76. Загальна характеристика антибіотиків карбапенемів. Порівняльна характеристика іміпенему та меропенему. Показання для застосування. Ускладнення терапії.

Антибіотики бета-лактамної структури. Вони характеризуються надшироким спектром дії та справляють бактерицидний ефект.

Показання. Застосовують в лікуванні більшості інфекційних захворювань з тяжким перебігом.

Порівняльна х-ка іміпенему та меропенему. Слабко зв’язуються з білками, виводяться переважно з сечею. Меропенем має вищу стабільність відносно ниркової дегідропептидази-1 за рахунок введення в його молекулу метальної групи в положенні С1 карбопенемового ядра.

Побічні дії обох препаратів дещо схожі. Обидва можуть зумовлювати місцеві реакції: болючість, тромбофлебіт. У місці введення іміпенему можливе

виникнення еритеми, інфільтрату, меропенему-запалення. При застосуванні іміпенему та меропенему можливі алергійні реакції: висипка, свербіж, кропивниця, а також нудота, блювання, діарея, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія, позитивна проба Кумбса.

Іміпенем може спричиняти розвиток мультиформної еритеми, ангіоперотичного набряку, синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, ексфоліативного дерматиту, кандидозу, лихоманки, анафілактичних реакцій, коліту, пігментацію зубної емалі. Гематотоксичні прояви: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитоз, зниження рівня гемоглобіну, помірне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну, лужної фосфатази, гепатит. Можливі алігурія, поліурія, гостра ниркова недостатність, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, азоту сечовини, зміна кольору сечі. Тяжким ускладненням терапії є міоклонія, психічні порушення, парестезії, галюцинації, сплутаність свідомості, епілептичні напади. Можливі зниження слуху, зміна смакових відчуттів.

Меропенем може зумовлювати біль в животі, зворотнє підвищення рівня білірубіну та активності трансаміназ, лужної фосфатази та лактатдегідрогенази в сиротці крові, а також головний біль, парестезії, кандидоз порожнини рота і статевих органів.

77. Загальна характеристика антибіотиків тетрациклінів. Фармакодинаміка. Ускладнення терапії. Вікові особливості застосування.

Належать до препаратів широкого спектра дії, справляють бактеріостатичний ефект на МіО.

ФД. Механізм дії цієї групи препаратів пов'язаний зі зв’язуванням з 70S- та меншою мірою – з 30S-субодиницями рибосом бактерій, вони специфічно пригнічують ферменти, які беруть участь у процесі зв’язування амінокислот-т-РНК з акцепторами рибосом.

Ускладнення терапії:

-алергічні реакції;

-з боку ШКТ (нудота, блювання, діарея, глосит, дисфагія, езофагіт, ерозія стравоходу);

-ураження печінки та нирок;

-панкреатит;

-запаморочення;

-пігментація шкіри, слизових оболонок та зубної емалі у дітей;

-підвищення внутрішньочерепного тиску;

-гіповітаміноз;

-фотосенсибілізація;

-гемолітична анемія;

-тромбоцитопенією;

-нейтропенією;

-еозинофілією.

Вікові особливості застосування. Тетрацикліни застосовують у дорослих та дітей, старше 8років, при лікуванні різних захворювань, викликаних чутливими до них збудниками. Тетрацикліни приймають всередину у дозі 250-500 мг 4рази на добу, максимальна добова доза-2г.

78. Класифікація протигрибкових лікарських засобів. Фармакодинаміка. Показання та протипоказання для застосування. Ускладнення терапії.

Поділяються на 3 основні групи:

1.Лік.засоби, які застосовують у дерматології:

А. антибіотики (ністатин, натаміцин, гризеофульвін);

Б. похідні імідазолу та тріазолу (клотримазол, міконазол, омоконазол, біфоназол, еконазол);

В. інші протигрибкові препарати для місцевого застосування (к-та саліцилова, циклопірокс, нафтифін).

