- •9. Простір і час, основні характеристики.
- •16. Моральні регулятиви пізнання.
- •17. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •22. Поняття природи (суспільство як частина природи).
- •23. Взаємодія природи і суспільства.
- •24. Форма буття людини.
- •28. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •29. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.
- •30. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •31. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •35. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість.
- •37. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •38. Політична свідомість.
- •40. Економіка і мораль.
- •41. Екологічна свідомість.
- •43. Плюралізм філософських методологій.
- •49. Закон єдності і боротьби протилежності.
- •50. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •51. Проблема єдності світу.
- •53. Сутність духовного життя суспільства.
- •54. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •55. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •56. Класифікація цінностей.
- •57. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •58. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •59. Пробеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •60. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •61. Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.
- •62. Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю.
- •63. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •64. Антична філософії: космоцентризм.
- •65. «Лінія Платона» і «лінія Демокріта» в філософії античності.
- •67. Стихійна діалектика (Геракліт).
- •68. Філософія Сократа.
- •69. Ідеальна держава Платона.
- •70. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
- •71. Етика стоїків.
- •72. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •73. Апологетика: примат віри.
- •74. Патристика: віра для розуміння.
- •75. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •76. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •77. Основні риси філософії Відродженя.
- •78. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський).
- •79. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •80. Філософія Реформації (м. Лютер та ж. Кальвін).
- •81. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік).
- •82. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •83. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •84. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів Декарта.
- •85. Соціально-філософська концепція т. Гоббса.
- •86. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •87. Монадологія в. Лейбніца.
- •88. Британське просвітництво (д. Локк).
- •89. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •90. Феномен німецького просвітництва та його основні риси.
- •91. Агностицизм філософії і. Канта.
- •92. Етичні погляди і. Канта. «Категоричний імператив».
- •93. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •94. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •95. Філософія історії г. Гегеля.
- •96. Громадянське суспільство і правова держава у філософії г. Гегеля.
- •97. Позитивізм о. Конта і г. Спенсера. Другий позитивізм р. Авенаріуса та е. Маха.
- •98. Філософія ірраціоналізму.
- •99. Філософія життя (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •100. Прагматизм.
- •101. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •102. Екзистенційна філософія.
- •103. Фрейдизм.
- •104. Неофрейдизм.
- •105. Герменевтика.
- •106. Неотомізм.
- •107. Філософська антропологія.
- •108. Філософський дискурс постмодерну.
- •109. Філософська думка Київської Русі.
- •110. Українська філософська думка доби Відродження (XIV–XVI ст.).
- •111. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •112. Філософія г. С. Сковороди.
- •113. Університетська філософія в Україні XVIII ст. – поч. XIX ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •114. «Філософія серця» п. Юркевича.
- •115. Філософські ідеї т. Г. Шевченка.
- •116. І. Я. Франко про українську національну ідею.
- •117. Філософські погляди в. І. Вернадського.
- •118. Консерватизм соціально-філософських поглядів в. Липинського.
- •119. Соціально-філософські погляди д. Донцова.
- •120. «Філософія переживання» л. Українки.
102. Екзистенційна філософія.
Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор (1813—1855 рр.), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє , а серед російських філософів — М. О. Бердяєв (1884—1948 рр.).
Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. В центрі уваги екзистенціалістів були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування.
У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині — Мартін Хайдеегер , Карл Ясперс; у Франції — Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Габріель Марсель; в Іспанії — Хосе Ортега-і-Гассет; в Італії — Нікколо Аббаньяно; а також Леопольд Сенеор в Сенегалі, засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці і на островах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У.Баррет), в Японії (Нісіда, Васудзі), в арабських країнах (Абд-аль-Рах-ман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф аль-Хадж) та ін.
103. Фрейдизм.
Фрейдизм - це філософія, що вбачає обумовленість явищ, творчості, культури та історії в цілому, психологічними факторами, явищами несвідомого. Несвідоме визначається прихильниками фрейдизму по-різному. У самого Зігмунда Фрейда - це психосексуальне устремління, у Фрідріха Адлера - комплекс неповноцінностей і прагнення до самоствердження, у Карла Юнга - колективне несвідоме і його архі-тиаи (першообрази матері-землі, мудрого старого демона тощо, що лежать у основі міфів, символіки народної творчості, сновидінь тощо), у Леопольда Ранка - первинна травма народження. Фрейдизм представляє культурні, соціальні і політичні явища у вигляді результатів перетворення первинного несвідомого. Такими перетвореннями служать сублімація психосексуальної енергії, компенсація почуття неповноцінностей, інтеграція елементів колективного несвідомого або персоніфікація умов первинної травми народження - відповідно у різних школах фрейдизму.
104. Неофрейдизм.
У кінці 20-х років XX ст. виник неофрейдизм, що з'єднав психоаналіз-із деякими американськими соціологічними і етнологічними теоріями. Його вихідним положенням є принцип соціокультурного детермінізму в розумінні особистості, що віддає пріоритет не внут-ріпсихічним процесам, а міжособистісним стосункам. У неофрей-дизмі несвідоме або ігнорується, або розглядається як з'єднуюча ланка між соціальними і психічними структурами. Як і фрейдизму, неофрейдизму властиві неоднозначні уявлення про особистість. Загальним є визнання його прибічниками того, що психічні норми -засіб і результат пристосовування особистості до соціального середовища, досягнення нею соціальної ідентичності, а відсутність соціальної ідентичності - патологія. Відмінності в поглядах прибічників торкаються конкретних визначень структури особистості і механізмів пристосування. Так, Генрі Салліван звів психіку особистості до відображення міжособистісних ситуацій і стосунків до об'єктів зовнішнього світу і визначив особистість лише як суму стосунків між викривленими або фантастичними образами (персоніфікаціями), що виникають у процесі соціального спілкування.