Лекція 17-18. Індустріальні країни Європи та Америки (1924-1929 рр.) сша, Велика Британія, Франція у 1924-1929 рр.; соціально-економічне становище та внутрішня політика. (2 год.)

План:

1. США в післявоєнний період.

2. Політика Ллойд-Джорджа Великобританії.

3. Наслідки Першої світової війни для Франції.

1. Сша в післявоєнний період.

Після завершення Першої світової війни США опинилися у надзвичайно сприятливому становищі. На відміну від європейських держав США не зазнали значних воєнних руйнувань. Монополії отримали величезні при­бутки від воєнних поставок. Національне багатство США в роки війни зросло більш як у 2,5 рази. З боржника європейських країн США стали їх кредитором. Борг європейських держав США на початок 20-х років становив 11 млрд. доларів. Америка вступила в епоху процвітання (про­спериті).

Подолавши проблеми повоєнної структурної перебудови і скоротивши податки на оборонну промисловість, США стали на шлях створення еконо­міки широкого споживання. Порівняно з довоєнним рівнем на кінець 20-х років промислове виробництво збільшилось на 70%. США виробляли на 10% більше світової продукції, ніж Англія, Франція, Німеччина, Італія та Японія. Особливе місце у промисловому піднесенні США відігравала авто­мобільна промисловість.

Ревучі двадцяті - епоха 1920х років у Північній Америці, Лондоні, Берліні та Парижі. Назва характеризує динамічність мистецтва, а також культурного та соціального життя цього періоду. Він починається з повернення до мирного життя після самої, на той момент, руйнівної війни в історії. Радикально міняються моди і стиль одягу, настає розквіт джазу і ар-деко, радіомовлення стає повсюдним, кінематограф знаходить звук і з рідкісного розваги перетворюється на масовий вид дозвілля і окремий вид мистецтва. У двадцятих роках був зроблений ряд важливих наукових відкриттів і винаходів, що мали далекосяжні наслідки, відзначався безпрецедентний ріст промисловості і споживчого попиту. Наприкінці ревучих двадцятих відбувається крах економіки і настає період Великої депресії.

Соціальні та культурні зміни ревучих двадцятих починалися в найбільших містах: Чикаго, Новому Орлеані, Нью-Йорку, Філадельфії, Парижі та Лондоні. США досягли в той момент домінування в сфері фінансів, в той час як Німеччина, програвши війну, не була здатна навіть виплачувати репарації, накладені на неї по мирному договору. Щоб вирішити цю проблему, був запропонований план Дауеса, за яким Німеччині був наданий кредит для зміцнення її економіки і розстрочка платежів на користь переможців. США стали найбільшим кредитором як Німеччини, так і інших європейських країн. До середини 1920х років світова економіка зміцнилася, і друга половина 1920х років навіть у Німеччині відома як «золотих двадцятих». У Франції та франкомовної частини Канади цей час називають «années folles» («божевільні двадцяті»).

Дух ревучих двадцятих сучасниками сприймався як радикальна модернізація і розрив з традиційними цінностями. Завдяки новим технологіям, все здавалося легко здійсненним. Життя представлялася фривольним танцем. У цьому аспекті період називають також «епохою джазу».

В кінці 1929 р. стався великий біржовий крах, який ознаменував кінець епохи ревучих двадцятих. Мільйони людей раптово втратили засобів існування. Після біржового кризи почався колапс виробництва, помноживши лиха за рахунок зростання безробіття. Послідувала тривала економічна рецесія отримала назву Велика депресія.

Економічна криза 1929—1933 pp. особливо глибоко вразила США: загальний обсяг промислової продукції скоротився до 53% докризового рівня; розорилися сотні тисяч фермерів; збанкрутували 5тис. банків. Особливої гостроти фінансова криза набула навесні 1933 p.: мільйони дрібних вкладників втратили свої заощадження і перетворилися на жебраків.

На президентських виборах 1932 р. перемогу здобув представник Демократичної парти Франклін Рузвельт, який для виходу з кризи проголосив "новий курс", теоретичними підвалинами якого було вчення англійського економіста Кейнса, згідно з яким для забезпечення нормального функціонування виробництва необхідні державне регулювання економікою та соціальні реформи.

