Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курсовая. Протчеко Ярослав. 2КОД9-033.rtf
Скачиваний:
3
Добавлен:
13.07.2019
Размер:
337.14 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНО ЗАКЛАДУ

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Курсова робота

З дисципліни «Політична економія»

На тему:

Аграрні відносини і їх еволюція за сучасних умов

Виконав роботу студент групи 2КОД9-033

Протчеко Ярослав Володимирович

Керівник: Калініченко Антоніна Сергіївна

Дата захисту «__» __________2011р.

Оцінка «_______________»

Київ-2011

Зміст

Вступ

Розділ І. Аграрні відносини та особливості їх розвитку в сучасних умовах

1.1 Аграрно-промисловий комплекс

1.2 Сільське господарство та особливості його розвитку

Розділ ІІ. Продуктивні сили і відносини власності в сільському господарстві

2.1 Еволюція власності на землю

2.2 Радикальні перетворення у відносинах власності та АПК

2.3 Земельна рента та її форми в сучасних умовах

Розділ ІІІ. Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України

Висновки

Список використаної літератури

Словник економічних термінів

Вступ

Характерною рисою соціально орієнтованої ринкової економіки на прикладі розвинутих країн є функціонування агропромислового комплексу (АПК), або агробізнесу. Це зумовлює суттєві особливості суспільного відтворення в цій надзвичайно важливій сфері економіки.

Формування і розвиток агробізнесу зумовлені переходом сільського господарства до машинної стадії виробництва й інтенсивних технологій в умовах науково-технічної революції. Остання значно поглибила і розширила економічні та технологічні зв'язки сільського господарства з іншими галузями, прискорила проникнення промислового капіталу в аграрну сферу і на цій основі привела до виникнення агробізнесу, який є тепер одним з найдинамічніших секторів розвиненої економіки.

Матеріальною основою формування АПК є, з одного боку, небувалий за глибиною процес суспільного поділу праці, а з іншого — безперервний процес розширення кооперування сільського господарства з суміжними галузями національної економіки.

Послідовна індустріалізація та інтенсифікація, підвищення рівня усуспільнення сільськогосподарського виробництва, посилення його внутрі- й міжгалузевих зв'язків об'єктивно привели до формування агропромислового комплексу в розвинутих країнах. На основі технологічно й економічно пов'язаних із сільським господарством галузей сформувався єдиний виробничий потік, усі ланки якого міцно пов'язані в єдиний народногосподарський агропромисловий комплекс.

Розділ І. Аграрні відносини та особливості їх розвитку в сучасних умовах

1.1 Аграрно-промисловий комплекс

До складу АПК входять такі основні сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) збирання, заготівля, переробка, зберігання, транспортування сільськогосподарської продукції.

Аграрно-промисловий комплекс — сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.

Створення АПК зумовлене розвитком продуктивних сил народного господарства, поглибленням суспільного поділу праці, розгортанням науково-технічної революції. Впровадження досягнень НТР у сільське господарство зумовлює скорочення зайнятих у цій галузі, звужує сферу сільськогосподарського виробництва. Так, якщо в середині XVIII ст. частка продукції сільського господарства у валовій продукції країн Заходу становила майже 85%, то нині у США та Англії — до 3%, Франції, Італії — до 7, в Японії — 11%. Це зумовлює перехід деяких процесів до промисловості та торгівлі, до виділення з сільського господарства нових галузей, які продовжують обслуговувати його.

До першої сфери АПК входять галузі й підприємства, які виготовляють для сільського господарства техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива та отрутохімікати, комбікорми, медикаменти тощо.

Важливе місце у складі АПК посідають галузі виробничої та соціальної інфраструктури: шляхово-транспортне господарство, елеваторно-складські підприємства, зв'язок, матеріально-технічне обслуговування, житлові та культурно-побутові об'єкти. Невід'ємною частиною АПК є також кредитні установи та науково-консультаційні фірми, страхові компанії, експортні об'єднання та ін.

В АПК розвинутих країн Заходу залучено від 20 до 30% всього працездатного населення. Кінцева продукція АПК — це результат взаємодії галузей усіх трьох сфер міжгалузевої кооперації. Оптимальне співвідношення вартості продукції цих сфер АПК становить 25-30%:10-15%:50-55%.

Роль первинної виробничої ланки в сільському господарстві цих країн поступово переходить від фермерських і селянських господарств до крупних капіталістичних ферм, аграрно-промислових об'єднань та агрокорпорацій, набуває поширення також кооперація фермерських господарств, які об'єднуються у збутові, споживчі, кредитні спілки, кооперативи для забезпечення виробничих послуг, спільного використання й ремонту техніки та ін.

Оскільки окремим фермам і навіть сільськогосподарським коопераціям придбати всю необхідну техніку неможливо, а часто й економічно невигідно, в розвинутих країнах світу набуло поширення сервісне інженерно-економічне забезпечення з боку технічних центрів крупних машинобудівних фірм, дилерських підприємств (які економічно або юридичне незалежні). До послуг дилерських підприємств у США, Канаді, Великобританії та інших країнах вдаються від 70 до 90% фірм виробників сільськогосподарської продукції.

Найрентабельнішими в діяльності таких дилерських підприємств є оренда і прокат сільськогосподарської техніки. В Німеччині, Швеції та скандинавських країнах сервісне інженерно-технічне забезпечення ферм здійснюється через технічні центри. У Франції, Італії, Великобританії та інших країнах поширені кооперативи для спільного використання сільськогосподарської техніки. В аграрно-промисловому комплексі розвинутих країн світу практикується продаж фермерам машинобудівними фірмами техніки у кредит і постачання фермерами сільськогосподарської продукції у магазини. Враховуючи це, при виробленні й проведенні аграрної політики в Україні недоцільно орієнтуватися лише на створення фермерських господарств. Адже аграрно-промислові об'єднання (як основна форма економічних зв'язків в АПК) здійснюють спеціалізований випуск продукції рослинництва і тваринництва, займаються її первинною обробкою і зберіганням, вступають у виробничу кооперацію з постачальниками промислової продукції для сільського господарства.

Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій для сільського господарства, через заохочення експорту сільськогосподарської продукції та ін. Слід звернути особливу увагу на зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції (в Україні через погане зберігання втрачається до 25% всієї продукції). Крім того, на одиницю національного продукту в сфері АПК України витрачають у 2—3 рази більше сировини, електроенергії, ніж у більшості країн світу,

У 90-х роках в Україні поступово наростала технологічна деградація аграрного сектора (наприклад, тракторний парк в середині 90-х років поповнювався менше, ніж на 2% від рівня технологічної потреби, а його зношування в 1997 р. становило майже 80%), дезінтеграція АПК (яка виявилася у створенні багатьма господарствами своїх переробних господарств тощо), що є ознаками ослаблення продовольчої безпеки України. Цьому значною мірою сприяє поступова втрата внутрішнього ринку збуту сільськогосподарської продукції внаслідок засилля імпортних товарів, причому нерідко сумнівної якості, що, у свою чергу, є наслідком хибної політики надмірної лібералізації зовнішньої торгівлі, яку проводить уряд.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]