Контрольні питання до іспитів

1. Предмет криміналістики.

2. Методи криміналістики.

3. Структура криміналістики та загальна характеристика її складових.

4. Криміналістика в системі юридичних наук.

5. Поняття, завдання і значення для судочинства криміналістичної ідентифікації.

6. Поняття, суб’єкти та об’єкти криміналістичної ідентифікації.

7. Види криміналістичної ідентифікації.

8. Етапи та стадії ідентифікаційного дослідження.

9. Криміналістична діагностика.

10. Система судово-експертних установ в Україні.

11. Поняття та класифікація судових експертиз.

12. Структура криміналістичної техніки як розділу криміналістики.

13. Поняття та загальна характеристика техніко-криміналістичних засобів.

14. Поняття та правові засади криміналістичного слідознавства.

15. Поняття та класифікація слідів злочину у криміналістиці.

16. Загальні правила виявлення, фіксації і вилучення слідів злочину та їх процесуальне оформлення.

17. Криміналістичне дослідження слідів пальців рук.

18. Поняття доріжки слідів ніг та її криміналістичне значення.

19. Сліди знарядь злому та інструментів.

20. Сліди транспортних засобів, їх класифікація.

21. Поняття криміналістичного зброєзнавства.

22. Вогнепальна зброя та її класифікація.

23. Поняття та класифікація холодної зброї.

24. Слідчий огляд і дослідження зброї та слідів пострілу на місці події.

25. Поняття та правові засади техніко-криміналістичного дослідження документів.

26. Види і способи підробки документів.

27. Встановлення ознак підробки печаток та штампів в документах.

28. Техніко-криміналістична експертиза документів та її можливості.

29. Судове почеркознавство та його наукові основи.

30. Письмова мова як об’єкт криміналістичного дослідження.

31. Почерк як об’єкт криміналістичного дослідження.

32. Поняття та загальна характеристика авторознавчого дослідження.

33. Поняття ідентифікації особи за ознаками зовнішності.

34. Використання інформації про зовнішність людини з метою пошуку та встановлення особи.

35. Поняття та структура криміналістичних обліків.

36. Поняття та структура криміналістичної тактики.

37. Поняття і класифікація тактичних прийомів.

38. Характеристика засобів криміналістичної тактики.

39. Поняття та класифікація криміналістичних версій.

40. Особливості побудови та перевірки слідчих версій.

41. Поняття планування розслідування злочинів.

42. Поняття та види слідчого огляду.

43. Тактика проведення огляду місця події.

44. Процесуальне оформлення результатів огляду місця події.

45. Поняття і завдання обшуку.

46. Об’єкти, види і тактичні прийоми обшуку.

47. Тактичні прийоми виїмки.

48. Фіксація результатів обшуку і виїмки.

49. Загальні положення тактики допиту.

50. Поняття та види допиту.

51. Тактичні прийоми проведення допиту в конфліктній ситуації.

52. Тактичні прийоми проведення допиту в безконфліктній ситуації.

53. Тактика допиту неповнолітнього.

54. Допит підозрюваного, обвинуваченого, потерпілих і свідків.

55. Тактика очної ставки.

56. Тактичні прийоми фіксації ходу і результатів допиту та очної ставки.

57. Поняття та види пред’явлення для впізнання.

58. Процесуальні та криміналістичні особливості пред’явлення для впізнання.

59. Поняття та види відтворення обстановки та обставин події.

60. Тактика відтворення обстановки та обставин події.

61. Процесуальні та організаційні питання призначення судових експертиз.

62. Оцінка та використання висновку експерта у доказуванні.

63. Загальні положення криміналістичної методики.

64. Структура криміналістичної методики та характеристика її складових.

65. Загальна характеристика нетрадиційних методик розслідування злочинів.

66. Криміналістична характеристика злочинів: поняття і структура.

67. Елементи криміналістичної характеристики злочинів.

68. Методика розслідування вбивств.

69. Методика розслідування зґвалтувань.

70. Методика розслідування крадіжок.

71. Методика розслідування грабежів і розбоїв.

72. Методика розслідування шахрайства.

73. Методика розслідування порушень правил дорожньої безпеки руху.

