- •9. Простір і час, основні характеристики.
- •16. Моральні регулятиви пізнання.
- •17. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •22. Поняття природи (суспільство як частина природи).
- •23. Взаємодія природи і суспільства.
- •24. Форма буття людини.
- •28. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •29. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.
- •30. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •31. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •35. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість.
- •37. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •38. Політична свідомість.
- •40. Економіка і мораль.
- •41. Екологічна свідомість.
- •43. Плюралізм філософських методологій.
- •49. Закон єдності і боротьби протилежності.
- •50. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •51. Проблема єдності світу.
- •53. Сутність духовного життя суспільства.
- •54. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •55. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •56. Класифікація цінностей.
- •57. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •58. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •59. Пробеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •60. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •61. Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.
- •62. Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю.
- •63. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •64. Антична філософії: космоцентризм.
- •65. «Лінія Платона» і «лінія Демокріта» в філософії античності.
- •67. Стихійна діалектика (Геракліт).
- •68. Філософія Сократа.
- •69. Ідеальна держава Платона.
- •70. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
- •71. Етика стоїків.
- •72. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •73. Апологетика: примат віри.
- •74. Патристика: віра для розуміння.
- •75. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •76. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •77. Основні риси філософії Відродженя.
- •78. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський).
- •79. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •80. Філософія Реформації (м. Лютер та ж. Кальвін).
- •81. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік).
- •82. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •83. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •84. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів Декарта.
- •85. Соціально-філософська концепція т. Гоббса.
- •86. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •87. Монадологія в. Лейбніца.
- •88. Британське просвітництво (д. Локк).
- •89. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •90. Феномен німецького просвітництва та його основні риси.
- •91. Агностицизм філософії і. Канта.
- •92. Етичні погляди і. Канта. «Категоричний імператив».
- •93. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •94. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •95. Філософія історії г. Гегеля.
- •96. Громадянське суспільство і правова держава у філософії г. Гегеля.
- •97. Позитивізм о. Конта і г. Спенсера. Другий позитивізм р. Авенаріуса та е. Маха.
- •98. Філософія ірраціоналізму.
- •99. Філософія життя (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •100. Прагматизм.
- •101. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •102. Екзистенційна філософія.
- •103. Фрейдизм.
- •104. Неофрейдизм.
- •105. Герменевтика.
- •106. Неотомізм.
- •107. Філософська антропологія.
- •108. Філософський дискурс постмодерну.
- •109. Філософська думка Київської Русі.
- •110. Українська філософська думка доби Відродження (XIV–XVI ст.).
- •111. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •112. Філософія г. С. Сковороди.
- •113. Університетська філософія в Україні XVIII ст. – поч. XIX ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •114. «Філософія серця» п. Юркевича.
- •115. Філософські ідеї т. Г. Шевченка.
- •116. І. Я. Франко про українську національну ідею.
- •117. Філософські погляди в. І. Вернадського.
- •118. Консерватизм соціально-філософських поглядів в. Липинського.
- •119. Соціально-філософські погляди д. Донцова.
- •120. «Філософія переживання» л. Українки.
110. Українська філософська думка доби Відродження (XIV–XVI ст.).
Починаючи з XV ст. в українському духовному житті спостерігається зростання інтересу до пізнання людини і природи, активно засвоюються досягнення світової культури. На ґрунті її відбуваються прогресивні зрушення у філософських поглядах передових представників української культури, поширюються ідеї гуманізму. Серед найвизначніших українських гуманістів кінця XV – першої половини XVI ст. були Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин із Кросна, Шимон Шимонович та ін. Всі вони одержали освіту і працювали у найвизначніших навчальних закладах Європи й своєю діяльністю не лише сприяли перенесенню ідей гуманізму на землі України, а й зробили значний внесок до підвалин величної будови польського та європейського гуманізму доби Відродження. Для творчості їх були характерними глибокі знання античної філософії, прагнення спиратися у своїй діяльності на духовні здобутки античних мислителів. Значне місце в їхньому творчому доробкові посідає розробка проблем природи. Поширення знань про Всесвіт у суспільстві, на їхню думку, є обов'язковою передумовою вдосконалення розумових здібностей людини. Так само як родюче поле, зазначав Оріховський, без належного обробітку залишиться безплідним, так і людина, найталановитіша від природи, нічого не здійснить видатного без оволодіння науковим знанням. Найпершою серед наук є філософія. Відправною точкою світогляду цих діячів е ствердження гідності особи, свободи її, ідеалів соціальної справедливості. З позицій теорії «природного права» та «суспільного договору» розглядаються питання державності, релігії, власності, людського суспільства.
111. Філософія в Києво-Могилянській академії.
Петро Могила (1596-1647)провідний український релігійний діяч 17ст.Нащадок значного молдавського роду він отримав початкову освіту у Львівській братській школі.Закінчив навчання у Парижі і повернувся на Укр. У 1627 р. він стає архімадритом Києво-Печерської лаври,а з годом митрополітом Київським.У 1632р.проводить необхідні рефор ми у православній церкві, культурних та учбових закладах.
П.Могила заклав підвалини Могилянської колегії, яка згодом стала важливим учбовим закладом слов’янського світу. Академія давала різноманітні знання серед яких значне місце відводилося філософії, що вперше виділилася з курсу теологій як пізнання людини і природи на відміну від власної тоелогії як пізнання бога. Тому на перший план філософських предметів висувається проблема натурфілософії. З середини 18ст.спосте-рігається поворот з філософської проблематики до етики.
Тому не випадково в кін-ці 17ст.у К-М Академії читалися курси моральної філософії, де людина розглядається як особливий “малий світ”, тобто частина природи. Використовуючи знання Заходу та Сходу вчені Академії зосередилися на критиці філософських осн ов католицизму. Виходячи до народу студенти Академії виступали з піснями-інтермідіями. Так звані мандрівники деяки несли волелюбний дух козацьких літописів другої половини 17ст.
112. Філософія г. С. Сковороди.
Сковорода — видатний філософ поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли. До першого належить праця «Наркіс. Розглагол о том: Узнай себе» та інші, де мислитель стверджує, що людина невіддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою, а тому пізнання людини є водночас і пізнанням природи. Другий цикл («Дружня розмова про душевний світ») подає вчення про людину, щастя і мораль. У центрі циклу стоїть принцип так званої «спорідненої» («сродної») праці, найповнішого розкриття здібностей людини. В третьому циклі («Ікона Алківіадська» та ін.») Сковорода узагальнює думки про духовний світ (світ символів), загальний ідеал життя. Четвертий цикл («Сварка архістратига Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим») визначає те, з чим повинна боротися справжня людина. Останній твір Сковороди — «Діалог. Ім'я йому — Потоп зміїний» формулює основну доктрину про три світи: «макрокосм» — Всесвіт, «мікрокосм» — людину та світ символів — Біблію, а також вчення про дві натури. Кожен світ складається з двох натур: «видимої» і «невидимої».
За Сковородою, Бог і природа — єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична натура — «мертва стихія», вона піддається руйнуванню і переходить з одного стану в інший Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незнищуваність матерії, неперервність її руху. Визнаючи мінливість зовнішньої природи, мислитель утверджував ідею вічності внутрішньої натури, яку ототожнював з Богом як початком і причиною, що визначає закономірність розвитку всього сущого. Тут в дусі неоплатонізму розкрито співвідношення духовного і матеріального.