2.Лік.засоби, що застосовують у гінекології:

А. антибіотики (ністатин, натаміцин);

Б. похідні імідазолу (клотримазол, міконазол, омоконазол);

3.Протигрибкові засоби для системного застосування:

А. антибіотики (амфотерицин В);

Б. похідні імідазолу (кетоконазол);

В. похідні тріазолу (флуконазол, ітраконазол).

Показання. Поверхневі(локалізовані) або глибокі(системні) мікози.

Ускладнення терапії. Розлади з боку ШКТ та печінки, а також нейро- та гематотоксичність. Можливий розвиток алергічних реакцій.

79. Класифікація протипухлинних лікарських засобів. Фармакодинаміка алкілуючих сполук та антиметаболітів. Ускладнення терапії.

Класифікація. Сучасні протибла­стомні засоби відрізняються не тільки за хімічною будовою і механізмом дії, а й за спектром протипухлинної активності, сту­пенем і характером побічної дії. В основу існуючої класифікації протипухлинних за­собів покладено їх хімічну будову і ме­ханізм дії.

1. Алкілювальні засоби:

а) похідні хлоретиламіну (допан, лофе- нал, пафенціл, сарколізин, спіробромін, хлорбутин, циклофосфан);

б) похідні етиленіміну (бензотеф, гек- сафосфамід, дипін, іміфос, тіофосфамід);

в) похідні метансульфонової кислоти (мієлосан, мієлобромол).

1. Антиметаболіти:

а) антагоністи фолієвої кислоти (мето- трексат);

б) антагоністи пурину (меркаптопурин);

в) антагоністи піримідину (фторурацил, фторафур).

2. Протипухлинні антибіотики (адріаміцин, блеоміцину гідрохлорид, брунеомі- цин, дактиноміцин, олівоміцин, рубоміцину гідрохлорид).

3. Протипухлинні засоби рослинного походження (вінкристин, вінбластин, розе- він, колхамін, подофілін, барвінок малий і рожевий, калина звичайна, мак дикий, півонія незвичаина, подорожник великии, рута садова, чистотіл звичайний, бефун­гін).

4. Ферментні препарати з протипухлин­ною активністю (Ь-асгіарагіназа).

5. Гормональні препарати та їх антаго­ністи (депостат, медротестрону пропіонат, пролостенон, хлодитан, тамоксифен та ін.).

6. Препарати різних хімічних груп.

7. Інтерферони, інтерлейкіни.

АЛКІЛЮВАЛЬНІ ЗАСОБИ До цієї групи протипухлинних засобів на­лежать сполуки різноманітної хімічної будо­ви. Проте загальною для них є реакція алкілювання функціонально активних груп різ­них біохімічних субстратів клітини, що ле­жить в основі механізму дії цієї групи лікар­ських засобів. Вони мають властивість реагу­вати з нуклеофільними центрами біосубстра- тів пухлинної клітини, зокрема з сульфгід­рильними, амінними, карбоксильними, фос­фатними групами, а також з гуаніном ДНК.

Алкілювання може бути обмеженим пе­реважно або виключно сульфгідрильними групами, оскільки останні взаємодіють з алкілювальними агентами набагато швид­ше, ніж інші функціональні групи нуклеї­нових кислот і білків. Одним із найпрості­ших прикладів може бути реакція алкі­лювання 5Н-груп з етиленгліколем.

Аналогічним чином відбувається алкілювання субстрату й іншими алкілювальними протипухлинними засобами. В ре­зультаті змінюються фізико-хімічні влас­тивості нуклеїнових кислот, білків, що зу­мовлює порушення їх функціонування і внаслідок чого пригнічується життєдіяль­ність клітини. При цьому клітина втра­чає здатність до розмноження. Це насам­перед стосується клітин, які інтенсивно проліферують.

Під час взаємодії алкілювальних про­типухлинних засобів з ДНК і РНК, особ­ливо з гуанідиновими утвореннями, вини­кають "зшивки" спіралей нуклеїнових ки­слот, розриви їх ланцюгів і мутації. ДНК втрачає властивість до редуплікації.