Книжники Михайлівського Видубицького монастиря

Це був «вотчий» монастир Всеволода Ярославича. Перша літописна згадка про монастир датується 1070 роком, коли в монастирі заклали кам'яну церкву Архистратига Михаїла.

У цьому монастирі зібралися інтелектуальні й культурні сили того часу цей осередок книжників в основному працював на Володимира Мономаха, на утвердження його ідеології.

Представниками цього осередка є: Лазар, Олекса Лазоревич, Сильвестр, Володимир Мономах у пізнішому часі ігумен Мойсей.

1088 Року ігуменом Видубицького монастиря став Лазар, Лазареві приписується авторство «Переказу про Бориса і Гліба», твору, котрий, власне, і засвідчив народження нового літературного осередку.

Твір Лазаря складається з двох частин. Перша присвячена історичним подіям після смерті Володимира, тут розповідається про вбивство Святополком Бориса і Гліба. Друга частина – про чудеса святих Бориса і Гліба, про те, як на їхню честь було зведено храм у Вишгороді та перенесено сюди їхні мощі. У творі проводиться ідея необхідності дотримання князівської ієрархії, тобто молодші князі повинні підкорятися старшим, бо саме це, на думку автора, є запорукою єдності Руської землі. Бориа і Гліба автор підносить як захисників Руської землі, котрі моляться Богові за державу і народ. Твір зберігся у чотирьох списках. Так розпочав своє формування новий осередок давньоруських книжників – Видубицького монастиря.

Очевидно, на літературному терені працював і Олекса Лазоревич. Він писав текст Мстиславового Євангелія, котре дослідники датують рубежем XI—XII ст. Це – повний апракос. Про оформлення книги та її походження С.Висоцький пише: «Велика художньо оформлена книгу призначена для читання в церкві у святкові дні. Написана гарним, великим уставом, прикрашена кольоровими заставками, мініатюрами євангелістів, великими ініціалами. Книгу виготовлено на замовлення князя Мстислава — сина Володимира Мономаха, в той час коли він був новгородським князем. Списав євангеліє Олекса Лазоревич, а писав золотом Жаден, возив його до Новгорода тіун Наслав, де виготовлено коштовну оправу із золота, срібла, перегородчастих емалей та коштовного каміння. Щодо місценаписання книги висловлювалися різні думки. Однак це не Новгород, тому що в ньому немає цокання, важливої прикмети новгородської говірки, а приписка Наслава свідчить, що всю справу з виготовлення євангелія було завершено у Києві. Та й так званий повний апракос євангелія, яким є Мстиславове, склався у Новгороді пізніше».

Після смерті великого князя Святополка Ізяславича літописання було перенесено з Печерського монастиря до Видубицького. Основа для літературної творчості тут уже існувала. У Видубицькому монастирі працював ігумен Сильвестр, який 1116 року створив нову редакцію «Повісті врем'яних літ». Він певною мірою змінив ідеологічні орієнтири пам'ятки, поставивши на перше місце постать і діяльність князя Володимира Мономаха. Крім того, Сильвестр суттєво розширив цей звід старої української літератури, додавши сюди легенду про подорож апостола Андрія на Русь і «Повість про осліплення Василька Теребовльського». Так звана авторська примітка Сильвестра збереглася у «Повісті врем'яних літ» за Лаврентіївським списком під 1110 роком. У цій редакції найдавнішого київського літопису відображена грекофільська орієнтація Мономаховичів. Видубицький монастир, як уже говорилося, був вотчим монастирем Мономаховичів, тому творчість самого Володимира Мономаха відносимо до осередку книжників Видубицького монастиря. Саме за часів князювання Володимира Мономаха та завдяки його активній співдії Видубицькии монастир став одним із найбільших і найважливіших центрів Київської писемної школи, де продовжувалося літописання, створювалися оригінальні літературні твори, переписувалися книги, існувала книгозбірня.

Список використаних джерел:

1. Державин В. Проблема класицизму та систематика літературних стилів // МУР. Збірник літературно-мистецької проблематики. – Збірник 2. – Мюнхен-Карльсфельд, 1946. – с. 20.

2. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995. – с. 83.

3. Чижевський Д. Історія української літератури. – Тернопіль, 1994. – с. 78.

4. Великий А.Г., ЧСВВ. З літопису християнської України. Книга І: ІХ – Х – ХІ ст.. – Рим – Львів, 1998. с.59, 259-260.

5. Успенский сборник ХІІ – ХІІІ в. – М., 1971. – с. 42;

6. Богуславський С. Пам’ятки ХІ – ХVІІІ ст.. про князів Бориса та Гліба. – К., 2928;

7. Воронин Н.Н. «Анонимное» сказание о Борисе и Глебе, его время, стиль и автор // ТОДРЛ. – Т. 13. – с. 11 – 56.

8. Жуковская Л.П. Апракос Мстислава Великого – рукопись конца (рубежа ХІ – ХІІ) столетия // Апракос Мстислава Великого. – М. 1983. – с. 3.

9. Висоцький С.О. Київська писемна школа Х – ХІІ ст.. – К., 1998. – с. 172 – 173.