Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5.05 Mб
Скачать

Глава 24

подружжя, права якого були порушені1. Якщо ж майно відчужувалося за догово­ром дарування, то в судовій практиці мали місце випадки визнання такого дого­вору недійсним лише в частині майна, належного дружині-позивачу2.

Існують певні особливості в правових наслідках угод з відчуження спільного майна, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, але були укла­дені без письмової згоди другого з подружжя, як цього вимагає норма ст. 23 КпШС України. В цій статті безпосередньо не визначено правові наслідки укла­дення такої угоди без письмової згоди другого з подружжя (до таких угод, зок­рема, належать угоди з відчуження нерухомості, дарування майна на обумовле­ну законом суму). Тому вирішуючи спори щодо таких угод, необхідно керуватися загальноцивілістичними положеннями про дійсність та недійсність угод. Як відо­мо, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Тому відчуження од­ним із подружжя майна за угодами, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, зокрема жилого будинку чи квартири, без письмової згоди другого з подружжя є фактом, який засвідчує невідповідність цієї угоди вимогам сімей­ного законодавства, що в свою чергу слугує достатньою підставою для визнання такої угоди недійсною. Новий СК України не лише зберіг наведену норму ст. 23 КпШС України, а й водночас передбачив необхідність письмової згоди другого з подружжя і для відчуження цінного майна (п. З ст. 65). Така новела могла б бу­ти прийнятна, але лише за умови законодавчого визначення поняття цінного майна.

Для нотаріальної практики досить складним може виявитися питання про встановлення державним чи приватним нотаріусом факту перебування відчужу-вача майна у шлюбі. Якщо відчужувачем є громадянин України, то цей факт но­таріус може встановити шляхом огляду паспорта, в якому є відмітки про перебу­вання його володільця у шлюбі. Однак ситуація може ускладнитися, якщо угода укладається через повіреного на підставі довіреності або іноземними громадяна­ми, в паспортах яких чи інших документах, що посвідчують особу, як правило, не фіксуються дані про факт перебування у шлюбі. У таких випадках нотаріус не має підстав вимагати від відчужувача майна письмової згоди другого з по­дружжя (якщо навіть відчужувач фактично перебуває у шлюбі) на угоду, яка по­требує обов'язкового нотаріального посвідчення. Тому, на наш погляд, при укла­денні таких угод у тексті договору має бути застереження про те, що відчужувач не перебуває у шлюбі. Таке застереження у разі виникнення спору з приводу правомірності відчуження майна давало б суду підстави робити висновок про добросовісність чи недобросовісність відчужувача майна.

Законодавець робить окреме застереження про право подружжя укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди, за винятком угод, спрямованих на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, які вважаються недійс­ними і є не обов'язковими ні для подружжя, ні для третіх осіб (ст. 27 КпШС Ук­раїни). Тобто формально між ними можуть укладатися усі ті угоди, які мають право укладати усі інші суб'єкти цивільних правовідносин, якими, безумовно, і є подружжя. У новому СК України знайшло підтвердження правило про право по-

Див.: Маслов В. Ф. Вопроси общей собственности в судебной практике. — М., 1963. — С. 81—83.

п

Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1962. — № 6. — С. 5.

Право спільної власності подружжя

445

дружжя на укладення між собою договорів, не заборонених законом. Звичайно, на практиці коло угод між подружжям не надто широке. Однак, оскільки між по­дружжям відповідно до закону можуть укладатися будь-які угоди, то важливим є питання про форму таких угод, на яке сімейне законодавство відповіді не дає. Подібне питання може постати і щодо угод, що укладаються подружжям з їх батьками, дітьми тощо. В юридичній літературі ще радянського періоду ці питан­ня були предметом дискусій, однак до теперішнього часу вони не завершилися позитивним реальним результатом.

В юридичній літературі в ході цієї дискусії досить поширеною була думка про необов'язковість додержання подружжями вимог про форму угод1. При цьому ав­тори цієї позиції аргументували це тим, що вимоги цивільного законодавства про форму угод, зокрема про нотаріальну форму посвідчення угод дарування на суму понад 500 крб., стосуються учасників цивільно-правових відносин і не розрахо­вані на відносини осіб, що перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батьки і діти), і було б неетично на угоди між такими особами поширювати за-гальноцивілістичні правила. Дійсно, між подружжям, іншими членами сім'ї від­носини базуються насамперед на засадах любові, дружби та на інших моральних цінностях. Однак заради справедливості необхідно визнати, що в судах вирішу­ється значна частина майнових спорів між подружжям, батьками і дітьми щодо належності їм майна. У зв'язку з цим виникає також потреба встановити право­ву природу договорів, за якими майно перейшло від одного члена сім'ї до іншого. Необов'язковість вимог щодо оформлення "подружніх", "сімейних" угод може не лише негативно впливати на ефективність захисту самих же членів сім'ї, а й ін­ших осіб. З цього приводу в літературі цілком слушно зазначалося, що у такому разі не забезпечувалося б виконання судових рішень про відшкодування заподія­них подружжям збитків і вироків про конфіскацію майна, оскільки дружина-боржник або один з подружжя, що вчинив злочин, завжди міг би запевнити, що належне йому майно вже було раніше подароване другому з них2. У зв'язку з цим пропонувалося передбачити в КпШС України правило про необхідність поширення на майнові угоди між подружжям положень цивільного законодав­ства. На жаль, у новому СК України дана ситуація не знайшла ніякого відобра­ження, незважаючи на доцільність її практичного вирішення. У ньому лише спе­ціально застережено, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділення цієї частки (ст. 64). Однак, так чи інакше, законодавець не вирішив питання про форму угод між подружжям. Більше того, варто було б розширити коло членів сім'ї, між якими угоди мають оформлятися відповідно до вимог цивільного законодавства.

Див.: Рабинович Н. В. Личнне й имущественньїе отношения в советской семье. — Л.: Изд-во ЛГУ им. А. А. Жданова, 1952. — С. 34—36; Бошко В. Й. Очерки советского семейного права. — К: Госполитиздат, 1952. — С. 167; Граве К. А. Имущественньїе отношения супругов. — М.: Госюриз-дат, 1960. — С. 21; Данилин В. Й. Права супругов на имущество по новому советскому законода-тельству о браке й семье: М., Автореф. дис. ... канд. юр. наук. — М., 1971. — С. 14;Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 399.

Дзера О. В. Укладення подружжям угод відносно їх спільного майна / / Радянське право. — 1978. — № 11. —С. 45.

446