Мова як суспільне явище

Історія української культури має чимало визначень мови, які характеризують її суспільну функцію в житті народу, адже мова й думка — завжди поруч, бо мова є самовираженням особистості.

Великий учений-мовознавець О. О. Потебня писав: "Мова є засобом не виражати готову думку, а створювати її ... вона не відображення світогляду, який вже склався, а діяльність, що його становить".

Мова охоплює всі сфери суспільного життя — освіту, науку, мистецтво та ін. її розвиток тісно пов'язаний із розвитком суспільства. Збагачення мови є однією зі сталих ознак її розвитку. Ось чому мова більше набуває, ніж втрачає, бо те, що зникає з а

ктивного вжитку, назавжди лишається в її запасі, а з часом може знову вживатися з новим значенням.

Мова є акумулятором усіх змін у політичному й економічному житті суспільства, знаряддям розвитку мислення у процесі пізнання об'єктивного світу, а отже,— засобом творення культури людей. Це складний і тривалий процес, що має різні форми вияву. Тут особливого значення набувають національні особливості.

Згідно з думкою Е. М. Верещагіна, національна мова входить у поняття національної культури, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва — усі важливі й незначні особливості життя народу відбиваються в його мові. Це підтверджує історія українського народу, його культура, мова, яка протягом віків зазнавала приниження й заборони.

Україну проголошено незалежною, і українська

мова набуває особливої ваги. Вона стає важливим^ соціально-політичним чинником у процесі духовного відродження нації.

Мова як обов'язковий компонент входить також у процес розвитку суспільства. Найвищі досягнення творчої думки вона надає в розпорядження суспільства і є сполучним елементом усіх поколінь.

Щоб розкрити співвідношення мови й культури в суспільстві, треба дослідити функції мови, її роль у суспільному житті. Дуже вагомим і важливим тут є національний офіційно-діловий стиль мови, що відбиває рівень освіти нації та її культури. Вивчення його та правильне використання значно підвищують престижність української нації, особливо тепер, у період перебудови всіх суспільних відносин у країні.

24.

Телефонна розмова,

Один з видів усного мовлення, специфіка якого в тому, що розмовляючі не можуть бачити одне одного, навіть підтвердження того, що вас слухають потребує словесного вираження.

Говорити слід середнім за силою голосом, не швидко, чітко вимовляти, говорити саме в мікрофон трубки, висловлюватися простими реченнями.

При встановленні зв’язку слід привітатися, представитися (назвати себе і свою організацію чи установу). Не сподіватися, що впізнають.

Виклад справи повинен бути чітким і лаконічним, поділити на головні і другорядні питання, так щоб вони вимагали конкретної короткої відповіді.

Завершення розмови – це звичайно ініціатива того, хто зателефонував (або жінка).

25.

Писемне ділове мовлення:

Чітке дотримання прийнятих норм ділового спілкування (будова, набір реквізитів, правильне використання слів – рекомендуємо, наказую, доповідаю, гарантуємо, прошу, ухвалити…)

Дотримання норм літературної мовіи, вживання зрозумілих, найбільш переконливих слів, уникнення русизмів.

Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (утримання розмовних, просторічних, діалектних слів).

Логічність формування думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови ділового паперу.

Стислість вираження думки, строга відповідність слова його значенню, об’єктивність викладу фактів.

27.

Словник

Словни́к — книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову тощо).

Типи словників

1.1 Перекладнi словники

1.2 Тлумачні словники

1.3 Етимологічні словники

1.4 Словники синонімів, антонімів, паронімів

1.5 Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови

1.6 Фразеологічні словники

29.

Нейтральний тон викладу

Нейтральний тон викладу - це норма офіційного ділового спілкування, яка проявляється в максимально суворій і стриманому характер викладу. Нейтральність тону викладу виключає можливість вживання в текстах експресивно і емоційно забарвлених мовних засобів (розмовної лексики та вигуків) образних засобів і слів, що вживаються в переносному сенсі. Інформація, що міститься в тексті листа, офіційна за своїм характером. З цієї причини особистісний, суб'єктивний момент у документах повинен бути зведений до мінімуму. З мови документів виключаються слова, що мають яскраво виражену емоційним забарвленням (слова зі зменшено-пестливими суфіксами, з суфіксами перебільшення або зменшення, вигуки).

31.