46. Критика марксизму.

Сучасна критика марксизму припускає, як мінімум, дві процедури: 1) іманентну критику, тобто відшукання внутрішніх протиріч чи то в окремо взятій доктрині марксизму, наприклад, політичної доктрини, чи то в марксизмі в цілому, А також виявлення ступеня адекватності тих чи інших положень доктрини чи марксизму в цілому конкретному культурно-історичному контексту, відображенням якого вони повинні були бути.  2) Однак, цього недостатньо. Необхідно співвіднесення тих чи інших положень, концепцій, доктрин марксизму не тільки з "тими", "тоді" і "там" умовами, а й з "цими", "зараз" і "тут".  Тільки таким чином можна встановити істинність тих чи інших максим класичного марксизму стосовно сучасного просторово-часовому континіуму, а значить, вирішити проблеми: застарів марксизм чи ні; якщо так, то в чому і в якій мірі; переживає він кризу ( а криза саме в тому і полягає, що основні максими тих чи інших доктрин, концепцій більше не адекватні нових умов, але, тим не менше, зберігається можливість на основі методологічного інструментарію і головних постулатів переосмислити і розвинути далі) або катастрофа (в цьому випадку такої можливості на грунті марксизму вже немає).

47. Напрямки марксизму.

Діалектичний та історичний матеріалізм - основні напрями марксистської філософії.

Марксистська філософія матеріалістична за своїм характером і складається з двох великих розділів - діалектичного матеріалізму та історичного матеріалізму (нерідко історичний матеріалізм розглядається як частина діалектичного).

Матеріалістичне розуміння історії. Суспільно-економічні формації.

Філософським новаторством К. Маркса і Ф. Енгельса стало матеріалістичне розуміння історії (історичний матеріалізм). Суть історичного матеріалізму в наступному: на кожному етапі суспільного розвитку люди для забезпечення своєї життєдіяльності вступають в особливі, об'єктивні, не залежать від їхньої волі виробничі відносини (торговельна діяльність власної праці, матеріальне виробництво, розподіл); виробничі відносини, рівень продуктивних сил утворюють економічну систему, яка є базисом для інститутів держави і союзу, суспільних відносин; зазначені державні та громадські інститути, суспільні відносини виступають як надбудови по відношенню до економічного базису; базис і надбудова взаємно впливають один на одного; в залежності від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, певного типу базису і надбудови виділяються суспільно-економічні формації - первіснообщинний лад (низький рівень виробничих сил і виробничих відносин, зачатки федерації); рабовласницьке суспільство (економіка заснована на рабстві); азіатський спосіб виробництва - особлива суспільно-економічна формація, економіка якої заснована на масовому, колективному, жорстко керованому державою працю вільних людей - хліборобів в долинах великих річок (Древній Єгипет, Месопотамія, Китай); феодалізм (економіка заснована на великої земельної власності і праці залежних селян); капіталізм (промислове виробництво, засноване на праці вільних, але не є власниками засобів виробництва найманих робітників); соціалістичне (комуністичне) суспільство - суспільство майбутнього, засноване на вільній праці рівних людей за державної (суспільної) власності на засоби виробництва; зростання рівня виробничих сил призводить до зміни виробничих відносин і зміну суспільно-економічних формацій і суспільно-політичного ладу; рівень економіки, матеріальне виробництво, виробничі відносини визначають долю держави і союзу, хід історії.