36. Основні представники романтизму в літературі хіх ст.

романтизм як мистецький і філософський світогляд є черговою спробою втілення певного типу цінностей.

Використання себе у якості інструменту творчості завжди є рішучим викликом долі для людини. Такі різні як люди і як літературні творці англомовні поети-письменники Джордж Байрон (1788-1824 р.р.), Персі Біші Шеллі (1792 р- 1822 р.р.) , Самуел Кольрідж (1772- 1834 р.р.), Уільям Вордсворт (1770-1850 р.р.) , Едгар Алан По ( 1811 -1849 р.р.) і француз Шарль Бодлер ( 1821-1867 р.р.), , можливо можуть бути об’єднані поняттям «романтики 19 століття» тільки з огляду на спосіб життя: алкоголізм Е.По, опіумна залежність Водсворта, скандальна слава Байрона, Шеллі і Бодлера. На цьому тлі тільки спокійне, споглядацько – мрійливе життя Кольріджа виглядає винятком.

Зрозуміло, що будь-яка словесна трактовка живописного витвору є не тільки доволі умовною, але й відіграє негативну роль «звужування свідомості»: адже образ багатше слова. Однак і слово у 19 сторіччі посідає чільне місце у формуванні «культурної» свідомості. О.Пушкін ( 1799-1837 р.р.), Адам Міцкєвіч (1798- 1855 р.р.), Йоган Вольфганг Гете (1749-1832 р.р.), не піддаються класифікації, бо їх твори є органічним поєднанням класицизму з романтизмом у єдине органічне ціле. Цікаво, що всесвітньо відомі і «вічнозелені» твори цих митців - «Євгеній Онєгін», «Пан Тадеуш» і «Фауст»,- мають віршовану форму і закінчені майже одночасно. Ці твори набули значення національних, а їх рядки увійшли в розмовну мову. Реалізм як літературний напрямок найбільш рельєфно поданий у зразках творчості французькіх письменників Оноре де Бальзака ( “Людська комедія”, “Батько Горіо”), Гюстава Флобера ( «Мадам Боварі», «Виховання почуттів»), англійця Чарльза Діккенса ( “Олівер Твіст”, “Домбі і син” та ін.). Серед письменників 19 століття вершини творчості досягли Михайло Лермонтов, Віктор Гюго, Лев Толстой, Федір Достоєвський.

36. Характеристика романтизму як культурного феномену хіх ст.

основні принципи романтизму були протилежні Просвітництву. Порівнюючи мистецький світогляд Просвітництва і романтизма видатний італійський письменник і вчений, мистецтвознавець і культуролог сучасності Умберто Еко зазначав:

якщо Просвітництво спиралось на силу розуму, то романтиків приваблювало все ірраціональне, з чим зіштовхується людина: пристрасті, надприродне та паранормальне :забобони, біль, безумство, смерть;

якщо для Просвітництва була важливою влада людини над природою, то романтики схилялися перед непоборною силою природи, відчували захват перед штормом, що реве, водоспадом, могутніми пустелями та морськими просторами;

якщо Просвітництво притримувалось класичного смаку - гармонії та стриманості, то романтиків приваблювало будь-яке відкидання умовностей – дике, дивне, екзотичне, чуже, безумне;

якщо Просвітництво намагалось найти основи хаотичного світу, то романтики закликали находити таємне духовне начало всього, що живе і рухається;

якщо Просвітництво було нерелігійним та антирелігійним, то романтизм був глибоко релігійним, навіть тоді коли виказував презирство до умовностей християнського культу.

Формулюючи сутність романтичного свтогляду можна сказати й так: якщо Просвітництво – це впевненість, що цінність є власністю людини, бо вона упіймана в тенета Розуму і довершеної майстерності митця – виконавця власного задуму, то романтизм – це майстерність митця - виконавця, який розуміє, що може вказати тільки на напрямок руху у бік цінності, яка постійно буде вислизати, знаходитись за межами завершеного розуміння людини.

У 19 столітті «громадянин Європи» формувався під суворими поривами вітру історії, що доволі часто змінював напрям. Мистецтво ж виступало цариною, де цінність як образ, найбільш чітко взаємодіяло з людино-митцем як шукачем цінності, який використовує себе, свій дар для виявлення образу цінності.