2. Політика Ллойд-Джорджа Великобританії.

Після перемоги у війні Велика Британія залишилася зі значними боргами. Незважаючи на деякий ріст економіки у роки війни, в післявоєнний період вона почала поступатися роллю першої держави світу Сполученим Штатам. Розпочався також процес розпаду Британської імперії. Серед характерних рис міжвоєнного періоду в Британії зміна у структурі британського суспільства, нівелювання нерівності й демократизація, наслідком якого став занепад Ліберальної партії й піднесення лейбористів, а також поступовий відхід міжнародної політики від заангажованості в Європі з одночасним встановленням тісніших зв'язків з домініонами.

Одразу ж після закінчення війни на виборах, що отримали назву «виборів кольору хакі», перемогла коаліція лібералів і консерваторів, прем'єр-міністром став Девід Ллойд Джордж. У 1918 році виборче право отримали всі чоловіки віком понад 21 рік, і жінки, віком понад 30 років. У 1928 віковий ценз для жінок був зменшений до 21 року. 1919-1922 роки побачили хвилю страйків робітників транспорту, які були залагоджені поміркованою позицією лідерів британських тред-юніонів, зокрема Ернеста Бевіна, який у 1921 став головою профспілки транспортників, найбільшої в світі. Загалом становище робітників у Сполученому Королівстві значно покращилося ще в часи правління Ллойда Джорджа, коли були прийняті закони, спрямовані на покращення умов праці, страхування у випадку безробіття, тощо.

Трейд-юніонізм — назва руху трейд-юніонів в цілому; термін, що позначає течію в робітничому і профспілковому русі, або одну з форм ідеології реформіста. Трейд-юніон обмежує завдання робочого руху рамками профспілкової боротьби за встановлення вигідніших умов продажу робочої сили, поліпшення (у рамках буржуазної держави) економічних і правових умов окремих груп робітників, об'єднаних в профспілки.

У трейд-юніонів, як у продуктах стихійного робочого руху, відбилося всезагальне прагнення всіх робітників добиватися собі від держави тих або інших заходів, направлених проти лих, властивих їх положенню, але не усуваючи цього положення, тобто що не знищують підпорядкування праці капіталу.

Характерною особливістю світової економіки був перехід від моно- до поліцентризму. Серйозними конкурентами Великобританії, яка першою стала на шлях промислового перевороту й індустріального розвитку і була «майстернею світу», стали США та Німеччина. Економічний розвиток мав переважно екстенсивний характер. Темпи зростання продуктивності праці відставали від темпів економічного зростання і становили в середньому 1,7%.

Початок XX століття знаменувався радикальними змінами в аграрному секторі економіки світу. В сільському господарстві США, Великобританії, Франції розвивалось фермерство. Аграрний розвиток у Німеччині відзначався дуалістичністю. Крім фермерських господарств, зберігалось велике землеволодіння юнкерів та залежність селян від них.

У 1922 році до влади прийшли консерватори на чолі з Ендрю Бонар Лоу, а в 1924, вперше в історії, лейбористи, на чолі з Ремсі Макдональдом. У другій половині 20-их і в тридцятих роках, лейбористські та консервативні лідери періодично змінювали один одного.

Лейбористська партія - соціал-демократична, партія пов'язані з профспілковим рухом, а також на громадське регулювання економіки.

Світова економічна криза 1929-1932 боляче вдарила по британській економіці, підірвавши ринок збуту британських товарів. На початку тридцятих років у країні відбулася низка голодних маршів, найбільшим з яких був голодний марш 1932 року. В 1931 Британія відмовилася від золотого стандарту фунта стерлінгів, що дозволило збільшити попит на товари. В 30-ті в Британії був сформований так званий Національний уряд — широка коаліція консерваторів, лібералів та частини лейбористів, який очолювали представники різних партій: Ремсі Макдональд, Стенлі Болдвін та Невілл Чемберлен.

Великобританія не змогла сформувати державної політики стимулювання економіки, як наслідок в 1931 р. лейбористи програли вибори в парламент і до влади прийшла консервативна коаліція. Масових програм з державного стимулювання економіки, подібних до «Нового курсу», Британія не проводила.

На міжнародній арені Британія зустрілася з низкою проблем, пов'язаних із початком занепаду Британської імперії та поступовим формуванням Британської Співдружності. В 1922 Ірландська Вільна держава отримала статус домініону. На післявоєнній Паризькій конференції інші домініони: Австралія, Південноафриканський Союз, Канада, Нова Зеландія, Ньюфаундленд були представлені окремими делегаціями. Правова система Співдружності була затверджена Вестмінстерським статутом 1931.

Щодо подій у Європі в 30-ті роки Британія притримувалася політики умиротворення агресорів, що, втім, не змогло завадити Другій світовій війні.