Лекція 5-6.

Розвиток політичної думки в україні (4 год.)

ПЛАН

1. Пам’ятки політичної думки Київської держави.

2. Політична думка перехідного періоду (XIV - перша половина XVI ст.).

3. Українська політична думка в період від Люблінської унії до козацько-гетьманської держави.

4. Політична думка України у козацько-гетьманську добу.

5. Українська політична думка XIX ст.

6. Українська політична думка першої половини XX ст.

1. Пам'ятки політичної думки Київської держави

Політична думка Київської держави розвивалася під впливом політичної думки Візантії. Основними творами, в яких відображені політичні ідеї, були:

"Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона,

"Руська Правда" Ярослава Мудрого,

"Повчання дітям" Володимира Мономаха,

"Повість минулих літ" літописця Нестора,

"Ізборник 1076р." та ін.

Двома головними концепціями суспільно-політичної думки княжих часів була концепція "богоугодного володаря" (представники - ігумен Феодосій Печерський і літописець Нестор) і концепція "князівського одновладдя" (представники - митрополити Іларіон та К. Смолятич). Автори першої концепції сформулювали ідею "духовного проводу над світською владою", ідею необхідності об'єднання київських князів навколо церкви, а не навколо великокнязівського престолу, а також ідею божественної природи влади.

Київський митрополит Іларіон вбачав у сильній монархічній владі князя запоруку територіальної цілісності держави; церква, на його думку, повинна служити державі, охороняючи загальнодержавний централізм. Він вважав, що "закон" і "благодать" суперечать одне одному: закон роз'єднує народ, бо підносить одних й принижує інших, а благодать подарована всьому людству. На думку митрополита Іларіона, християнство повинно служити консолідації країни, а церква - державі та володарю.

Праця Володимира Мономаха "Повчання дітям" (1096) - це, насамперед, настанови державному діячеві, князеві, який повинен бути відповідальним, справедливим, мудрим, здатним до протистояння ворогам, тримати у покорі бояр і удільних князів. Володимир Мономах прагнув прищепити дітям християнську мораль, людяність, благочестивість, схильність до науки, стриманість. Суд і покарання повинні бути справедливими: "Ні правого, ні винуватого не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина". Мономах всіляко підкреслював, що володар має бути взірцем досконалості. Він закликав князів до примирення, подолання міжусобиць заради єдності Русі.

Важливе місце у розвитку державно-політичної думки у Київській Русі мало "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.), у якому розвинена ідея необхідності політичного об'єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби.

2. Політична думка перехідного періоду (XIV - перша половина XVI ст.)

Між княжою та козацько-гетьманською добою Україна перебувала під владою Литви та Польщі. Політична думка цього періоду представлена, насамперед, працями Юрія Котермак-Дрогобича та Станіслава Оріховського (Роксоляна).

У праці Ю. Дрогобича "Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини Болонського університету" висловлено думки про зміцнення сильної королівської влади, зверхність світської влади над церквою. Український філософ, астроном, астролог, доктор філософії і перший український доктор медицини. Він є першим українським автором друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету. Це — перша друкована книга українського автора і перша книга видана українцем за кордоном.

Одним із перших визначних гуманістів польського та українського Відродження був С. Оріховський, який увійшов в історію української політичної думки розробкою ідеї природного права та т. зв. "піраміди влади". Він виклав своє розуміння суті держави, форми управління нею, бачення проблем політичної влади. С. Оріховський зробив важливий крок до визволення політичної науки від теології. Розробивши низку порад королеві щодо управління державою, він акцентував увагу на тому, що в основі функціонування християнської держави повинно бути дотримання права.

Погляди С. Оріховського пройшли складну трансформацію. Якщо у молоді роки він виступав проти ідеї божественного походження влади, відстоював принцип невтручання церкви у державні справи, то незадовго до смерті у праці "Польські діалоги політичні" він висловився за зверхність папської влади над королівською. Це й відобразилося у його піраміді влади, яка нагадувала трикутник, у вершині якого була духовна влада, у лівому куті - священнослужителі, а справа - король. Один з найвидатніших людей Європи свого часу. Видатна особистість періоду східнослов'янського Відродження. Вчився у Мартіна Лютера і Філіпа Меланхтона, товаришував з Альбрехтом Дюрером, Ульріхом фон Гутеном, Лукасом Кранахом старшим та ін. У політичному трактаті «Зразковий підданий» він заявив: «Я русин, гордий цим, охоче говорю про це всюди». Власні твори, які друкувалися в Речі Посполитій і на Заході, підписував «Orzehovius Roxolanus» (Оріховський — русин). Одним з перших почав цікавитися слов'янською проблемою, розвивав ідею єдності слов'янських народів. Писав твори в основному латинською мовою. У книжечці «Baptistum Ruthenorum» («Хрещення русинів») розвивав ідею унії католицької і православної церков.