69.Класифікація противірусних лз. Клініко-фармакологічна х-ка препаратів для профілактики грипу. Ускладнення терапії.

Противірусні препарати класифікують з урахуванням хімічної структури та механізму дії. До нуклеозидів та нуклеотидів належать ацикловір, рибавірин, ганцикловір, валацикловір, бривудин.

Механізм дії цих препаратів полягає у взаємодіїз ДНК-полімеразою віруса та вбудовуванні в ДНК, внаслідок чого формується дефектна ДНК.

Ускладнення терапії:

-ураження ШКТ (нудота, блювання, діарея);

-гематоксичність;

-прояви ураження ЦНС (головний біль, підвищена втомлюваність, сонливість, сплутаність свідомості, галюцинації, тремор, психози, кома);

-алергічні реакції та підвищення рівня креатиніну та сечовини у крові.

70. Класифікація фторхінолонів. Фармакодинаміка. Переваги фторхінолонів з іншими бактеріальними засобами. Протипоказання. Ускладнення терапії.

Існує декілька класифікацій фторхінолонів, згідно з 1ю із них виділяють монофторхінолони (норфлоксацин, пефлоксацин, офлоксацин, левофлоксацин, ципрофлоксацин, моксифлоксацин, гатифлоксацин), дифторхінолони (ломефлоксацин, спарфлоксацин), трифторхінолони (флероксацин).

Фармакодинаміка. Механізм дії пов'язаний з інгібуванням А-субодиниць бактеріальної ДНК-гірази (топоізомерази 2), а деякі фторхінолони пригнічують і топоізомеразу 4 (левофлоксацин) і таким чином пригнічуються життєво важливі функції бактерій, що призводить до загибелі МіО.

Переваги фторхінолонів:

-широкий спектр дії;

-бактерицидний ефект щодо грампозитивних збудників, які перебувають у стадії поділу, та грамнегативних збудників як у стадії спокою, так і розмноження;

-активність у широкому діапазоні pH;

-незначний негативний вплив на імунологічні показники організму та мікрофлору кишечнику після тривалого застосування;

-здатність проникати в фагоцити, макрофаги, нейтрофіли та в порожнину абсцесів і справляти там антибактеріальну дію.

72. Класифікація напівсинтетичних пеніцилінів. ФД. Ускладнення терапії. Правила профілактики ускладнень пеніцилінотерапії.

Класифікація:

1. Пеніциліни, чутливі до дії бета-лактамаз: бензилпеніцилін, феноксиметилпеніцилін, пенамецилін, бензатину бензилпеніцилін.

2. Пеніциліни, стійкі до дії бета-лактамаз: оксацилін, метицилін.

3. Пеніциліни широкого спектра дії: ампіцилін, амоксицилін, піперацилін, тиракцилін.

4. Комбінації пеніциліні з інгібіторами бета-лактамаз: ампіцилін/сульбактам (ампісульбін, уназин, ампісулцилін); амоксицилін/клавуланова к-та (аугментин, амоксиклав, курам, медоклав).

Ускладнення терапії: -алергічні реакції. З метою профілактики алергічних реакцій необхідно: ретельно вивчити та оцінити анамнез, при алергії на пеніцилін не призначати його похідні, не застосовувати пеніциліни місцево, після введення препаратів пеніциліну спостерігати за хворим протягом 30 хвилин.

-кропивниця;

-еритема;

-стоматит;

-нудота;

-блювання;

-анемія;

-гепатит;

-кандидоз;

-тромбоцитопенія.

73. Загальна характеристика цефалоспоринів. Класифікація. Фармакодинаміка. Ускладнення терапії.

До групи цефалоспорину належать на­півсинтетичні антибіотики, ядро молекул яких складає 7-аміноцефалоспоринова кислота. Це антибіотики широкого спект­ра дії. Подібно до групи препаратів пені­циліну, пригнічують біосинтез клітинної оболонки, але мають більше точок взаємо­дії на оболонці, здатні до неповної пере­хресної алергії з ними. Виявляють бакте­рицидну дію. Стійкі порівняно з пеніци­лінами до руйнівної дії β-лактамаз, грам-негативних бактерій, їх можна розділити на ентеральні та парентеральні.

Класифікація: поділяють на препарати 4 генерацій, або поколінь:

1. Цефалоридин (цепорин), цефазолін (кефзол, тотацеф), цефалексин (цепорекс); діють переважно на грампозитивні і де­які грамнегативні бактерії.

2. Цефамандол (кефазол), цефуроксим (ультраксим, кетоцеф), цефтріаксон (логацеф); мають широкий спектр протимік­робної дії, стабільність до (3-лактамаз, ді­ють переважно на ентеробактерії, не впли­вають на синьогнійну паличку.

3. Цефоперазон (цефобід), цефотаксим (клафоран), цефтазидим (фортум); пре­парати широкого спектра дії з переваж­ним впливом на синьогнійну паличку і протей.

4. Цефпіром (кейтен), цефокситин (ме- фоксин), цефепім (максипім) мають пере­важний вплив на бактероїди та інші анае­роби.

Общие свойства

• Бактерицидное действие.

• Широкий терапевтический диапазон.

• Перекрестная аллергия у 5-10% пациентов с аллергией на пенициллин.

• Не действуют на энтерококки, листерии, MRSA.

• Разрушаются β-лактамазами расширенного спектра.

• Синергизм с аминогликозидами.

Показания:

• Стрептококковые и стафилококковые инфекции кожи, мягких тканей, костей и суставов.

