3. Становлення і розвиток асоціативної психології (д. Берклі, д. Юм, д. Гартлі).

Асоціативна психологія –– один із напрямків світової психологічної думки, який пояснює динаміку розвитку психічних процесів методами аналізу.

Р. Декарт, Т. Гоббс, Б. Спіноза –– творці механістичної теорії асоціацій. Сам термін запропонував Дж. Локк.

Асоціативні ідеї у психології розробляли Д. Берклі, Д. Юм, Д. Гартлі.

Англійський лікар Д. Гартлі сформулював першу завершену систему асоціативного спостереження. Усі духовні здібності він пояснював через органічну структуру мозку. Учений виділив три найпростіших елементи психічних процесів:

1. відчуття (сенсації);

2. ідеації (ідеї відчуттів);

3. найпростіші афективні тони (афекція).

Душевне життя складається з цих трьох елементів за допомогою механізму асоціацій. За асоціативними теоріями не душа формує асоціації, а вони за загальними законами механіки складаються в ряди тілесних явищ, що усвідомлюються як душевні.

Д. Берклі ввів поняття внутрішнього досвіду. Те, що люди сприймають як незалежні від свідомості речі є не що інше, як комплекс їх внутрішніх відчуттів (“ідей”), котрі ніяк не відображають стан зовнішнього світу. Вчений відкидає ідею розділення якостей на первинні і вторинні. Ніяких якостей, окрім тих, які ми відчуваємо, не існує. У нашому пізнанні розум пасивний, він лише спостерігає зміну феноменів, між якими немає зв’язку, а існує довільна активність Бога.

Також Берклі вважав, що людське око може сприймати два виміри. Проте насправді сприймаємо тривимірне зображення завдяки досвіду, проводячи асоціації даного зображення з іншими зоровими оцінками.

Д. Юм –– відомий працею “Трактат про людську природу”. Зазначає, що джерелом пізнання є наше сприймання, на основі якого ми будуємо судження про зовнішній світ і себе самого.

Вчений виділив асоціації:

• за схожістю;

• контрастом;

• суміжністю;

• у просторі;

• у часі.

Причинний зв’язок лежить в основі асоціацій. Заслугою Д. Юма є формулювання законів протікання асоціативних процесів:

• закон подібності –– чим більше схожі ідей між собою, тим вища вірогідність асоціативного зв’язку між ними;

• закон суміжності –– чим ближчі ідеї в просторі і часі, тим вірогідніше виникають асоціації між ними.

Д. Гартлі –– у структурі психіки виділяв два кола:

1)велике;

2) мале.

(1) Велике коло –– проходить від органів чуття через головний мозок до м’язів являє собою рефлекторну дугу людської поведінки.

(2) Мале коло –– є основою психічного життя, процесів пізнання і навчання. Психіка складається з відчуттів, уявлень почуттів, в основі яких лежать різні асоціації.

4. Становлення емпіричного напрямку у французькій психології у хvііі ст. (к. Гельвецій, е. Кондильяк, д. Дідро, ж. Ламетрі).

Емпірична психологія у ХVІІІ ст. поширилася і на територію Франції. Тут її розробляли К. Гельвецій, Е. Кондильяк, Д. Дідро і Ж. Ламетрі.

Психологічні ідеї К. Гельвецій викладені у працях “Про розум” і “Про людину”. Він зазначає, що в основі всіх знань стоять відчуття. Вчений вивчав природу і генезис здібностей та їх зв’язок з вихованням. Душа, на його думку, є психікою і свідомістю. Її зміст зводиться до здатності відчувати і любити себе. Головний мотив наших дій –– любов до себе і прагнення отримати схвалення (теорія розумного егоїзму). Душа є вродженою, а дух набуває поняття думки в процесі життєдіяльності людини.

Е. Кондильяк –– представник французького емпіризму ХVІІІ ст. Обґрунтував провідну роль відчуттів у створенні картини зовнішнього світу, пов’язаної з виникненням психічних процесів: пам’яті, мислення, уваги. Вважав, що досвід будується лише на відчуттях, а розум їх переробляє і формує картину світу. Спонтанний прояв нового відчуття викликає увагу. Різні відчуття викликають задоволення і незадоволення.

Д. Дідро писав: “Природа –– немов жінка, яка показує з-під свого одягу то одну частину тіла, то іншу, подаючи таким чином людям надію пізнати її коли-небудь усю”. Інший вислів: “Людина –– це інструмент, який наділений здатністю відчувати”. Проте інформацію одержану з органів чуття, треба перевіряти досвідом.

Ж. Ламетрі відстоював матеріалістичні ідеї створення душі, одержані з медичної практики. Душа існує, але її неможливо відділити від тіла. При цьому джерелом активності людини є її потреби (психічні, біологічні).

Отже, представники французької психології зробили значний внесок у розвиток емпіричної психології ХVІІІ ст.