Книжники Києво-Печерського монастиря

«Повість врем’яних літ» роком заснування свого славного монастиря називає 1051-й. Тоді чернець Антоній оселився у печері, яку викопав для себе священник села Берестове Іларіон, але залишив її через призначення на посаду митрополита. Антоній знайшов це місце благодатним. До самітника почали приєднуватися інші, які бажали присвятити своє життя Богові. Кількість печер зростала і постав чоловічий Києво-Печерський монастир. Першим ігуменом став Варлаам (1061), потім – Феодосій. Останній запровадив у монастирі суворий Студитський устав, яких потім перейняли й інші монастирі.

Києво-Печерська Лавра поступово входить у життя українського народу як твердиня християнського духу і культурний центр народу. Монастир став тим осередком, де гуртувалися книжники і творилася література. У другій половині ХІ століття оформлюється українське літописання, яке поставало саме у «келіях Києво-Печерського монастиря. Його ченці почувалися незалежними від грецьких митрополитів і від грекофільських Мономаховичів».

До представників цього осередку зараховуємо Феодосія Печерського, Никона (очевидно, у минулому митрополит Іларіон), з іменем якого пов’язують початки літописання, Нестора, Іоана, ігумена Печерського монастиря, Кирила Турівського, а також Симона і Полікарпа, які працювали над Києво-Печерським Патериком. У стінах монастиря постали такі видатні твори того часу, як «Повчання» Феодосія, агіографічні твори «Чтеніє» про Бориса і Гліба та «Житіє Феодосія Печерського» Нестора, «Повість врем’яних літ», «Києво-Печерський Патерик» та ін. Крім того, тут було зроблено ряд перекладів з інших мов, переписувалися книги. У стінах монастиря активно розвивалися і такі мистецтва, як оздоблення книг, релігійне малярство.

Історична доля Києво-Печерського монастиря непроста. Його багатства завжди вабили лиходіїв. Так, 1096 року він був сплюндрований половцями, 1169 – Андрієм Боголюбським, 1203 – Рюриком Ростиславичем і чернігівськими князями, 1240 – частково Батиєм. У середині XV століття монастир був відбудований князем Семеном Олельковичем, але 1482 року знов зруйнований татарами. Проте знову піднявся, наче фенікс, із попелу. У другій половині XVІ століття Києво-Печерський монастир отримав від Царгородського патріарха ставропігію і став називатися лаврою. До його складу ввійшло шість монастирів, які об’єднувалися в одне ціле.

Києворуський осередок книжників Києво-Печерського монастиря розробляв розробляв історіософське осмислення проблем, що тісно пов’язане з морально-етичними категоріями, та руську церковну ідеологію, визначальними рисами якої були духовність та утвердження незалежного статусу руської церкви. Саме на історіософському аспекті та в ідеї незалежності руської церкви сходилися інтереси різних представників даних осередків. Тут розвивали традиції книжників кола Ярослава Мудрого. Так, Іларіон, продовживши свою діяльність під іменем Никон, вів Никонівський літопис, на основі якого Нестор створив свою «Повість врем’яних літ».

У Києво-Печерському монастирі особливе значення надавалося створенню рукописних книг, яке досягло тут дуже високого рівня. За свідченням Києво-Печерського Патерика, діяльну участь у переписуванні, а фактично виготовленні, книг брав колишній митрополит Київський у 1051–1053 рр., а нині києво-печерський Схимник Іларіон. І в цій справі йому також допомагав ігумен Феодосій, виготовляючи все необхідне для створення книг: «Був, бо книжником добрим, і день та ніч переписував книги в келії блаженного отця нашого Феодосія, а той, тихо співаючи псалми, пряв своїми руками шерсть або щось інше робив». Слід зазначити, що характерною особливістю процесу книготворення у Києво-Печерському монастирі вже в роки ігуменства Феодосія Печерського (1059–1074) було те, що написання та виготовлення книг мало цеховий характер, про що свідчать вищенаведені уривки із Києво-Печерського патерика про розподіл праці в процесі книготворення. Так, Никон Великий та Іларіон Схимник займалися переписуванням та написанням книг, а ігумен Феодосій «пряв нитки» для їх зшивання. Таким чином, за свідченням Києво-Печерського Патерика, келія ігумена Феодосія перетворилася на монастирський осередок для переписування, написання та виготовлення книг, що набуло тут цехового характеру. Первісний учений гурток, до якого входили ігумен Феодосій Печерський, Никон Великий та Іларіон Схимник, робив велику справу для Києво-Печерської обителі та для всієї Давньоруської держави. З часом до цього гуртка книжників долучилися й інші ченці, зокрема Іоан ігумен та Нестор Літописець. Наприкінці 60-х на початку 70-х рр. XI ст. Києво-Печерський монастир перетворюється на провідний центр києво-руського літописання, де воно було поновлене через чверть століття, після впорядкування найдавнішого київського літописного зводу в 1037–1039 рр. при митрополичій київській кафедрі св. Софії тоді ще пресвітером Іларіоном. Перший Печерський літописний звід, автором якого є Никон Великий, ігумен Печерської обителі протягом 1078–1088 рр., був закінчений 1073 р. Таким чином, книга в середовищі постриженців Києво-Печерського монастиря була в досить великій пошані. Книжному слову надавалося велике значення як для самоосвіти поміж братії, так і для «спасіння душі» головного завдання людини, котра обрала чернецтво за життєвий шлях.