Глава 10

скрізь регулюється нормами адміністративного права, що І є основним матеріа­лом для дослідження"'.

За вченням Г. Кнаппа, вплив держави на грошовий обіг зводиться до того, що держава визначає гроші як платіжний засіб та встановлює ступінь їх платіжної сили у певних рахункових одиницях. Як знаряддя обігу гроші виступають пред­метом платежу у правовідносинах кредиторів з боржниками.

Аналізуючи теорію Г. Кнаппа, професор Л. Лунц зазначав, що вона мала значне коло противників. Основне заперечення "державної теорії грошей" фор­мулюється так: ті предмети, які держава визнає платіжним засобом і якими вона фактично розплачується, можуть бути прийняті цивільним обігом як знаряддя обігу, але це, крім якості самого предмета, у кінцевому підсумку залежить від то­го фактичного впливу, яким користується державна влада у сфері цивільного обігу. Отже, питання про можливість для держави створювати знаряддя обігу вирішується у площині фактичній, а не правовій. Г. Кнапп починає свою книгу словами: "гроші — створення правопорядку"; але його "державна теорія гро­шей" кінець-кінцем виходить за межі права: не законом, а діями адміністратив­ного органу визначається, за Г. Кнаппом, характер грошового обігу країни.

Учення Г. Кнаппа про сутність грошової одиниці значно поглибило розуміння юридичної природи грошей: у межах певної грошової системи грошова одиниця визначає Geltung — платіжну силу, а не Wert — цінність грошових знаків. У цій своїй якості, а також як одиниця обчислення відстрочених платежів вона по­збавлена не тільки фізичних, а й ціннісних властивостей, і піддається визначен­ню тільки юридико-історично, шляхом встановлення зв'язку з попередньою гро­шовою одиницею. Це, однак, не виключає того, що з грошовою одиницею у кожний даний момент можуть бути пов'язані відомі ціннісні уявлення, тому що грошова одиниця втілюється в обмінюваних на товари грошових знаках, що мають, отже, купівельну силу².

Догматична розробка проблеми грошей за Ґ. Кнаппом зводиться до того, що, по-перше, держава впливає на грошовий обіг за допомогою спеціально створених економіко-правових заходів, і, по-друге, гроші не є еквівалентом товару, оскільки самі по собі не мають цінності, а визнаються "ордером"³ на отримання товару, тобто відіграють роль платіжного засобу у цивільному обігу.

Професор Л. Лунц звертає увагу на те, що А. Нусбаум конструює поняття грошей, загальне для права та економіки, але його вчення має юридичний харак­тер, тому що він розглядає гроші як один з видів речей, обумовлених родовими ознаками. На відміну від інших замінних речей, грошові знаки, на думку А. Нус-баума, відрізняються однією особливістю: при передачі і прийнятті їх береться до уваги лише відношення грошового знака до визначеної ідеальної одиниці, вна­слідок чого матеріальний і цінносний субстрат грошового знака не є моментом, що визначає поняття грошей. Логічно ідеальна одиниця, що характеризується певним найменуванням, є приматом щодо грошового знака, але вона уособлю-

¹ Див.: Лунц Л. А. Указ. соч. — С. 35.

² Див.: Лунц Л. А. Указ. соч. — С. 38.

³ У даному контексті під поняттям "ордер" слід розуміти документ не примусового характеру, а такий, який дає право на отримання благ у невизначеній кількості і від будь яких осіб. — прим, автора.

Об'єкти цивільних прав

159

ється в цьому останньому так, що кожен грошовий знак виражає визначене чис­лове відношення до неї¹.

У своїй теорії А. Нусбаум виходив з основної функції грошей як платіжного засобу, при цьому намагався підкреслити матеріальний характер грошей — ро­дових речей, які уособлюють ціннісні характеристики, такі важливі у цивільному обігу. На думку А. Нусбаума, визначена сума грошових одиниць становить зміст зобов'язань, що мають своїм предметом грошові знаки. Та обставина, що цивіль­ний обіг розрізняє грошові знаки не за їх фізичними властивостями, а щодо пев­ної грошової одиниці, має важливе значення і для сучасних платежів.

В основі вчення "металістів" лежить формула — грошова одиниця є еквіва­лентом певної кількості золота або срібла. Грошовий знак прирівнювався до речі, що має цінність. Ця теорія у Великій Британії наприкінці XVIII ст. була втілена у певну форму організації грошово-валютних відносин під назвою "золотий стан­дарт". У 1816 р. "золотий стандарт" був законодавче закріплений. Невдовзі сис­тему золотого стандарту було запроваджено в Німеччині, Франції, Швейцарії, США, Росії та інших країнах.

Перевагою золотого стандарту було те, що країни золотого стандарту повин­ні були забезпечувати стабільне співвідношення між наявними запасами золота та кількістю грошей, що перебували в обігу, а також вільну міграцію золота, що забезпечувало покриття пасивного сальдо платіжних балансів і стабільність ва­лютних відносин. Крім того, забезпечувалася повна конвертованість національ­них валют, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, а також ста­більність світових цін².

З виникненям світової кризи 1929—1933 pp. система золотого стандарту припиняє своє існування. Щоб запобігти кризовим процесам, уряди країн засто­совують адміністративні заходи, спрямовані на встановлення штучних валютних курсів, які не були забезпечені та не відповідали своєму реальному значенню.

У XIX ст. поширилася "курсова" теорія професора Берлінського університету Ф. К. фон Савіньї. Як зазначає професор Л. Лунц, поняття про гроші Ф. Савіньї пов'язує з поняттям про майно як цивільно-правову владу чи панування особи над частинами зовнішнього світу: Pecuniam habens habet omnem rem, quam vult habere — Гроші — знаряддя виміру цінності, але вони самі в собі становлять ту цінність, що вимірюють. Ця властивість грошей основана на загальндму визнанні їхньої цінності. Гроші створюються діяльністю уряду тільки коли і настільки вони визнаються такими суспільною думкою. Іншими словами, суспільна думка вирі­шує питання не тільки про те, що є гроші, а й про те, якою мірою той чи інший предмет має властивість стати грошима³. Судження Ф. Савіньї щодо предмета грошових зобов'язань зводиться до того, що ставлення суспільної думки до гро­шей формує їх курсову ціну. Курсова ціна стає певною підставою для визначення предмета грошового боргу. Таким чином, принципи загальної довіри та тлума­чення волі учасників грошового обігу формують відповідні суспільні відносини.

¹ Див. Лунц Л. А. Указ. соч. — С. 40.

Ющенко В. А., Міщенко В. І. Валютне регулювання: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. — С. 16.

³ Див.: Лунц Л. А. Указ. соч. — С. 42.

160