їх допомогою.
Аристократія – “декілька вибраних мужів правлять вітчизною”.
Монархія – вся держава в руках однієї людини, монарха.
Розглядає філософські питання з позиції деїзму (лат. deus - бог). Вчення, яке признає існування Бога в якості безособистої першопричини світу, який розвивається потім по своїм власним законам.
Давав високу оцінку відкриттям Гегеля, Коперника, спробував знайти компромісне розв’язання проблеми з позицій взаємовідношення знання і віри.
В його трудах ставляться морально-етичні проблеми (розглядаючи боротьбу добра і зла, він зрівнює добро з багатством, зло з бідністю).
Велике значення приділяє труду, який сприяє виникненню в душах людей благородних почуттів. Ідеалом для Прокоповича являється добра людина. Він різко засуджує лицемірність: “блажен алчущий и жаждущий, но алчущий и жаждущий правды”.
Представник етико-гуманістичного напряму освіти. Видатний український мислитель, основоположник класичної української філософії, демократ, прибічник об’єктивного ідеалізму. Відомий етичним вченням. Критикує соціальну нерівність, багатство, моральний розпад, пануючих слоїв сучасного йому суспільства. Розробляє концепцію “сродного труда”, пов’язує щастя з трудом, який відповідає покликанню і самоудосконаленню. Людське щастя в центрі уваги Г. Сковороди. Його він розглядає в зв’язку з “сродним”, творчим трудом, тобто трудом, який відповідає природним нахилам людини.
Створює концепцію трьох світів:
Макрокосмосу (нескінченного світу, який складається з множини світів).
Мікрокосмосу (людина).
Символічного світу (головним образом Біблії).
Ці “три мира” на погляд Сковороди складаються із двох “натур” – видимої і невидимої.
Видима натура – тлінна оболонка, тінь вічного древа життя, тобто духу …- невидимої натури.
Признаючи пізнання світу в традиціях раціоналізму і просвітительства, звеличує могутність розуму, направленого на пізнання тайн природи.
1.3. Основні ідеї української філософії ХІХ ст.
Ця епоха:
Розвиток капіталістичних відносин, посилення антикріпосницького руху. В ХІХ столітті Україна поділена між Росією і Австрією. Науково-технічна і філософська думка в Україні на початку ХІХ ст. виявилась на низькому рівні. Києво-Могилянська академія перетворилась в заклад підготовки православного духовенства. Світських учбових закладів до 1805 р. не було.
Основні ідеї:
Просвітительські, обґрунтувавши розвиток економіки, науки, освіти, необхідність морального удосконалення суспільства (Я. Козельський, І. Рижський, І. Котляревський та ін.).
Проблема людини: питання свободи, творчості, пізнання, можливості використання знань в суспільному житті.
Ідея суверенітету українського народу.
Ідеї декабристів, Радіщева (їх основна політична ціль – ліквідація кріпосного права, самодержавства, встановлення республіканського ладу).
Книжно-академічна Народно-практична
(Л.Д. Юркевич) (Кирило-Мефодіївське братство)
Ціль: сформувати федерацію вільних слов’янських республік (Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко).
Відомий письменник, історик, етнограф, культурний діяч, філософ. Світ природи – по Костомарову – не просто “Бездушна матерія”, вона знаходиться в постійному зв’язку з духовним світом людини. Бог вдіяв світ, створив духовний початок, який сприймається людським серцем. Він - автор “Книги буття українського народу”. Це фактично був маніфест – програма Кирило-Мефодіївського братства, написаний своєрідним “біблійно-пророчим стилем”. Завершується книга програмою-пророцтвом про майбутнє України та всіх слов’янських народів, які будуть вільними.
В 1861 році Костомаров публікує в журналі “Основа” статтю “Дві російські народності”, в якій пробує зробити порівняльний аналіз українського та російського менталітету.
Письменник, історик, етнограф, культурний діяч. Філософська позиція П. Куліша є протиріччям:
спрямованість на “внутрішнє” людини. Глибинною внутрішньою таємницею природи людини є серце, яке нерозривно пов’язане з рідним краєм, батьківщиною, Україною;
внутрішнє глибинне протистоїть зовнішньому поверхневому, ворожому Україні, рідному краю з постійного змагання внутрішнього та поверхового складається цілий ланцюг протилежностей: минуле – сучасне, хутір – місто, Україна – Європа і т. ін.;
вважає проявом екзистенціальної “глибини людської природи” безпосередній голос серця. (Це близько до того, що через піввіку скаже М. Хайдеггер про метафізичну глибину мови).
Він вважає, що існує дві мови: