РОЗДІЛ 2. Світогляд та філософські ідеї в культурах

Стародавнього Сходу

Коло питань: Філософські ідеї в контексті культури Стародавнього Сходу.

Особливості світосприйняття людини Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю.

Витоки сучасного філософського мислення як явища світової цивілізації сягають давнини культур Стародавнього Сходу. Осягнення минулого задля розуміння майбутнього стало умовою історичного поступу в тій ділянці, в якій поступ пов’язаний з фактором розуму і мислення. Очевидно, що розум і мислення є чи не основним чинником розвитку людини і культури.

Первісні культури визначалися у своїй суспільно-родовій динаміці мисленням міфологічного світогляду з наявними дуже обмеженими достовірними знаннями людини.

Накопичення достовірних знань і через них, відповідно, загального досвіду призводить до утворення писемності. Перші докази про існування писемності на рубежі IV і III тисячоліть були одержані на території Єгипту і Месопотамії. Писемність закладає умови для стійкого збереження колективного досвіду і слугує засобом поширення знань, посиленням їх ролі в структурі міфологічного світогляду й суспільному житті. Поширення писемних знань закладало підстави:

а) для диференціації досвіду поколінь у часі і просторі;

б) для складання елементів рефлексивності (порівняльності) мислення.

Поряд зі становленням писемних знань диференціюється життєдіяльність родового суспільства в напрямі посилення соціонормативних вартостей, пов’язаних власне з організаційною творчістю суспільства, посиленням його структурної диференціації та новою ієрархізацією поведінки індивідів. Водночас населення переходить до осілого способу життя на підставі землеробської і тваринницької діяльності. Первісна культура переростає у фазу цивілізованого розвитку. Особливостями його є наявність міського характеру поселень, утворення централізованої соціально-політичної ієрархії з розвиненим апаратом державних чинників.

Класичним зразком стародавньої цивілізації є Стародавній Єгипет і Месопотамія. Першою особою в Стародавньому Єгипті був фараон, який поставав як втілення Бога; після нього – верховний сановник – чаті, до функції якого належала низка важливих державних посад: головний суддя, часто командувач війська, розпорядник землі тощо. Важливе місце в соціальній ієрархії належало також жерцям і писарям.

У період створення єдиної держави (XXVIII ст. до н. е.) формується світоглядна тенденція навколо ідеї єдиновладдя єдиного царя – фараона. Виникає світоглядна концепція т. зв. солярного монотеїзму – віра в бога сонця Ра як єдиного бога в різних іпостасях. Однак ця релігійно-міфологічна концепція не стає спільною для всіх єгиптян; упродовж усієї історії Єгипту переважає світоглядний політеїзм. Навіть реформи, спрямовані на силове запровадження культу сонячного диска Атона, не змогли протистояти світоглядному політеїзму і були відкинуті нащадками.

Виокремлюються кілька релігійних концепцій світогляду: геліопольська, мемфіська, гермопольська. Мемфіська концепція, наприклад, свідчить про зачатки логічної інтерпретації світоглядних уявлень і впровадження в мислення абстрактних понять: бог-Птах усвідомлюється в цій концепції як єдиний верховний Бог; усі інші боги інтерпретуються як еманація єдиного Птаха, котрий замислив світ у своєму “серці” й сотворив його силою свого слова.

В епоху Середнього Царства в Єгипті виникають літературні твори. Глибиною роздумів про джерело добра і зла, про владу і благо, смерть і відплати відзначаються “Повчання гераклеопольського царя до свого сина Мерикара”, “Суперечка Людини і Ба”, “Пісня арфіста”.

З

Першопо-чатки наукових знань у Давньому Єгипті

адовго до розквіту античної культури в Єгипті було накопичено важливі знання в галузях медицини, математики, астрономії. Досвід єгиптян у сфері державного управління та права широко запозичувався пізнішими державами. Важливого значення набула релігійна поезія і дидактичні твори у формуванні гуманітарної ділянки знань, спрямованої на пошуки мудрості.

Як у Стародавньому Єгипті, так і в Месопотамії зберігається залежність людей від міфологічного світогляду.

Розквіт месопотамської цивілізації припадає на 1400 – 1600 рр. до н. е. То час великої популярності ритуальних і літературних текстів, які переписували в перекладах на інші мови. До нашого часу дійшла приблизно четверта частина від усього того, що вивчали в стародавніх школах Месопотамії. А в них були поширені “історичні” тексти, молитви, гімни, замовляння, медичні і астрономічні тексти, судові книги, пам’ятки фольклорного походження: епічні поеми, казки, прислів'я, а також авторські літературні твори.

До найвидатніших творів вавилонської культури належить “Епос про Гільгамеша”, “Поема про Атрахасіса” і культовий космогонічний епос “Енума еліщ” (“Коли вгорі…”). У цих творах порушено питання про безсмертя людини, смисл її життя, про шлях осягнення мудрості і боротьбу зі злом, про вину і покарання. Активна поведінка людини тлумачиться як позитивна вартість і умова виявлення блага.

Л

Найважли-віші філософські ідеї вавилонської культури

ітературні твори авторського походження сповнені глибоких роздумів над призначенням людини та пошуками її місця у світі. Оцінка оточуючого світу подеколи сягає глибини трагізму, а життя людини переповідається в драматичних тонах її страждань. Наприклад, у поемах ”Розмова пана з рабом”, “Вавилонська теодицея” порушено теми, які знайшли розвиток у біблійних книгах Йова та Еклезіаста і вплинули на всю європейську культуру.

На думку дослідників, світогляд месопотамської людини в цілому не виходить за межі широкого міфологічного світорозуміння. Проте в деяких ділянках він має цілком світський характер, опертий не на традицію й авторитет, а на здобуті знання і практичний досвід. У цьому плані світогляд поповнюється знаннями з математики, астрономії, військової справи, політичного і державного життя тощо. Здобутки вавилонської математики в шестидесятковому рахунку ввійшли у використання всього світу.

Отже, як і в Стародавньому Єгипті, у Месопотамії маємо справу не з вираженим філософським світоглядом, а тільки з окремими філософськими ідеями і певними концепціями міфологічно-релігійного характеру.

Однією з найзагадковіших і найсамобутніших цивілізацій була індійська. Здавна про Індію говорили як про країну мудреців. Вона мала видатний вплив на розвиток людства щодо формування оригінальних ідей та філософського мислення. Зокрема, великий вплив Стародавньої Індії відчули арабська, іранська і далекосхідні культури.

Індійська інтелектуальна думка дивує своєю таємничістю і наполегливістю людських зусиль зрозуміти самого себе і навколишній світ.