6.9. Підлоги із лінолеуму та інших синтетичних матеріалів

Підлоги із лінолеуму — еластичні, хімічно-і водостійкі, красиві, безшумні, гігієнічні і легко ремонтуються. їх укладають по рівній жорсткій і сухій основі. Безосновні лінолеуми (полівініл-хлоридний і гумовий) приклеюють до основи син­тетичними мастиками. Лінолеум на тканинній основі приклеюють холодною бітумною масти­кою.

В приміщеннях з тривалим перебуванням людей влаштовують «теплі підлоги», а лінолеум укладають з теплозвукоізоляційною основою. До основи його приклеюють клеєм «бустилат» (рис. 6.14, а).

Покриття із безосновного лінолеуму або на тканинній основі (рис. 6.14, б, в) повинні мати теплоізоляційний прошарок в основі.

«Холодні підлоги» (в приміщеннях з короткочасним перебуванням людей) влашто­вують із безосновних лінолеумів (рис. 6.14, г), наклеєних по цементно-піщаній основі.

Краї полотна лінолеуму стикують накидан­ням і прирізуванням наскрізь по лінійці, одер­жуючи акуратний і непомітний шов.

Стики в місцях примикання до стін закрива­ють плінтусом, а в дверних прорізах — спеціаль­ним поріжком.

Підлоги із полівінілхлоридних та інших синтетичних плиток довговічні, гігієнічні, деко­ративні і легко ремонтуються. їх укладають по рівній, жорсткій і сухій основі, приклеюючи синтетичними або холодними бітумними масти­ками (рис. 6.15, а). В приміщеннях з тривалим перебуванням людей влаштовують «теплі підло­ги» (рис. 6.15, б) з теплозвукоізольованим про­шарком.

Мастикову (наливну) (рис. 6.16) підлогу роб­лять із синтетичних матеріалів. Вони являють собою безшовні покриття із затверділої полімер­ної плівки.

Дрібний пісок з додаванням барвника, полі-вінілацетатної емульсії, що є в'яжучою речови­ною, утворює високоміцне й еластичне покрит­тя підлоги майже в два рази дешевше, ніж по­криття з лінолеуму. Мастикове покриття здійснюють на шлакобетонній, цементній або ксилолітовій стяжці. Рідку мастику наносять на основу форсункою-розпилювачем у два-три шари загальною товщиною 2-4мм.

Такі підлоги довговічні, не тріщать, не жолобляться, не слизькі, гігієнічні, мають різний колір і зручні в експлуатації.

6.10. Цементні імозаїчні підлоги. Підлоги із керамічної плитки

Цементні підлоги (рис. 6.17, а) виконують із цементно-піщаного розчину (складу 1:3), який укладають завтовшки 20-25мм по бетонній під­готовці. Такі підлоги недекоративні, курні, холод­ні і влаштовуються в нежитлових приміщеннях.

Мозаїчні підлоги (рис. 6.17, б) роблять із двох шарів. Нижній шар завтовшки 20 мм роблять із цементного розчину по бетонній основі, а верхній — із цементного розчину з мармуровим дрібняком у співвідношенні 1:2, завтовшки до 25 мм. Покриття мозаїчних підлог розділяють смужками із скла або латуні на невеликі квадрати. Цим попереджується поява осадових щілин. Після затвердіння підлогу шліфують спеціальними машинами до утворення гладкої поверхні, що надає їй гарного зовнішнього вигляду. Такі підлоги декоративні, не стираються, водонепроникні, але холодні, тому їх укладають у вестибюлях, торгових залах, санвузлах та ін. приміщеннях, призначених для короткочасного перебування людей.

Підлоги із керамічних плиток (рис. 6.17, в) укладають по бетонній основі на цементну стяжку 10—20 мм завтовшки. Покриття в таких підлогах виконують із керамічної плитки 10 і 13 мм зав­товшки, розміром 100x100,150x150 мм, квадрат­ної, прямокутної або восьмикутної форми різного кольору і рисунку.

Підлоги із керамічних плиток найчастіше застосовують у приміщеннях житлових і громад­ських будівель без додаткових заходів по їх звуко-і теплоізоляції. В місцях примикання керамічних підлог до стін приміщення укладають спеціальні керамічні плінтуси.

Підлоги із керамічної плитки довговічні, міцні, вологостійкі, декоративні, але холодні. Тому їх роблять у санітарних вузлах, вестибюлях, на сходових площадках.

6.11. Техніко-економічна оцінка підлог

Конструкції різних видів підлог зрівнюють за вартістю, трудомісткістю і строками екс­плуатації (табл. 6.2) .

Розділ 7. ПЕРЕГОРОДКИ

7.1. Перегородки, їх класифікація

Перегородками називають внутрішні верти­кальні огородження, які відокремлюють одне приміщення від іншого.

Перегородки повинні бути: міцні, стійкі, легкі, мати добрі звукоізоляційні властивості, відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, бу­ти індустріальними і економічними. До них мо­жуть бути пред'явлені і спеціальні вимоги: водо­стійкості, вогнестійкості та інші, в залеж­ності від особливостей огороджуючих примі­щень.

За матеріалом і конструкцією перегородки поділяють на: великопанельні —гіпсобетонні, гіпсопілакові; плитні — з дрібнорозмірних гіпсо­вих, гіпсобетонних та інших плит; кам'яні — із цегли, керамічного каменю або легкобетонних

блоків; із склоблоків, склопрофіліту; дерев'яні.

Перегородки класифікують за такими ознаками:

за призначенням: міжкімнатні, міжквартир-ні, перегородки санітарних вузлів, кухонь;

за огороджуючими властивостями: глухі, з прорізами для дверей і вікон, неповні (які не до­ходять до стелі);

за способом установки: стаціонарні і роз­сувні;

за структурою: суцільні (з одного матеріалу) і каркасні (обшиті зовні листовими матеріалами);

за способом влаштування: індустріальні (із великорозмірних елементів) і неіндустріальні (дрібнорозмірні).

На вибір типу і конструкції перегородок впливає поверховість будівель і наявність місце­вої виробничої бази. Як правило, великопанельні перегородки застосовують у багатоповерхових бу­дівлях, а з дрібнорозмірних елементів найчастіше влаштовують перегородки в малоповерхових бу­динках та в будівлях з місцевих матеріалів.