6. Юрист (поняття). Характеристика юр. Професії.

Юрист – це фахівець, що одержав повний набір юридичних знань, умінь і навичок відповідно до державних стандартів освіти, вміє використовувати їх на практиці та має право займати певні посади в різних сферах юридичної практики.

Професія юриста – це вид трудової діяльності в професійній правовій сфері суспільства, що потребує юридичних знань, вмінь та навичок необхідних для професійного виконання своїх прав та обов’язків.

Професія юриста розкривається через такі поняття:

1. Діяльність взята як окрема реальність

2. Професіоналізм

3. Юридичний характер

Ознаки професії:

1. Служить державі та суспільству

2. Надає соц. послуги у вигляді юр. допомоги

3. Зазвичай має справу із відхиленнями від норми у суспільстві

4. Користується правом посадової особи

5. Не бере прямої участі у формуванні духовних та матеріальних благ

6. Діє автономно

7. Постійно знаходиться в пошуку істини

8. Постійно дотримується чинного законодавства

9. Є носієм специфічної професійної культури.

6. Поняття деонтологічної правосвідомості юриста.

Деонтологічна правосвідомість - це інтелектуальна власність юриста, оскільки вона пов’язана з інтелектом та моральними принципами; це конкретизація його правосвідомості, що відповідає одній із функцій юридичної деонтології.

Деонтологічна правосвідомість юриста є результатом його загальної правосвідомості, її конкретним критерієм. Вона також свідчить про певний рівень правосвідомості юриста взагалі, оскільки перебуває на “вершині” правосвідомості і слугує ніби “піковою” правосвідомістю.

Джерелом деонтологічної правосвідомості є внутрішній імператив права, адже у кожному законі є той внутрішній зміст, який юрист повинен відчути. Письмово він не зафіксований, а через правове почуття у юриста формується власна деонтологічна правосвідомість. Тут виявляється також і дух права.

Формування загальної правосвідомості передбачає дві стадії: теоретичну і практичну. На першій стадії у юриста формується теоретична правосвідомість. На другій під впливом професійної соціалізації у процесі практичної діяльності виникає практична правосвідомість. Поєднання теоретичної та практичної правосвідомості дають змогу досягти вершин юридичної майстерності.

6. Мислення юриста: від абстрактного до конкретного.

Мислення - це опосередковане й узагальнене відображення істотних, закономірних зв'язків дійсності. Для пізнання закономірностей явищ, виявлення зв'язків і відносин між речами необхідна розумова діяльність, бо ні одна закономірність навколишнього світу не може бути пізнана органами почуттів людини.

Професійне мислення юриста – це узагальнена орієнтація в конкретних професійно-правових ситуаціях дійсності, або інакше - система інформаційно-правової насиченості, що склалася завдяки установкам професійного призначення.

Сутність професійного мислення юриста може бути виражена через такі його складові:

1. Встановлення загальних взаємозв'язків у професійно-правовій сфері;

2. Узагальнення властивостей однорідної групи правових явищ;

3. Розуміння сутності конкретного правового явища як різновиду певної групи правових явищ.

У філософській та психологічній літературі дається класифікація мислення за типами, видами, засобами на певних підставах. Так, до типів мислення відносять конкретне і абстрактне, інтуїтивне і дискурсивне.

Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній данності людині.

Абстрактне мислення — це розумовий процес сходження від конкретного до абстрактного, тобто, пізнаючи конкретний предмет чи явище, суб'єкт пізнання абстрагується (лат. аЬзігакііо - уявне відвертання) від несуттєвого в предметі і виділяє суттєве, яке фіксується засобами мови у формі понять (абстракцій). Головна особливість абстрактного мислення — це оперування абстрактними поняттями і на їх підставі створення нових абстракцій за допомогою логічних методів аналізу, синтезу, узагальнення тощо.

Дискурсивне (лат. сіівсигзиз - міркування) — це розсудливе, обгрунтоване попереднім знанням мислення. Поняття "дискурсивне мислення" ще має значення як "логічне", "обгрунтоване", "доказове", тобто мислення, яке доводить певні положення з точки зору їхньої істинності, переконливості.

Недискурсивне мислення — це інтуїція та уявлення. Термін "інтуїція" (лат. іпіиШо - пильно, уважно дивитись) має дуже багато значень.