74. Методика розслідування підпалів та порушень правил протипожежної безпеки.

75. Методика розслідування злочинів у сфері службової діяльності.

76. Методика розслідування злочинів проти довкілля.

77. Методика розслідування у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

78. Методика розслідування злочинів у сфері використання комп’ютерних технологій.

79. Методика розслідування податкових злочинів.

80. Методика розслідування легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом.

81. Методика розслідування злочинів вчинених організованими злочинними угрупуваннями.

82. Методика розслідування злочинів, що вчиняються неповнолітніми.

1. Таким чином, зважаючи на сказане раніше, криміналістика

— це юридична наука про розкриття і розслідування злочинів, яка вивчає закономірності механізму злочину, виникнення джерел криміналістичної інформації та використання їх у правоохоронній діяльності. Для цього криміналістика аналізує і узагальнює:

а) закономірності механізму вчинення злочину, утворення джерел криміналістичної інформації, а також збирання, дослідження і використання їх для розкриття і розслідування злочинів;

б) судово-слідчу практику, виявляючи усе загальне і типове у вчиненні злочинів, їх розкритті та розслідуванні;

в) прийоми використання криміналістичної техніки для виявлення, фіксації та дослідження джерел кримшалістичної шформа-ції;

г) сучасні досягненняприродничих, технічних наук, які є живильним середовищем удосконалення старих і конструювання нових засобів криміналістичної техніки.

2. 1. Загальним називають метод пізнання взагалі будь-яких об'єктів природи та суспільного життя. Він називається так тому, що має найвищий рівень загальності. В основі загального методу лежить філософське знання. Першою формою пізнання була антична філософія. Найвище досягнення цього періоду — логіка Аристотеля. Розвинуті пізніше основні закони діалектики та категорії діалектичної логіки (закон переходу кількості в якість, єдності протилежностей, окремого та цілого, тотожності, загального зв'язку) використовують як інструмент пізнання природи й суспільства. Тому матеріалістична діалектика та її категорії становлять загальний інструмент пізнання, тобто загальний метод.

2. Загальнонаукові методи застосовують не до всіх об'єктів, що пізнаються, а тільки до окремих груп, систем. У криміналістиці до загальнонаукових методів зараховують спостереження, порівняння, експеримент, опис, моделювання, ідентифікацію та ін.

3. Окремі, або спеціальні, методи використовують в одній науці або в кількох суміжних. Наприклад, окремі методи криміналістики (фотографічні, дактилоскопічні, сигналетичні та ін.) часто застосовують у теорії оперативно-розшукової діяльності, а метод криміналістичної ідентифікації — у теорії доказів і доказуванні взагалі. Окремі методи мають бути науковими, надійними, економічними, безпечними та етичними.

3. Сучасна система криміналістики об'єднує чотири розділи: методологію криміналістики; криміналістичну техніку; криміналістичну тактику; методику розслідування окремих видів злочинів.

1. Методологічні засади криміналістики. Загальна теорія криміналістики — це вчення про предмет криміналістики, її завдання, мету й закони розвитку, понятійний апарат і місце криміналістичних знань у системі юридичних наук.

Найважливішими розділами криміналістики є вчення про закономірності та часткові криміналістичні теорії. Як зазначалося, криміналістика вивчає такі закономірності:

а) механізм вчинення злочину;

б) виникнення інформації про злочин і його учасників, а також її джерела;

в) збирання та використання криміналістичної інформації у процесі доказування.

2. Криміналістична техніка — це розділ криміналістики, що об'єднує систему теоретичних положень і розроблених на їх основі технічних засобів і методів збирання та подавання криміналістичної інформації з метою розкриття та попередження злочинів [19; 30].

Складовими цього розділу є судова фотографія, трасологія, балістика, техніко-криміналістичне дослідження документів, криміналістичне дослідження письма, габітологія, кримінальна реєстрація, основи теорії й техніка відео- та звукозапису, основи та засоби криміналістичної одорології.

