2. Оформлення і розвиток емпіричної психології в хvіі – хvііі ст. (т. Гоббс, б. Спіноза, г. Лейбніц).

Розвиток виробництва і науки в ХVІІ ст. вимагає нової теорії, якою став емпіризм. Ця наукова течія була започаткована в Англії та Голландії, а з ХVІІІ ст. –– у Франції. Засновниками емпіризму є Ф. Бекон, Т. Гоббс, та остаточно він оформився у Дж. Локка.

Емпірична психологія –– це група психологічних напрямків, які прагнули до досвіду, спостережень і фактів, але користувалися переважно методами інтроспекції і тому залишились на позиціях філософського дуалізму, тобто розглядали матеріальне і духовне як окремі субстанції.

Т. Гоббс –– відомий англійський вчений, емпірик, схоласт, раціоналіст, засновник не лише емпіричної, але й асоціативної психології. Чуттєві сприймання, на його думку –– єдине джерело психічного життя. Як біологічно орієнтований вчений Гоббс виступив проти вчення Декарта про дві субстанції.

За Гоббсом, свідомість –– це прояв рухів душі, які проявляються паралельно до рухів тіла.

Психіка –– це тінь реальних матеріальних елементів. Психічна діяльність людини починається із відчуттів.

Дж. Локк продовжив і розвинув ідеї Гоббс. Використовував індуктивний метод і метод математичного аналізу. На його думку людські знання походять з життєвого досвіду, основою якого є чуттєве сприймання. Основна праця вченого –– “Досвід про людський досвід”. Відстоював модель “Чистої дошки”. Вважав, що душа пасивна, але здатна до сприймання, а джерело наших знань –– індивідуальний досвід –– починається із відчуття і рефлексії (самоаналізу). “Немає нічого у розумі, чого не було б у відчуттях”. Основним механізмом утворення елементів досвіду є асоціація –– універсальний механізм появи ідей. Запропонував схему емпіричного узагальнення (від простого до складного). Локк спочатку емпірично виділяв усі можливі об’єкти, потім їх характерні властивості і послідовно порівнював їх. Властивості, що повторюються –– відбираються, а неповторювані відкидаються. Перші узагальнюються.

Г. Лейбніц –– німецький психолог, який ввів у психологію несвідомого поняття несвідомого і обґрунтував проблему співвідношення усвідомленого і несвідомого. Свідомість є обов’язковою ознакою душевних явищ: “Це деяка душевна сила, що об’єднує переживання і робить з них особистість”.

Особистість –– на думку Лейбніца –– це розумна, мисляча істота, яка має розум і рефлексію і за допомогою свідомості може проаналізувати свій власний психічний стан.

Г. Спіноза ––голландський вчений, найвідоміший представник емпіричної психології ХVІІ ст. Він знаходить нове вирішення проблем, поставлених Р. Декартом, розробляє моністичне вчення. На його думку, існує одна субстанція –– “це те, що існує саме в собі і виявляється через себе”. Найвидатніша праця –– “Етика”, у якій вказує на велику роль пізнання у досягненні людиною внутрішньої свободи. Прагнення до неї –– основний момент людської поведінки.

Спіноза досліджує і почуття. Вважав, що любов виникла в людей від прагнення продовжити життя. Ввів поняття “коливання душі” (амбівалентність почуттів), яке не є тривалим і переходить або в позитивний, або негативний стан. Досліджує такі почуття як страх і надія. На його думку свобода людини залежить від її інтелекту. Результати наукових пошуків Спінози –– вагомий крок вперед.

Спільне у Гоббса і Спінози:

1. принципова невіддільність душі і тіла;

2. предметом психологічного пізнання повинні стати психічні явища, а не душа як окрема субстанція;

3. психічні явища пояснюються універсальними законами природи, тому вчення про психіку є частиною загального вчення про матеріальний світ;

4. закони природи причинно обумовлені, тому теологізм не може бути основою пояснення психічних явищ.

Загалом ХVІІІ ст. своїми досягненнями зобов’язане двом науковим методам:

• заснований на дедуктивному знанні і математичному аналізі (Р. Декарт, Т. Гоббс, Б. Спіноза);

• ґрунтується на дослідницькому (емпіричному) та індуктивному знанні (Ф. Бекон, Дж. Локк).