Лекція 2. Основні засади реформування соціальної сфери в Україні.

1. Радянська спадщина соц. сфери в Україні.

2. Пострадянське реформування соц. сфери: концептуальний аналіз.

3. Можливі шляхи виходу з кризового стану соц. сфери в Україні.

І. У спадщину від СРСР Україна одержала досить розвинену соціальну сферу, як систему галузей народного господарства. Ситемоутворюючими рисами соц. сфери в СРСР виступали:

1. Домінування державного сектору у виробництві соціальних благ та послуг:

- держпідприємства і установи, що надавали соц. послуги населенню складали від 70 до 80% соціальної інфраструктури;

- фінансування виробництва і надання послуг у державному секторі здійснювалися переважно за рахунок держбюджету та бюджетів різних рівнів (у 1989 році на долю держбюджету припадало 85% витрат на соціальну сферу).

2. Значний розвиток соц. інфраструктури промислових та сільсько- господарських підприємств доля яких була особливо значною у таких галузях соц. сфери, як:

- оздоровлення трудящих (санаторії, профілакторії, пансіонати);

- громадське харчування (їдальні);

- житло (гуртожитки, відомчі житлові будинки);

- енергетика соц. сфери міста і села;

- дитячі дошкільні заклади;

- фізична культура і спорт;

- соціально-культурна інфраструктура (палаци культури, клуби, кіноустановки, тощо).

3. Пов’язаність надання соціальних послуг з конституційно закріпленими соціальними правами (на житло, на освіту, на охорону здоров’я) внаслідок чого реалізовувалися наступні принципи надання соц. послуг:

- відповідна пропорція надання беоплатних та платних послуг на користь конституційно гарантованих соц. благ;

- дотації до бюджету на відшкодування споживачам реальної вартості платних послуг (житлово-комунальна сфера, міський транспорт, громадське харчування), внаслідок чого вдалося забезпечити їх доступність через доступні ціни/тарифи.

4. Потужність виробничої сфери, яка яка забезпечувала соціальну сферу:

- матеріально-тех. базою;

- транспортом;

- будівництвом;

- енергією і зв’язком.

5. Планові засади розвитку соціальної сфери як на державному рівні, так і на рівні підприємств, причому планування розвитку соц. сфери з 1970 рр. Мало стратегічний характер.

6. Потужна система підготовки та розташування кадрів для соц. сфери (навчальні заклади, система працевлаштування з урахуванням потреб соц. сфери, соц. гарантії працівникам. Внаслідок подібних засад функціонування соціальної сфери людина мала реальні гарантії соціального добробуту, задовольняючи свої потреби у соц. бепеці та соц. розвитку.

Ключовим принципом функціонування соц. сфери в СРСР може вважатися принцип соціальної відповідальності (патерналізму).

Гарантії соц. сфери:

- держава (загальносуспільні організації);

- міста, селища (територіальні організації);

- трудові організації (підприємства).

Це щодо забезпечення населення соц. послугами.

Прослідкуємо пропорції відповідальності цих структур.

• соціальні послуги повсякденного х-ру – забезпеченість з боку первинних соціальних організацій – виробничої і територіальної (житло і житлово-комунальні послуги, транспорт, гром. Харчування, благгоустрій, соц.-культурні послуги тощо).

• соціальні послуги субстанційного х-ру (освіта, охорона здоров’я, доступ до культурних цінностей та інформації) – забезпеченність з боку держави, що виступає від імені суспільства „соціального одержавлення” соц. сфери в СРСР.

Соц. інфраструктура підприємств мала у соц. сфері дуже велику долю. У 1950-60 роки остаточно склався тип радянського підприємства не лише як виробничої ланки, а і як центрів соціального життєусторою. Підприємства утримували:

• систему власних соціальних служб для співробітників;

• відігравали значну роль у формуванні, утриманні та розвитку соціальної інфраструктури територіальної спільноти (градообразующее предприятие). Це сприяло підвищенню соціального ефекту радянського підприємства, яке у тому числі було запорукою власне економічної ефективності.

Потужність соц. сфери підпрємств (дані 1989-90 рр.) - 40% всіх місць системи громадського харчування (за рахунок утримання через дотації). 25 % всього житлового фонду.

ІІ. З 1991 року в контексті руйнації радянської системи в Україні проводяться кардинальні реформи, у т. ч. в соц. сфері. Парадигма реформування:

• роздержавлення та демонополізація сфери вироблення соц. послуг;

• утворення ринку соц. послуг при збереженні певних соц. стандартів (розмежування понять безоплатність і доступність);

• зміна пропорцій між безоплатними та платними (комерціалізація соц. сфери), що повинно стимулювати економічну активність нового типу.