3. Криміналістична тактика. Термін "тактика" (від грецьк. іакИ-ка — мистецтво шикування військ) запозичений з військової галузі і означає мистецтво керувати військами. Військова тактика досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє засоби його підготовки й ведення. Для розкриття злочинів немає потреби у бойових діях, проте слідчий найчастіше перебуває в конфлікті зі злочинцем, а часом і з окремими учасниками процесу розслідування, наприклад лжесвідком чи адвокатом. У кожного суб'єкта цього процесу може бути власна лінія поведінки, що відрізняється від версії слідчого. У цьому зв'язку для вирішення слідчих ситуацій, що виникають, слідчий визначає власну лінію поведінки й виконання слідчих дій. Він обирає найоптимальніші прийоми виконання слідчих дій, визначає їх послідовність і, отже, керує слідством. Звідси у криміналістиці тактика означає вчення про прийоми виконання слідчих дій, керування слідством, його планування та висування версій, використання спеціальних знань і технічних засобів для досягнення ефективності виконуваних слідчих дій та організаційних заходів з метою розкриття й попередження злочинів.

Криміналістична тактика — це розділ криміналістики, що займається розробкою прийомів виконання слідчих дій, загальних тактичних рекомендацій про організацію та планування процесу слідства.

4. Криміналістична методика — це система наукових положень і рекомендацій, що базуються на них, щодо розслідування й попередження вбивств, розкрадань, крадіжок, розбоїв та інших видів злочинів. Складовими криміналістичної методики є загальні положення, що стосуються розслідування будь-якого злочину, криміналістична характеристика та окремі методики, які визначають порядок розслідування певних видів злочинів. У методиці розслідування реалізуються криміналістична техніка й тактика на основі методологічних положень криміналістики.

4. Згідно з прийнятою в наукознавстві класифікацією конкретні юридичні науки поділяють на галузеві, міжгалузеві та спеціальні. До останніх належать кримінальна статистика, криміналістика, кримінологія та деякі інші галузі знань. Суть криміналістики як юридичної науки зумовлена історичним фактом її виникнення — відгалуженням від кримінально-процесуального права, розвитком і формуванням її предмета як самостійної галузі. Тепер вона має окремий предмет дослідження, власну методологію. Проте криміналістика тісно пов'язана з правовими та спеціальними юридичними науками. Юридична суть криміналістики зумовлена такими положеннями [2]:

• предмет, об'єкти пізнання, засоби й методи, які розроблює криміналістика, перебувають у сфері правових знань;

• службова функція та завдання, які розв'язує криміналістика, належать до сфери діяльності правоохоронних органів, до правових процесів розслідування, судового розгляду та покарання;

• рекомендації, які розроблює криміналістика для практики, базуються на законі й повністю додержуються букви закону; вони зумовлені потребами практики — зміцненням законності, посиленням боротьби зі злочинністю;

• криміналістика пов'язана з багатьма природничими науками, але ці зв'язки спрямовані переважно на створення науково-технічних засобів і методів роботи з доказами. Основним живильним джерелом криміналістики є право, тобто правові науки, слідча та судова практика.

Криміналістична інформація стосовно події, що розслідується, відображається в різноманітних джерелах матеріального середовища. У відповідний спосіб матеріалізована, ця інформація може використовуватися в різних галузях права, насамперед кримінального, де вона набирає форми доказів або інформації, що має орієнтовний характер. У кримінально-процесуальному праві криміналістична інформація використовується для прийняття тактичних рішень. Отже, криміналістика тісно пов'язана з кримінальним і кримінально-процесуальним, цивільним і адміністративним правом, теорією оператив-но-розшукової діяльності.

5. Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. Identifico — ототожнюю.

Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми

встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування

злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні

різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням

суттєвих у справі обставин.

Криміналістична ідентифікація один з основних методів встановлення істини в кримінальному судочинстві, коли виникає необхідність виявити зв'язок підозрюваного, що належать йому предметів та інших об'єктів з розслідуваним подією по залишених слідах та іншим матеріальним відображенням. Суть ідентифікації полягає в тому, щоб з відображенням встановити конкретний об'єкт, що їх залишив. При цьому і об'єкт, і відображення розуміються досить широко. Першим можуть бути людина, предмети його одягу, взуття, знаряддя злочину, транспортні засоби та ін Як відображень виступають різні сліди, частини об'єктів, документи, фото-, кіно-, відео, уявні образи, відбиті в людській пам'яті.

