46. Комплекс Гольджі Будова

Ця мембранна органела представлена трьома видами утворів: дископодібними мембранними мішечками (цистернами), розміщеними пучками щільно на відстані 14–25 нм з внутрішнім простором 5–20 нм (частіше по 5–6 мішечків у комплексі); системою трубочок діаметром 20–50 нм; і міхурців різних розмірів. Мішечки сполучаються між собою і мають трубочкове з’єднання з іншими такими ж апаратами. У рослинних клітинах виявляється ряд окремих стопок, який називають диктіосомою. Диктіосоми можуть бути відділені одна від одної прошарками цитоплазми або з’єднаними у комплекс. В тваринних клітинах часто міститься одна велика або кілька з'єднаних трубками стопок.

Функції

Транспорт речовин з ендоплазматичної сітки

Модифікація білків в апараті Гольджі

Утворення лізосом

Транспорт білків на зовнішню мембрану

Секреція

47. Лізосома (від грецького 'lizis' - розчинення) -одномембранна органела сферичної форми, яка являє собою невелику мембранну везикулу, наповнену гідролітичними ферментами, необхідних для контролювання внутрішньоклітинного розщеплення. Основна її функція - перетравлення відмерлих решток клітини. Була відкрита бельгійським цитологом Крістіаном де Дювом в 1949 році.

Функції

Лізосоми призначені для перетравлення відмерлих решток клітини, зокрема мітохондрії, макромери різних органічних сполук та інші. Іншою функцією є знищення чужорідних бактерій, які можуть вторгатися у клітину. А також виправлення пошкоджень клітини, які можуть бути завдані їй.

48. –

49. Мітохондрія (від грец. μιτος або mitos — «нитка» та κουδριον або khondrion — «гранула») — мембранна органела, присутня у більшості клітин еукаріот

Будова мітохондрії

Зовнішня мембрана

Міжмембранний простір

Внутрішня мембрана

Мітохондріальний матрикс

Мають дуже маленькі розміри

50. Функції мітохондрій

• Апоптоз — запрограмована смерть клітини,

• Екзітотоксичне пошкодження нейронів за допомогою глютамату

• Клітинний ріст

• Регулювання клітинної окислювально-відновлювального стану

• Синтез гему

• Синтез стероїдів

51. Пластиди рослин

• Лейкопласти 

• Хлоропласти 

• Пропластиди 

• Етіопласти

52. Хлоропласти — плоскі диски зазвичай 2-10 мікрометра в діаметрі і 1 мікрометр завтовшки. Хлоропласт має дві мембранні оболонки — внутрішню і зовнішню мембрани. Між ними знаходиться міжмембранний простір.

Хлоропласти поглинають сонячне світло і використовують його разом з водою та вуглекислим газом для отримання енергії для рослини (у формі АТФ) шляхом фотосинтезу.

53. Лейкопласти — безбарвні пластиди сферичної форми, котрі містяться у рослинних клітинах.

Лейкопласти поділяють на:

1. амілопласти — синтез вторинного крохмалю

2. протеопласти — утворення запасних білків

3. оліпласти — накопичення жирних олій

Хромопласти (від хромо ... і грец. Plastós - виліплений, оформлений), забарвлені внутрішньоклітинніорганели рослинних клітин, тип пластид. Хромопласти бувають кулясті, веретеновидними, серповидними інеправильно-багатокутними. Забарвлення (помаранчева, жовта або бура) залежить в основному від присутності у вмісті Хромопласти пігментів каротиноїдів. Хромопласти зазвичай утворюються із зеленихпластид - хлоропластів внаслідок руйнування в них зелених пігментів - хлорофілів в процесі дозріванняплодів деяких рослин (горобини, конвалії, хурми та ін), а також осіннього пожовтіння листя. При цьому відбувається розпад білково-ліпідної мембранної системи хлоропластів. Білковий компонент відтікає зпластид, а ліпідний залишається всередині. У ньому розчиняються каротиноїди і забарвлюють пластиди впомаранчеві та жовті тони. У деяких випадках Хромопласти виникають з безбарвних пластид -лейкопластов (наприклад, в коренеплодах моркви).

54. Всі клітини тварин (за невеликим винятком — еритроцити) і рослин мають ядро. В більшості клітин є одне ядро, рідше трапляються дво і багатоядерні клітини. Багатоядерними є клітини деяких видів найпростіших, а також клітини печінки, мозку і м'язів людини. Вони часто виникають внаслідок злиття кількох клітин в одну. Форма ядра здебільшого залежить від форми та розмірів клітини. Зазвичай у кулястих клітинах ядро має округлу форму, у видовжених м'язових клітинах ядро також видовжене. У деяких клітинах ядра можуть мати неправильну форму, наприклад, у лейкоцитів підковоподібні або лапчасті ядра. Форма ядра може змінюватися з віком клітини й залежить від її функціонального стану. Розміри ядра найчастіше коливаються від 2 до 20 мкм. Для кожного типу клітин існує певне ядерноплазматичне співвідношення, порушення якого призводить до поділу клітини або її загибелі.

Ядро інтерфазної клітини вкрите двома цитоплазматичними мембранами, які відсутні лише в період мітотичного поділу. Зовнішня мембрана ядра часто переходить у мембрани ендоплазматичної сітки і простір між двома ядерними мембранами сполучається з її каналом.

