Функції права

Функції права - основні напрямки правового впливу на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Термін "функціонування права" означає дію права в житті суспільства, втілення його функцій в суспільних відносинах.

Функції права можна класифікувати у такий спосіб:

Загальносоціальні

Спсціально-соціальні (юридичні)

Загальносоціальні

інформаційна

орієнтаційна

виховна

інформування громадян, тобто до-

- орієнтування громадян на позитивні

- загальноправовий вплив на духовну сфе-

ведення до відома адресата, про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність

правові настанови, які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм

ру, виховання поважання права

(правова інформація)

(правомірна поведінка)

(правове навчання)

Спеціально-соціальні (юридичні)

Регулятивна

Охоронна

- функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов'язками

- функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних

Регулятивна функція права може бути поділена на статичну та динамічну:

Регулятивна статична

Регулятивна динамічна

- функція упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб (наприклад, фіксування правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження)

- функція забезпечення активної поведінки суб'єктів права (наприклад, покладання обов'язку сплачувати податки, відбувати військову повинність)

Здійснюється за допомогою дозвільних (таких, що надають правомочності) та заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу

Здійснюється за допомогою зобо-в 'язуючих норм, які спричиняють правовідносини активного типу

Охоронна функція виражається у такому:

визначення заборон на вчинення протиправних діянь;

встановлення юридичних санкцій за вчинення таких діянь;

безпосереднє застосування юридичних санкцій до особи, яка вчинила правопорушення.

Охоронний вплив права здійснюється за допомогою спеціальних охоронних норм, а також регулятивних норм, спрямованих на охорону суб'єктивних прав.

Принципи права

Істотний вплив на створення і функціонування права справляють принципи, що сформувалися внаслідок тривалого впливу теорії природного права. У Франції «загальні принципи права» склалися як джерело адміністративного права. Оскільки ця галузь права залишилася некодифікованого, на її не поширювалася концепція беспрогаленності права. Не будучи законодавчо закріпленими, принципи права вироблялися адміністративними судами в процесі розгляду справ. Ці суди у Франції завжди були самостійні і не підпорядковувалися яким-небудь органам у системі загальних судів. Нині спеціалізація судів допомагає глибше проникати в сутність розглянуваних справ, приймати кваліфіковані рішення. Важливу роль при цьому грає адміністративний прецедент. З огляду на самостійну діяльність адміністративних судів Державна рада Франції (вища інстанція в системі адміністративних судів) сформулювала поняття загальних принципів права, їх пріоритетом проголошено справедливість. Це означало, що справа вирішувалася на основі правосвідомості правозастосува-ча, що було обумовлено соціальними процесами конкретної історичної епохи. Незабаром під впливом відродженної теорії природного права принципи стали оцінювати як свого роду вище право, за допомогою якого може бути доповнена і реформована правова система. Одночасно на всю правову систему поширилася ідея про прогаленність права. Принципи матеріального права (заборона зворотної дії закону, захист прав людини і т.ін.) і процесуальні гарантії прав людини (право бути вислуханим, право на захист і т.ін.) згодом набули універсального значення і найбільш чітко проявляються в галузі основних прав людини. Як важлива частина права, вироблена судовою практикою, вони покликані сприяти захисту прав громадян від порушень владними державними структурами. У ФРН аналогічний підхід до тлумачення принципів права розроблявся на іншому історичному тлі. Природно, нацистське законодавство після Другої світової війни було заборонено. Закон став оцінюватися з позиції верховенства права. Конституція ФРН закріпила положення, відповідно до якого судді пов'язані «законом і правом». У рішеннях Федерального Верховного суду ФРН стало звичайним підкреслювати, що право ширше за законодавство. Федеральний Верховний суд і Федеральний Конституційний суд ФРН у серії рішень встановили, що конституційне право не обмежене текстом Основного закону, а включає «деякі загальні принципи, які законодавець не конкретизував у позитивній формі». При вирішення справи судді звертаються до права як до над-позитивної (понадзаконної) справедливості у випадках:  1) наявності Прогалин у законі; 2) буквального тлумачення норм закону, що породжує відхід від намірів законодавця. У деяких країнах, що належать до романо-германського типу правової системи, загальні принципи права прямо закріплені в законі як джерело права у разі наявності прогалин, наприклад, у цивільних кодексах (Австрія, Греція, Іспанія, Італія). Принципи права країн романо-германського типу — традиційні правові цінності, що формувалися століттями. Починаючи з 50-х років XX ст. вони розвиваються під впливом інтеграційних процесів, що відбуваються в рамках Європейського співтовариства. У практиці Європейського суду сформувалося поняття «загальні принципи, характерні для права держав-членів». Воно було сформульовано ще в період існування Європейського об'єднання вугілля і сталі, а згодом знайшло закріплення в Договорі про створення ЄЕС. «Загальні принципи, характерні для права держав-членів» розглядаються як складова частина права Європейського співтовариства. їх порушення вважається підставою для скасування в судовому порядку актів співтовариства. На думку Європейського суду, відображеній в деяких рішеннях, джерелом формування цих принципів є конституційні традиції держав-членів, Європейська конвенція прав людини та інші міжнародні-правові акти.

