36. Характеристика реалістичного напряму в літературі хіх ст.

Напрями реалізму й натураліз­му виникають у XIX столітті. .  Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855), обґрунтував програмові засади напряму. Розробку теоретичної бази продовжили письменники Шанфлорі та Л.-Е.-Е. Дюранті, які виступили з деклараціями на сторінках журналу «Реалізм» (1856—1857).                 Визначальні риси реалізму:         - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);         - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;         - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;         - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;         - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;         - вільна побудова творів;         - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;         - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.                 XIX ст. дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія).         Серед українських реалістів — Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко. 

36. Основні політичні теорії і рухи хіх ст. Та їх вплив на культурний розвиток Європи.

Нові політичні рухи, що стали визначальними на тлі бурхливих соціальних процесів у Європі 19 стали продовжувачами традицій французької революції.До визначальних серед багатьох соціальних рухів, що їх було започатковано у 19 столітті можна віднести : лібералізм, консерватизм, націоналізм, соціалізм, анархізм .

Лібералізм часто визначають як фундамент сучасних демократій

. У політичному плані у лібералізмі головними питаннями були:

створення урядів на основі спільної згоди;

влада закону;

громадянські та особисті свободи і дотримання конституційних процедур;

віротерпимість та універсальні права людини;

знищення системи успадкованих привілеїв, де б вони не зберігались – у корони, Церкви, або аристократії;

приорітет прав власності, яка є головним джерелом відповідальних рішень і дій у громадянській сфері.

Економічний лібералізм виступав:

за право власників займатися торгівлею та виробництвом без додаткових обмежень;

за усунення економічних бар’єрів всередині країни та між країнами;

проти всіх форм колективізму, як то старовинні цехи, гільдії або нові тред-юніони;

за вільне підприємництво;

за рівновагу прав працедавців і профспілок;

Консерватизм почав складатися у послідовну ідеологію у боротьбі з ліберальними течіями Консерватизм лише вимагав спрямовувати та керувати всіма змінами таким чином, щоб не було загрози узгодженому розвиткові існуючих інститутів держави та суспільства : монархії, церкві, суспільній ієрархії, власності та сімї. Звідси його назва – консерваре - зберігати.

Націоналізмможна визначити як сукупність уявлень про народ і націю, чиї інтереси уявляються головними. Іноді розрізняють державний і народний націоналізм. Перший є породженням установ державної влади і ініціюється зверху політичною елітою цих держав. Другий виникає на запит спільнот всередині держави всупереч політиці урядів цих держав

. Зовнішніми напрямками і методами формування національної свідомості за звичай виступають:

національно спрямований історичний аналіз

: створення власної національної міфологізованої ідеології

: розвиток національної мови.

реформування освітньої системи.

Соціалізм, як і націоналізм, був колективістським переконанням.

. Соціалізм ставав на захист не тільки індивіда, але й суспільства у цілому, організуючи спротив експлуататорам та гнобителям.

Концептуальні ідеї соціалізму можна визначити наступним чином:

бідні, слабі та пригнічені не можуть досягти пристойного життя без солідарних зусиль спрямованих на зміну існуючого стану речей;

способом подолання соціальної нерівності має бути об’єднанням ресурсів у спільний фонд, справедливий розподіл матеріальних благ та підкоренням прав особистості спільному благу;

держава при соціалізмі має виступати засобом врегулювання відносин основних соціальних сил як арбітр і головний провідник відповідних заходів.

Анархізм хоча і був на початку близький до соціалізму, з часом втратив з ним будь-який зв'язок. Сутність уявлень анархістів полягає у ненависті до всіх форм панування та влади, у переконанні, що уряди не тільки не потрібні але й шкідливі.

З анархізму згодом зростає тероризм, що дав такі страшні наслідки у 20 та 21 столітті. У зворотньому смислі, анархізм лежить в основі моральної традиції протесту проти всіх форм насильства та примусу

, всім політичним силам можна було знайти свої соціальні відповідності, для всіх можна було знайти свою істину і пояснення причин омани, але головним є інше: історія вже почала рухатись у напрямку подрібнення її рушійних сил, а значить подрібнення свідомості і врешті-решт самого уявлення про істину і цінність.