Лекція 16. Право власності юридичних осіб (4 год)

Семінар. Право власності юридичних осіб (2 год)

Загальні положення про право власності юридичних осіб: поняття, суб’єкти і об’єкти.

Підстави набуття майна у власність юридичними особами.

Право власності господарських товариств.

Право власності кооперативів.

Право власності об’єднань громадян.

Правовий режим майна інших видів юридичних осіб.

1.Загальні положення про право власності юридичних осіб: поняття, суб’єкти і об’єкти

Глава 20. Право власності юридичних осіб - § 1. Загальні положення . Глава 20. Право власності юридичних осіб - § 1. Загальні положення Поняття та основні ознаки юридичної особи розкриваються в ст. 23 ЦК України: юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді. Юридична особа, за визначенням Я. М. Шевченко, є "певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у вказаному обороті" За чинним ЦК України та Законом України "Про власність" суб'єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні партії, об'єднання тощо). Дещо інші правомочності встановлено для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання (п. 1 ст. 37 Закону України "Про власність") чи на праві оперативного управління (п. 1 ст. 39 закону). Всі види власності недержавних юридичних осіб віднесені згідно із Законом України "Про власність" до колективної форми власності. Законодавчу конструкцію права колективної власності та її суб'єктивного складу піддано гострій критиці переважною більшістю юристів (О. А. Пушкін, Я. М. Шевченко, В. І. Семчик та ін.). На їх думку, конструкція колективної власності дає підстави для її ототожнювання із спільною власністю, оскільки, з одного боку, власником майна визнається юридична особа, а з іншого — колектив, засновники, учасники чи інші особи, які утворили цю юридичну особу або є її членами. Фактично такою конструкцією утверджується концепція подвійного і навіть потрійного власника, що неприпустимо. Колектив — це сукупність осіб, які створюють органи управління певною організаційно-правовою формою (господарським товариством, колективним підприємством тощо). Тобто фактично особи, які становлять колектив, діють самі по собі, а колектив як сукупність осіб виконує управлінські функції, що аж ніяк не збігаються з функціями присвоєння (належності), вираженими у володінні, користуванні і розпорядженні. Саме такі правомочності здійснює юридична особа створеного окремими людьми господарського товариства, колективного підприємства та ін. Отже, так звана колективна власність — це власність юридичних осіб*. У проекті ЦК України його розробники відмовилися від поняття "право колективної власності", вважаючи, що колектив становить сукупність осіб, між якими можуть виникнути відносини спільної часткової власності або спільної сумісної' власності, але ж ніяк не єдину цілісність, яка може виявити себе як суб'єкт права власності. Вони стверджують, що всі "господарські товариства, кооперативи, різноманітні об'єднання — то юридичні особи. Саме як юридичні особи вони можуть бути суб'єктами права власності". Праву власності юридичних осіб певних організаційно-правових форм притаманні особливості набуття і припинення володіння, користування і розпорядження майном. Разом з тим можна відзначити спільні закономірності, що характеризують право власності юридичних осіб.

1. Юридична особа є єдиним власником належного їй майна. Засновники (учасники) юридичної особи на її майно мають лише зобов'язальні права, якщо йдеться про господарські товариства, кооперативи, або взагалі не мають майнових прав, якщо йдеться про громадські об'єднання, релігійні організації, фонди тощо.

2. У власності юридичної особи перебуває майно, передане їй як вклади (внески) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і набуте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності.

3. Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують охоронювані законом інтереси інших осіб. Зміст права власності, межі і способи здійснення права власності юридичних осіб залежать від обсягу їх правоздатності.

4. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні зобов'язання через свої органи, що діють відповідно до закону, інших правових актів та установчих документів. Порядок призначення чи обрання органів юридичної особи визначається установчими документами. В передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

5. В установчих документах визначаються джерела формування майна юридичної особи, порядок розпорядження майном, розподілу прибутків і збитків тощо.

6. Юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Засновник (учасник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника (учасника), за винятками, передбаченими законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юридичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань тощо) передбачені в законах України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про споживчу кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про об'єднання громадян" та ін.

Аналіз норм вищезазначених законів дає підстави зробити узагальнюючий висновок про те, що у власності юридичних осіб може бути будь-яке майно виробничого і невиробничого призначення, за винятком того, яке за законодавством України не може перебувати у власності відповідних юридичних осіб або може бути об'єктом виключно державної власності.

2.Підстави набуття майна у власність юридичними особами.

Підстави виникнення права власності юридичних осіб перелічені у ст. 21 Закону «Про власність», але до їх розкриття слід ставитися, враховуючи законодавство про кооперацію, господарські товариства, підприємства, оренду, приватизацію та ін. Однозначно можна стверджувати, що ці підстави залежать від видів юридичних осіб. Право власності підприємницьких юридичних осіб, до яких належать господарські товариства, кооперативи, об'єднання підприємств (господарські об'єднання), колективні підприємства, виникає насамперед шляхом об'єднання майна засновників (учасників) через внесення ними вкладів (паїв), продажу акцій, а також від подальшого здійснення ними своєї діяльності — виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт тощо. Зовсім інші джерела виникнення права власності мають непідприємницькі організації (релігійні, громадські), що формуються з членських, благодійних внесків за рахунок діяльності підприємств, які ними створюються, та ін.

Однією з підстав виникнення права власності юридичних осіб згідно із ст. 21 Закону «Про власність» є добровільне об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення ко оперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань.