Структура права.

Поняття структури права, її складові частини.

Структуру права складають більш менш великі об’єднання правових норм. В

структурі права можна виділити наступні основні рівні:

право в цілому;

галузь права;

підгалузь права;

інститут права;

норма права.

Визначення права вже наводилося вище. Тепер з’ясуємо такі елементи як

норма права, галузь права, підгалузь права і правовий інститут.

Норма права — це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання

суспільних відносин обов’язкове для виконання правило поведінки, яке

встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується

усвідомленням виконавців, організаційною та виховною роботою і

можливістю застосування державного примусу в разі порушення його вимог.

Норма нерозривно пов’язана з сутністю права, оскільки є первинним

елементом його структури, безпосереднім втіленням такої його ознаки, як

нормативність.

Ознаки норм права тісно пов’язані з суттєвими ознаками права як

суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом поведінки людей і

їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв

нормативність права.[9, с.424-428]

Галузь права - це сукупність правових норм, яка утворює самостійну

відособлену частину системи права, і регулює своїм особливим методом

якісно однорідну сферу суспільних відносин. Галузями права є

конституційне право, кримінальне право, сімейне право, трудове право,

цивільне процесуальне право і т.д. Ознаки галузі права відображені у

визначенні. Більш детально аналізуючи це поняття, слід сказати, що:

галузь права - це частина системи права; всі галузі в своїй сукупності і

складають систему права (або право); галузь права має внутрішню

структуру а також свою систему, оскільки складається з норм права, в

певному порядку з’єднаних в правові інститути, а іноді і в підгалузі

права; галузь права характеризується особливим предметом і методом

правового регулювання.

Підгалузь права - це відособлена частина галузі права, яка регулює

особливі великі підрозділи суспільних відносин, які входять в сферу

відносин, регульованих галуззю права. Це, наприклад, авторське, спадкове

право в цивільному праві, водне, гірське право в земельному праві.

Підгалузь права - необов’язковий, факультативний елемент структури

права, оскільки в деяких галузях (наприклад, в

кримінально-процесуальному праві) підгалузей не виділяють.

Правовий інститут - це сукупність правових норм, що становлять частину

галузі права, які регулюють окрему сторону однорідних суспільних

відносин. Наприклад, в кримінальному праві є такі правові інститути, як

дія кримінального закону, види кримінальних покарань, посадові злочини,

злочини проти власності і ін.; в трудовому праві - охорона праці,

заробітна платня, час відпочинку, робочий час і ін.

Слід зазначити, що така структура права розглядалася в нашій літературі

з суто нормативних позицій. Оскільки право розуміється як система норм,

то структура права трактується як структура законодавства (розподіл

права на галузі, інститути, окремі норми і т.д.).

Окремі вчені під правом розуміють не тільки систему норм, але і

сукупність ідей, норм і суспільних відносин, які відповідають принципам

справедливості, рівності, свободи. Відповідно до такого розуміння права

його структура має дещо інший вигляд.

За цією структурою право включає три компоненти, три складові частини:

ідеї, норми, суспільні відносини. Такі погляди є наслідками певного

праворозуміння, що випливає з трьох об’єктивно існуючих видів правової

матерії.