В ядерних мембранах є пори діаметром 80—100 нм. Крізь них відбувається обмін між ядром і цитоплазмою.

Вміст ядра називають ядерним соком (каріоплазмою). У ньому міститься 1—2 ядерця й особлива речовина — хроматин (гр. chroma — колір, забарвлення). Ця речовина добре фарбується ядерними барвниками. У прокаріотів хроматин складається лише з молекул ДНК, а в еукаріотів — із ДНК, сновних низькомолекулярних білків (гістонів), невеликої кількості кислих білків та ІРНК. В інтерфазному ядрі, тобто в період між поділами клітин, хроматин (інтерфазна хромосома) перебуває у вигляді дрібної дифузної зернистості (еухроматин) або тонких ниток і щільних зерен різного розміру (гетерохроматин). Співвідношення еухроматину та гетерохроматину залежить від активності процесів у клітині. Чим інтенсивніше відбуваються різноманітні процеси синтезу в клітині, тим більше в них еухроматину, і навпаки. У процесі мітозу в результаті конденсації і скорочення тонких ниток та злиття окремих грудочок хроматину формуються паличкоподібні хромосоми. В період інтерфази в ядрі клітини відбуваються складні процеси біосинтезу ДНК, яка входить до складу хроматину, а також синтез ІРНК.

Ядерця мають розміри 0,5—1,0 мкм, містять велику кількість РНК і білка. Вони є місцем синтезу рибосомальної і транспортної РНК, ядерних білків та рибосом. Під час мітозу ядерця зникають, а потім формуються знову в телофазі. Утворення їх пов'язане з функціонуванням певних ділянок хромосом (ядерцевих організаторів), специфічних для кожного виду.

Ядро — це не просто важлива частина клітини, а центр керування її життєвими процесами — обміном речовин, рухом, розмноженням. В ядрі зосереджена основна маса ДНК, яка є носієм спадкової (генетичної) інформації, тобто ядро виконує функцію зберігання інформації про всі ознаки організму, а під час поділу клітини передає її дочірнім клітинам. Позбавлені ядра клітини (наприклад, еритроцити людини) мають порівняно коротку тривалість життя і не здатні до подальшого поділу і відновлення своєї цілісності в разі пошкодження (мал. 1)

55. –

56. Ядерце - це сферичне тільце діаметром 1-2 мкм. Формування ядерця, як зазначалось відбувається на специфічній ділянці хромосоми - ядерцевому організаторі. Найчастіше це буває на вторинних перетяжках хромосом, де розташовані гени, які кодують синтез рибосомальних РНК. Ядерце є найщільнішою частиною ядра, яка добре фарбується основними фарбниками.

Ядерце знаходиться всередині ядра клітини, і не має власної мембранної оболонки, однак добре помітно під світловим і електронним мікроскопом.

Функції ядерець:

• синтез рРНК;

• утворення субодиниць рибосом;

• синтез ядерних білків (гістонів).

Каріотип — це специфічний для кожного виду організмів набір хромосом; характеризується кількістю хромосом та особливістю їхньої будови.

57. Розрізняють гаплоїдні клітини — з одинарним набором непарних хромосом (n), диплоїдні — з парними хромосомами (2n). Організми, клітини яких містять більше двох наборів хромосом, називаються поліплоїдами: три набори — триплоїд (3n), чотири — тетраплоїд (4n) і т. д. 

Будова хромосом

Хроматин

ДНП

Нуклеосоми, хромонеми, хроматиди

Гетерохроматичні ділянки

Гетерохроматин і тільця Барра

Еухроматичні ділянки

Теломери

Супутники

Хромомери

58. Рибосома (ribosome) є немембранною органелою клітини, що складається з рРНК та рибосомних білків 

Загальна будова

Рибосоми прокаріотів та еукаріотів є дуже подібними за будовою та функцією, але відрізняються розміром. Вони складаються з двох субодиниць: однієї великої та однієї малої. Для процесу трансляції необхідна злагоджена взаємодія обох субодиниць, що разом становлять комплекс із молекулярною масою декілька мільйонів дальтон (Da). Субодиниці рибосом за звичай позначаються одиницямиСведберга (S), що є мірою швидкості седиментації під час центрифугування і залежать від маси, розміру та форми частинки. Позначені в цих одиницях, велика субодиниця є 50S або 60S (прокаріотичні або еукаріотичні, відповідно), мала є 30S або 40S, і ціла рибосома (комплекс малої разом з великою) 70S або 80S.

Функція

Схематичне зображення рибосоми в процесітрансляції. Мала субодиниця зв'язує мРНК, а велика субодиниця напрямляє аміноацил-тРНК та пептидил-тРНК до матричної РНК, контролюючи правильне парування відповідних триплетів

Рибосома є органелою, на якій відбувається трансляція генетичної інформації закодованої в мРНК. Ця інформація втілюється в синтезований тут-же поліпептидний ланцюг. Рибосома несе двояку функцію: є структурною платформою для процесу декодування генетичної інформації з РНК, та володіє каталітичним центром відповідальним за формування пептидного зв’язку, так званим ‘пептидил-трансферазним центром’. Вважається що пептидил-трансферазна активність асоціюється з рРНК, і тому рибосома є рибозимом.

В клітині дозрілі рибосоми знаходяться переважно в компартментах, де активного білкового синтезу.

59 –

60. -