Новий курс — заходи із запровадження централізованого планування і стимулювання економіки США, які здійснювались адміністрацією президента США Франкліна Делано Рузвельта задля подолання Великої депресії в період між 1933 і 1940 рр.

Ні сам президент Рузвельт, ні його найближче оточення не мали якогось конкретного плану дій. «Новий курс» являв собою, по суті, комплекс окремих, не завжди пов'язаних між собою заходів і ідей, які пропонувались мало не щодня. Як правило, деякі з них нашвидкоруч затверджувались Конгресом, а потім лягали в основу президентської програми.

Стрижнем внутрішньої політики уряду було відновлення промисло­вості. З цією метою було прийнято закон, відповідно до якого підприємці мають укладати між собою угоди чесної конкуренції, що регулюватимуть рівень виробництва, цін, заробітної плати, ринків збуту. Було ухвалено за­кон про допомогу фермерам, за яким держава укладала з фермером кон­тракт про скорочення посівних площ, поголів'я худоби, а також закон про відносини між підприємцями і робітниками (закон Вагнера), згідно з яким заборонялися втручання підприємців у справи профспілок, переслідування робітників. Того ж року вперше в історії США ухвалено федеральний закон про соціальне страхування, за яким встановлювалася система пенсій за віком і виплат з безробіття.

Консерватизм - ідеологічна відданість традиційним цінностям і порядкам, соціальним чи релігійним доктринам. У політиці - напрямок, що відстоює цінність державного і громадського порядку, неприйняття «радикальних» реформ і екстремізму. У зовнішній політиці ставка на зміцнення безпеки, застосування військової сили, підтримку традиційних союзників, у зовнішньоекономічних відносинах - протекціонізм.

Активне державне регулювання сприяло поступовому послабленню кризових явищ в економіці.

Однак восени 1937 р. у США розпочалася нова економічна криза, у подоланні якої адміністрація Рузвельта (який на виборах у 1936 р. знову домігся перемоги) здійснила низку нових реформ: зменшення податкового тягаря, встановлення мінімальної заробітної плати, регулювання сільського господарства. Але з 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ. На початок Другої світової війни адміністрація Рузвельта намагалася закрі­пити результати "нового курсу".

Із США криза поширилася на увесь інший капіталістичний світ. Промислове виробництво скоротилося в США на 46%, у Великобританії на 24%, у Німеччині на 41%, у Франції на 32%. Курси акцій промислових компаній впали в США на 87%, у Великобританії на 48%, у Німеччині на 64%, у Франції на 60%. Колосальних розмірів досягло безробіття. За офіційними даними, в 1933 в 32 капіталістичних країнах налічувалося 30 млн безробітних, у тому числі в США 14 млн. Ці обставини вимагали державного втручання в економіку, використання методів державного впливу на стихійні процеси в капіталістичному господарстві з метою уникнути потрясінь, що прискорило переростання монополістичного капіталізму в державно-монополістичний капіталізм. Загалом економіка США 30-х pp. перебувала в стані застою, адміністра­ція Рузвельта не змогла цілком контролювати ринкову економіку.

У зовнішній політиці Рузвельт вважав, що Америка повинна відіграва­ти активну роль у світовій політиці. Але загалом у країні переважали "ізоляціоністські" настрої, тобто бажання дистанціюватися від перебігу подій у неспокійному світі. 1933 р. США встановили дипломатичні відносини з СРСР. Своєрідним закріпленням ізоляціоністського курсу став закон 1935 р. про нейтралітет, згідно з яким у разі воєнного конфлікту прези­дент повинен був застосувати ембарго (заборону) на експорт зброї вою­ючим країнам.

Закон не розрізняв агресора і жертву і був за своїми наслідками подібним політиці "умиротворення", що її проводили Англія і Франція. Однак з посиленням агресії Німеччини та Італії в Європі, Японії на Далекому Сході позиція Рузвельта стала іншою. 1937 р. він закликав до створення системи "карантину" навколо агресорів, але не виявив особ­ливої наполегливості в її організації. Лише початок війни змусив адміні­страцію Рузвельта змінити закон про нейтралітет з тим, щоб мати мож­ливість здійснювати військове постачання Англії та Франції.