Ідентифікувати об'єкт виходить встановити його тотожність самому собі виходячи з утворених ним відображень. Тотожність об'єкта самому собі свідчить про його неповторності. Криміналістична ідентифікація базується на індивідуальній визначеності об'єктів, що мають досить стійкі характерні ознаки.

Криміналістична ідентифікація полягає у встановленні факту тотожності шляхом взаємного зіставлення об'єкта та його відображення, іноді з використанням спеціальних зразків (експериментальних куль, гільз, текстів, виконаних від руки або на друкарській машинці, та ін.) Обов'язковий елемент ототожнення з'ясування умов следообразования і способу передачі ознак об'єкта відображає середовищі.

6. Ідентифікація як окрема теорія встановлення тотожності у кримінальному судочинстві розроблена С.М.Потаповим. Значний внесок у розвиток цієї теорії зробили Н.В. Терзіев, Б.І. Шевченко, A.I. Вшберг, В.Я. Колдіїт, Р.С. Бєлюн, М.0. Селіванов, М.Я. Сегай, М.В. Салтевський, інші вчені-криміналісти.

Поняття "об'єкти" в теорії ідентифікації' має принаймі два значення. У першому значенні це матеріальні об'єкти, тобто фізичні тіла: тверді, сипкі , рідкі, газоподібні як неорганічного, так і органічного походження, відносно яких необхідно встановити тотожність або групову належність. Ці об'єкти називаються ототожнюваними, або ідентифікованими. У процесі ідентифікації об'єкт має бути лише один, оскільки встановлюється тотожність конкретного об'єкта. Якщо об'єктів кілька, то й актів ідентифіїсації теж буде кілька.

У другому значенні об'єкти — це будь-які матеріальні тіла органічного і неорганічного походження, які є засобом встановлення тотожності. Ці об'єкти називають ототожнювальними, або ідентифіїсувальними.

а) при ідентифікації за матеріальними відображеннями - експерт, спеціаліст, які за дорученням, постановою слідчого проводять судову експертизу або дослідження; б) при ідентифікації за ідеальними відображеннями (слідами пам'яті) -свідок та потерпілий, підозрюваний та обвинувачений. Ідентифікація проводиться слідчим у ході пред'явлення для пізнання. Непроцесуальна ідентифікація проводиться у формі пізнавання; її суб'єктом може бути слідчий, працівник органу дізнання, а також будь-який громадянин, так чи інакше зв'язаний з подіями злочину. ( Ідентифікація - це процес дослідження, в якому беруть участь обидва об'єкти: той, що ідентифікується (ототожнюється або встановлюється), тотожність якого необхідно встановити, та той, що ідентифікує (встановлює), який є носієм відображених ознак об'єкта, що ідентифікується. Наприклад, ототож- 2* 35 нюваним об'єктом є злочинець, а ототожнюваними - сліди, залишені ним у матеріальному середовищі (сліди рук, ніг, зубів, голосу, запаху, листи). При відсутності ідентифікуючого об'єкта ототожнювання неможливе. У процесіідентифікації ознаки об'єкта, що ідентифікується, порівнюють з їх відображеннями на ідентифікуючі об'єкти і, якщо вони збігаються, формують сукупність ознак і на її основі констатують тотожність, тобто об'єкт, що ідентифікується, є той самий, тотожний самому собі. Отже, об'єкт, що ідентифікується, тільки один, а ідентифікуючих може бути кілька. Зокрема, людину можна ідентифікувати за слідами рук, ніг, зубів, голосу, за почерком - всі вони відображені на матеріальних предметах і служать ідентифікуючими об'єктами. При ідентифікації за уявним образом (ідеальним відображенням) таким, що ідентифікується, є реальний об'єкт, який пред'являють для пізнання; ідентифікуючим-уявний образ (слід пам'яті), який зберігається у того, хто пізнає (обвинуваченого, потерпілого, свідка, підозрюваного). Таким чином, об'єкт, що визначається,- такий, що ідентифікується, а той, хто пізнає,- ідентифікуючий. У процесі ідентифікації виділяється одиничний об'єкт із безлічі подібних.