Серед названих трьох елементів немає головних і неголовних, першорядних

і другорядних. Кожний елемент необхідний: за відсутності хоча б одного з

них ми маємо справу з іншим суспільним феноменом, але не з правом. В

правових ідеях концентрується і формулюється змістовна сторона права,

його сутність - справедливість, рівність, свобода. Без цих ідейних

понять права немає. Але ідеї самі по собі не володіють нормативною

силою, що включає потенційну можливість застосування примусу. Без цього

право також не існує. Таке явище є особливістю права, що виділяє його

з-поміж інших соціальних регуляторів. Примус збільшується шляхом

наділення ідей силою норм. Ті норми, що володіють силою примусу, являють

характерну особливість права. Та все ж разом узяті ідеї і норми не дають

повної характеристики права. Сама по собі правова норма, навіть

заснована на справедливій ідеї, залишається лише декларативним гаслом,

юридичним текстом. Справжнє існування права забезпечує реалізація норм,

втілення їх в суспільне життя і людську практику. Тільки втілення в

життя права підтверджує його функціонування як соціального регулятора.

Таким чином, право характеризує поєднання всіх трьох елементів.

Прагнення охопити в інституційному визначенні права ідеї, норми, і

суспільні відносини відображає еволюцію правової матерії. Один шлях

еволюції полягає в наступному: спочатку формуються правові ідеї, потім

вони втілюються в норми, а ті, у свою чергу, реалізуються в суспільних

відносинах. Звідси словесна формула: норма - модель правовідносин

(точніше „законовідносин” ). Для континентальної романо-германської

сім’ї права з її детальним регулюванням і великою кількістю

кодифікованих актів такий шлях еволюції є типовим. Але існує і інший

шлях. Спочатку формуються певні суспільні відносини, часто повторюючись

вони набувають стабільності, і лише потім стають нормою. Тут

послідовність інша: суспільні відносини - прообраз норми. Подібний шлях

еволюції більш властивий системі загального права, що залишає значний

простір для неврегульованих законами суспільних відносин.[1, с. 78 - 79]

Наше право тяжіє до континентальної романо-германської системи, тому у

нас переважає перший шлях еволюції. Потрібно також мати на увазі, що

існують такі сфери суспільних відносин, які формуються тільки в

результаті дії закону. Такими є, наприклад, пенсійні відносини. Ці

відносини складаються на основі законодавчої бази. Поки закон не

передбачав призначення пенсій членам колгоспів, пенсії їм не

призначалися. Тільки в 1956 р. був прийнятий відповідний закон і стали

складатися пенсійні відносини колгоспників. Так само відносини

відповідальності можуть грунтуватися тільки на законі. Немає закону -

немає відповідальності.

Інший приклад, наше законодавство не передбачало матеріальної

відповідальності за спричинення моральної шкоди, значить, такої

відповідальності і не існувало. В 90-х рр. закон передбачив таку

відповідальність, з’явилися відповідні позови в судах і реальні

відносини по відшкодуванню моральної шкоди. Відносини, де норми йдуть

попереду практики, і сьогодні залишаються в українській дійсності.

В перспективі, з розвитком елементів ініціативи, свободи поведінки

учасників суспільних відносин, правове регулювання таких відносин може

слабшати. Розширятимуться такі області суспільних відносин, де реальна

практика передує нормам. Такі області існують і зараз, але їх

порівняльно небагато. Так, наприклад, довгі роки садові ділянки

знаходилися у власності трудових колективів, а окремі громадяни

залишалися, згідно із законодавством, тільки користувачами. Але реальне

життя йшло вперед, ділянки стали ділити, продавати, передавати в

спадщину, широко застосовувалась судова практика по цій категорії справ.

І лише на початку 90-х рр. реальні відносини були апробовані законом,

який визнав, нарешті, право власності громадян на садові ділянки. [1, с.

78 - 79]

І ще одне. В даний час фактично формується ринок житла. Він не має поки

належного правового регулювання, але, слід зазначити, що в недалекому

майбутньому таке регулювання, звичайно, з’явиться. Третій приклад. В

сучасних умовах все більшого поширення набувають трудові відносини з

приватними роботодавцями. Проте спеціальне правове регулювання таких

трудових відносин відсутнє, оскільки до них часто виявляються не

застосовні норми, які регулюють працю в державній сфері. І тут практика

суспільних відносин виявляється попереду законодавця.

Обидва види еволюції правової матерії - від норм до відносин і від

відносин до норм - охоплюються інституційним визначенням права як

нормативно закріпленої і реалізованої справедливості.

Таким чином, розглянуті нами теорії структури права існують незалежно

одна від одної, при цьому вони взаємодоповнюються. Це, в свою чергу,

сприяє з’ясуванню кола елементів права, а також допомагає збагнути їх

роль та місце в його структурі.