Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Тернопільський національний економічний університет
кафедра цивільного права і процесу
Доповідь
на тему:
Інформаційне право чи законодавство: проблема розвитку та становлення
Виконав:
студент групи ДІД-31
Ясінський В. В.
Перевірила:
викл. Зайцева-Калаур І.В
Тернопіль 2011
План
ВСТУП
1. Інформаційне право та законодавство
2. Перспективи розвитку інформаційного законодавства
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Право громадян на інформацію гарантується положеннями Конституції України, які закріплені в: ст. 24 – передбачає рівність перед законом, ст. 32 – гарантує право на ознайомлення в органах державної влади та місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною таємницею, ст. 34 – закріплює право кожного суб'єкта вільно збирати, зберігати, використовувати і розповсюджувати інформацію усно, письмово чи будь-яким іншим способом, ст. 57 - гарантує право знати свої права та обов'язки. Можна цілком об'єктивно стверджувати, що без реалізації права на інформацію здійснення всього комплексу конституційних прав, свобод і обов'язків було б принаймні обмеженим, а то і просто неможливим. Неабиякого значення набуває проблематика реалізації права громадян на інформацію з огляду на формування в Україні громадянського суспільства, імплементацію концепції «відкритості» влади та інші суспільно-політичні процеси сучасності.
Гарантоване Конституцією України право на інформацію стає дедалі важливим елементом існування демократичного суспільства. Адже процес розбудови правової держави в Україні безпосередньо пов'язаний з додержанням та належною реалізацією гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, громадянина, зокрема, їх права на інформацію. Важливою і необхідною складовою механізму здійснення права на інформацію є гарантування доступу громадян до інформації, а також чітка правова регламентація виключних випадків його (доступу) обмеження.
Нині в Україні утворюються багато нових нормативних актів, які суттєво змінюють характер та основні принципи правового регулювання інформаційних правовідносин. Актуальним є питання вдосконалення українського інформаційного законодавства, приведення його до загальної кодифікації.
Інформаційне право та законодавство
Основу інформаційного права складають інформаційні права і свободи. Звідси, базисом методу цієї галузі є система загальних дозволів, яка збалансовується за допомогою системи заборон загального і приватного характеру і обмежено використовує позитивні зобов'язання. Комплексний характер цієї галузі обумовлюється, насамперед, практикою законотворення, за якої інформаційні норми залучаються до традиційних галузей права, в першу чергу, конституційного, адміністративного та цивільного. Розглядаючи питання про місце інформаційного права в системі права, слід відмітити, що інформаційне право активно використовує основні положення теорії держави і права, взаємодіє з такими галузями, як конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, цивільне, трудове право тощо. Структурно система інформаційного права поділяється на дві частини - загальну і особливу. У загальній частині зосереджені норми, які встановлюють основні поняття, загальні принципи, правові форми і методи правового регулювання діяльності в інформаційній сфері [9, с.27].
Особлива частина включає в себе окремі інститути інформаційного права, в яких згруповані близькі за змістом інформаційні правові норми. Можна виділити наступні основні інститути інформаційного права відповідно до процесу створення інформації:
а) Інститут права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;
б) Інститут об'єктивності, вірогідності, повноти і точності інформації;
в) Інститут засобів масової інформації, який включає: субінститут друкованих засобів масової інформації; субінститут електронних засобів масової інформації (телебачення, радіомовлення, Інтернет); субінститут кінематографії; субінститут інформагентств;
г) Інститут наукової, статистичної й іншої інформації, який включає: субінститут наукової інформації; субінститут науково-технічної інформації;
д) Інститут власності на інформацію, який включає: субінститут авторських прав; субінститут інтелектуальної власності;
е) Інститут інформаційних ресурсів.
У процесі збереження інформації використовуються наступні основні інститути інформаційного права: інститут бібліотек; інститут архівів; інститут музеїв. Інститутами інформаційного права, пов'язаних із забезпеченням мінімізації збитку від несанкціонованого поширення, використання і знищення інформації є наступні:
а) Інститут правового режиму інформації, який включає: субінститут відкритої інформації; субінститут офіційної інформації; субінститут інформації з обмеженим доступом; субінститут державної таємниці; субінститут комерційної таємниці; субінститут конфіденційної інформації; субінститут персональних даних тощо;
б) Інститут захисту інформації, який включає: субінститут захисту інформації; субінститут технічного захисту інформації; субінститут технічного захисту інформації в автоматизованих системах тощо [3, с.38].
Спрямованість інформаційного законодавства України на комплексне врегулювання існуючих і тих, що виникають, предметних галузей відповідних правовідносин підтверджується на прикладі короткої змістовної характеристики основних законодавчих актів, що його становлять. Наприклад, право на одержання масової інформації через друковані засоби масової інформації, гарантії його реалізації встановив Закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р. Закон заклав правові основи організації діяльності ДЗМІ, визначив права і обов'язки суб'єктів такої діяльності, механізм права на застосування ДЗМІ, інші інформаційні відносини.
Правові засади організації передачі на відстань звукової або зорової (аудіовізуальної) інформації за допомогою технічних засобів зв'язку, функціонування телерадіоорганізацій встановлює Закон «Про телебачення і радіомовлення». З метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення в Україні створюється система суспільного телерадіомовлення, яким є, як це визначено у ст. 1 Закону України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України», телеорганізація зі статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, що є об'єктом права власності українського народу, і діяльність якої ґрунтується на широкому представництві різних верств суспільства [9, с.78].
Інформаційні відносини в галузі поширення інформації, надання інформаційних послуг регулюються, зокрема, Законом України «Про інформаційні агентства». За цим законом основними видами є державні та недержавні інформаційні агентства, іноземні інформаційні агентства, що діють в Україні через свої представництва.
Орієнтація на правове забезпечення всіх предметних галузей інформаційних відносин зумовили прийняття законів України «Про державну статистику» (17.09.1992 р.), «Про науково-технічну інформацію» (25.06.1993 р.). Законом України «Про рекламу» (від 3.07.1996 р.) встановлений правовий статус ще одного виду спеціальної, різновиду масової інформації, визначені також основні засади рекламної діяльності в Україні.
Невід'ємним правом споживачів є також одержання інформації про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг) з метою їх компетентного вибору. Право на таку інформацію, порядок доступу до неї встановлені Законом «Про захист прав споживачів».
Порядок формування, зберігання документально-інформаційних ресурсів, надання інформаційних послуг визначають відповідно Закон України «Про національний архівний фонд і архівні установи» (від 24.12.1993 р.) та Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» (від 27.01.1995 р.). Серед актів, що формують інформаційне законодавство, слід назвати Закон «Про видавничу справу», який визначає порядок організації і здійснення видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів відповідної діяльності. Таким чином врегульовані інформаційні відносини, пов'язані з інформацією, матеріальним носієм якої в даному випадку є видавницька продукція [3, с.4].
Серед напрямів розвитку інформаційного законодавства - закріплення правового статусу інформації з обмеженим доступом (конфіденційної, таємної), регламентування режиму захисту інформаційних ресурсів, прав їх власників, споживачів (користувачів).