• Периоперационная антибиотикопрофилактика.

• Тяжёлые инфекции ВДП (острый и хронический синусит - при необходимости парентерального лечения).

• Тяжёлые инфекции НДП (внебольничная и нозокомиальная пневмония).

• Инфекции ЖВП.

• Тяжёлые внебольничные и нозокомиальные инфекции МВП.

• Кишечные инфекции (шигеллез, сальмонеллез).

• Бактериальный менингит.

• Сепсис.

• Гонорея.

Нежелательные реакции

• Аллергические реакции - крапивница, кореподобная сыпь, лихорадка, эозинофилия, сывороточная болезнь, анафилактический шок.

• Гематологические реакции. Может отмечаться положительная проба Кумбса, в редких случаях - лейкопения, эозинофилия. При применении цефоперазона возможно развитие гипопротромбинемии.

• Дисульфирамоподобный эффект (цефоперазон, цефамандол, цефотетан) при приеме алкоголя.

• Повышение активности трансаминаз.

• Флебиты (чаще при использовании цефалотина).

• Диспептические и диспепсические расстройства.

74. Загальна характеристика антибіотиків аміноглікозидів. Класифікація. Фармакодинаміка. Ускладнення терапії. Правила профілактики ускладнень. Вікові особливості застосування.

Аміноглікозиди-це сполуки, до складу яких входять два або більше аміноцукорів, ядра молекул яких сполучені між собою глікозидними зв’язками. Бактерицидні антибіотики широкого спектра дії.

У клінічній практиці виділяють 3 покоління аміноглікозидів:

1. 1покоління: стрептоміцин, неоміцин, канаміцин;

2. 2покоління: гентаміцин.

3. 3покоління: амікацин, тобраміцин, нетилміцин, сизоміцин.

Від 1 до 3 покоління зростає сила антибактеріального впливу на грам негативну флору та зменшується вірогідність ото- і нефротоксичного ефекту.

ФД. Механізм антибактеріального впливу цих лікарських засобів пов'язаний з необоротнім зв’язуванням з 3ОS-субодиницями рибосом, що призводить до дефектів зчитування коду і-РНК та включення незвичних амінокислот у пептидний ланцюг. Препарати впливають на анаеробні грамнегативні та деякі грампозитивні збудники.

Ускладнення терапії. Найбільш вірогідними є ото- і нефротоксичність препаратів. Ототоксична дія зумовлює шум в вухах, зниження гостроти слуху в зоні високих тонів, глухість, вестибулопатії. Нефротоксичність – поліурія, потім зявляється білок у сечі та зростає рівень креатиніну крові.

Можливі периферійні нейропатії, парестезії, мязові фібриляції та судоми, алергічні реакції, нудота, блювання, алопеція, гіперсалівація, пневмофіброз, артеріальна гіпо- або гіпертензія, біль у місці введення. Може розвинутись нервово-мязова блокада та параліч дихального центру. У крові можливе підвищення вмісту глюкози, лужної фосфатази, білірубіну, калію. Тератогенна дія.

Беременность. Аминогликозиды проходят через плаценту и могут оказывать нефротоксическое действие на плод.

Кормление грудью. Аминогликозиды проникают в грудное молоко в низких концентрациях. Возможно влияние на микрофлору кишечника ребенка, находящегося на грудном вскармливании.

Педиатрия. При использовании повышенных доз у грудных детей отмечалось угнетение ЦНС, проявлявшееся ступором, вялостью, глубоким угнетением дыхания или комойВ результате пониженной функции почек у них отмечается более длительный период полувыведения, что может привести к накоплению и токсическому действию аминогликозидов.

Гериатрия. У пожилых людей аминогликозиды следует использовать только при невозможности применения менее токсичных антибиотиков. Аминогликозиды необходимо дозировать в соответствии с возрастом, массой тела и функцией почек. Не следует назначать максимальные дозы. У людей пожилого возраста даже при нормальной функции почек возможно появление нарушений слуха, поэтому необходим соответствующий контроль, включая проведение аудиометрии.

75. Загальна характеристика антибіотиків макролідів. Класифікація. Фармакодинаміка. Показання для застосування. Ускладнення терапії.

Антибіотики, що забезпечують бактеріостатичний ефект, але у високих концентраціях за певних умов (відносно низька мікробна щільність, фаза росту міо) вони можуть справляти бактерицидний ефект стосовно бета-гемолітичного стрептокока групи А та пневмокока.

Макроліди класифікують залежно від числа атомів вуглеводу в лактонному кільці:

1. 14-членні макроліди: еритроміцин, олеандоміцин, рокситроміцин, кларитроміцин;

2. 15-членні макроліди: азитроміцин;

3. 16-членні макроліди: спіраміцин, джозаміцин, мідекаміцин.

Фармакодинаміка. Механізм дії полягає у зв’язуванні з каталітичним пептидилтрансферазним центром рибосомальної 50S-субодиниці, що призводить до гальмування синтезу білка.

Основними показаннями до застосування є інфекції дихальних шляхів ( у тому числі викликані атиповими збудниками), інфекції вуха, шкіри та мяких тканин, інфекції, що передаються статевим шляхом, інфекції ШКТ, токсоплазмоз, опортуністичні інфекції у хворих на СНІД, хвороба Лайма, одонтогенні інфекції.

Ускладнення терапії при застосуванні макролітів включають алергійні реакції, фармакотоксичні реакції, серед яких найбільш поширені диспепсійний синдром та гепатотоксичність. Здатні викликати дисбактеріоз.