Порядок об'єднання майна різниться залежно від видів господарських товариств. У відкритих акціонерних товариствах про таке об'єднання майна можна говорити досить умовно, бо власність цих товариств створюється шляхом випуску цінних паперів (акцій), які придбаються шляхом укладення договорів з кожним акціонером, а не акціонерів між собою. В товариствах з обмеженою відповідальністю та інших видах господарських товариств, а також у закритих акціонерних товариствах відбувається об'єднання майна учасників (засновників).

Таке об'єднання майна для господарських товариств здійснюється на підставі установчого договору, що укладається їх засновниками (учасниками). В цих договорах передбачаються розміри вкладів засновників (учасників) до статутного фонду господарського товариства, їх форма, оцінка, порядок внесення та ін.

Внесення вкладів посвідчують:

1) акція — в акціонерному товаристві;

2) свідоцтво учасника товариства з обмеженою відповідальністю, яким повністю внесений вклад.

Як вклади відповідно До ст. 13 Закону «Про господарські товариства» можуть вноситися будинки, споруди, обладнання та інщі матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. З цього випливає, що вклади учасників (засновників) господарських товариств можуть бути двох видів. Перші — це речі, цінні папери та грошові кошти, а також деякі майнові права, наприкла

д, право на участь в іншому господарському товаристві, якщо це не суперечить установчим документам останнього і при цьому додержано вимог щодо внесення в них змін згідно зі ст. 7 Закону «Про господарські товариства». Зазначені вклади передаються засновниками (учасниками) у власність товариства. Це приводить до того, що засновник (учасник) втрачає права власності на передане товариству як вклад майно і не може вимагати його повернення у разі свого виходу із господарського товариства. При виході засновнику (учаснику) виплачується лише вартість його вкладу в грошовому вигляді, а за згодою інших засновників (учасників) — у вигляді майна.

Вклади учасників господарського товариства можуть вноситись і без передачі права власності на певні речі з набуттям товариством лише права користування ними. Тоді ці речі залишаються у власності учасника (засновника), а його вклад становлять платежі за користування ними.

Деякі особливості існують при виникненні права власності у акціонерного товариства, яке при його створенні формується через придбання акцій необмеженим колом осіб шляхом передплати на них (для відкритого акціонерного товариства) або розподілу акцій серед засновників (для закритого акціонерного товариства). Акціонери сплачують вартість акцій грішми або майном і при цьому одержують у свою власність такий об'єкт їх права, як акція.

Передача державних підприємств в оренду як спосіб виникнення права власності притаманний лише орендарям державного і комунального майна, якими виступають господарські товариства, створені працівниками державного або комунального підприємства, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду. При цьому ці орендарі не набувають права власності на орендоване майно, що залишається в державній або комунальній власності. До їх власності відповідно до ст. 23 Закону «Про оренду державного і комунального майна» потрапляють лише виготовлена продукція та доход (прибуток), одержаний від орендованого майна, а також придбане орендарем згідно із законодавством інше майно. Орендар може мати також право власності на майно, придбане за рахунок амортизаційних відрахувань, якщо це передбачено договором оренди.

Свою специфіку мають підстави виникнення права власності юридичних осіб, створених у результаті приватизації майна державних підприємств. Причому ці підстави не можуть обмежуватися лише тими, що зазначаються у ст. 21 Закону «Про власність», тобто викупом колективами працівників державного майна і перетворенням державних підприємств у акціонерні та інші господарські товариства. Згідно із ст. 15 Закону «Про приватизацію державного майна», ст. З Закону «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Державною програмою на поточний рік приватизація державного майна здійснюється у різні способи, а саме: шляхом його продажу на аукціоні, за конкурсом, продажу акцій (часток, паїв), які належать державі у господарських товариствах, що пов'язується з перетворенням державного підприємства на акціонерне товариство.

Не є поширеним такий спосіб виникнення права власності юридичних осіб, як викуп державного майна, що є неконкурентним способом приватизації, який відповідно до п. 1 ст. 15 Закону «Про приватизацію державного майна» застосовується щодо об'єктів, не проданих на аукціоні або за конкурсом. Крім того, законодавством про приватизацію не передбачається належність права викупу тільки

колективам працівників державного підприємства, майно якого приватизується. Таке право може мати і орендар, якщо це передбачено умовами договору оренди, що встановлено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин»1.

Поширеними підставами виникнення права власності в юридичних осіб є укладення ними різних цивільно-правових угод, за якими вони одержують майно (наприклад, договори купівлі-продажу, поставки, міни, дарування, фінансового лізингу тощо).

Такі підстави, як державні субсидії та пожертвування організацій і громадян, застосовуються для набуття права власності як підприємницькими, так і непідприємницькими юридичними особами. Однак в ст. 21 Закону «Про власність» окремо не визначаються способи набуття права власності, характерні лише для непідприємни-цьких організацій, такі, як вступні і членські внески, відрахування від прибутку підприємств, створених юридичними особами.

Пожертвування є однією з найбільш поширених форм виникнення права власності релігійних організацій, які згідно із ст. 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» мають право звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх.

Релігійним організаціям відповідно до ст. 17 Закону про них можуть (за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим — Ради міністрів Автономної Республіки Крим) безоплатно повертатися у власність культові будівлі і майно, які становлять державну власність,

що були в свій час вилучені державою. Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених' правил охорони і використання пам'яток історії та культури. Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Обмеження в формуванні власності окремих видів юридичних осіб встановлюються лише законодавче. Так, згідно із ст 22 Закону «Про об'єднання громадян» політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від: іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих об'єднань громадян; анонімних пожертвувачів. Політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них коштовності.

Крім того, політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.