Хресто́ві похо́ди — військово-релігійні походи західно-європейського лицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього та Святої Землі від «невірних». В них брали участь феодали, міщани, селяни, купці, навіть діти.

Протягом майже двох століть, починаючи з 1095 до 1291, європейські християни здійснювали походи до Святої Землі, де воювали заГроб Господній. Благословляв їх на битви Папа Римський.

Історичні обставини

Ситуація на Близькому Сході

Свята Земля важлива для Християнства тому, що вона є місцем народження Ісуса Христа, його діяльності, розп'яття, смерті таВоскресіння; християни вважають його Мессією або Спасителем. Наприкінці 4-го сторіччя імператор Костянтин Великий засновуєВізантійську імперію і Свята Земля стає переважно християнською.^[1][2]

Мусульмани з'явилися на Святій Землі після завоювання арабами Сирії в 7 ст.. Армії мусульман все більше посилювали тиск на Візантійську імперію. Ще однією обставиною, що вплинула на відношення Заходу сталася в 1009 р., коли халіф фатимідів аль -Хакім бі-Амр Алах наказав зруйнувати Храм Гробу Господнього. В 1039 р. його наступник після отримання великої суми дозволив візантійцям відбудувати її. .^[3] Паломників впускали до Святої Землі до і після відбудування храму, але іноді їх захоплювали і деяких священиків вбивали. Мусульманські завойовники з часом зрозуміли, що Єрусалим багатіє від золота паломників; після цього факти переслідування припинилися.^[4]Однак, репутація Сельджуків сильно постраждала і в Європі поширювалися ненависть до них.^[5]

Ситуація в Західній Європі

Витоки Хрестових походів сягають подій раннього Середньовіччя в Західній Європі і в погіршенні становища Візантійської імперії на cході, що спричинило нову хвилю візантійсько-сельджукських війн. Падіння Імперії Карлонгів в кінці 9-го ст. і стабілізування кордонів в Європі після християнізації вікінгів , мадярів і слов'ян сприяли появі великої кількості озброєних воїнів, які вбивали одне одного і тероризували місцеве населення. Церква намагалася стримувати насильство, інколи це вдавалося, але треновані воїни всеодно шукали вихід для своєї агресії.

В 1063 р. Олександр II (папа) благословив християн на відвоювання Іспанії, а також гарантував тим хто загине відпущення всіх гріхів. Проханнями візантійських імператорів, яким загрожували сельджуки, почали цікавитися. Прохання приходило від імператора Михайла VII Папі Римському Григорію VII в 1074 р і в 1095 р. від імператора Олексій I Комнін Папі Римському Урбану II .

Ще 1074 року — папа Григорій VII виступив із закликом розпочати на cході війну проти сельджуків. Він навіть збирався особисто очолити військо й вирушити з ним за море, однак, втягнувшись у виснажливу боротьбу за інвеституру з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV, не встиг здійснити свої грандіозні плани.

1095 Року — на Клермонському соборі Римський Папа Урбан іі закликав воїнів-християн здійснювати похід у Святу Землю, щоб відвоювати Гроб Господній і захистити паломників та звільнити Палестину.

Селяни-паломники

Перший ешелон хрестоносців склали селяни й бідні городяни. Заклик Папи знайшов у них досить гарячий відгук. З вигуками «Deus vuet» (латиною «Господня воля») тисячі хрестоносців вирушили у тривалий похід на Схід. Найпершими рушили на Єрусалим юрми погано озброєних простолюдинів під керівництвом Петра Ам'єнського (на прізвисько Пустельник) та Вальтера Незаможного (Вальтер Голяк).

Перший хрестовий похід

Вперше до походу на Церковному соборі у Клермоні 1095 року закликав Папа Римський Урбан II.

Весною 1096 року, не дочекавшись лицарів, у похід рушили загони селян Франції, Німеччини і Італії. Вони були погано озброєні та недосвічені у військовій справі. У першому ж бою під столицею Нікейського султанату їхню армію знищили турки. Тільки десята частина врятувалася втечею.

Весною 1097 року в столиці Візантії зосередилися загони лицарів-хрестоносців. Головну роль в Першому Хрестовому поході грали феодали Південної Франції - граф Раймонд Тулузький, граф Роберт Фландрський, син нормандського герцога Вільгельма (завойовника Англії) Роберт, єпископ Адемар. У поході також брали участь граф Готфрід Бульйонський — герцог Нижньої Лотарингії, його брати Болдуін і Євстафій, граф Гуго Вермандуаський — син французького короля Генріха I і граф Боемунд Тарентський.

Лицарі під проводом досвіченого нормана Боемунда Тарентського зібралися восени 1097 року та наступного року захопили Нікею, Едессу, а пізніше Кілікію і Єрусалим (1099). Вони заснували Єрусалимське королівство, а також Антіохійське князівство, Едесське і Триполійське графства. Крім того, тут були організовані чернечо-лицарські ордени іоанітів, тамплієрів і Тевтонський орден.