8. Летіла зозуленька.

Діти парами ходять по колу. Всередині “літає” зозуля. Діти співають або говорять хором:

Ой, летіла Зозуленька

Через сад, через сад,

Розпустила пір'ячко

На весь сад, на весь сад.

Ой, хто ж теє пір'ячко

Підбере, підбере,

Отой сиву зозуленьку

Забере, забере.

Під кінець пісні пари міняються, тобто кожна дитина шукає собі нову пару. Зозуленька теж. Хто пари на знайде, той стає зозуленькою, і гра починається знову.

Увага!

— Не можна залишатися у парі з тим самим гравцем.

— Не можна вибирати в пару найближчого сусіда.

— Хто вибрав собі пару, мусить одразу подати їй обидві руки, щоб хтось її “не відняв”.

— Ніхто не має права відмовлятися стати в парі з Зозуленькою або відбивати в неї пару, коли вона її знайшла.

9. Подоляночка.

Дитячий гурт стоїть розірваним колом, десь за його межами сховалась Подоляночка:

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Діти роблять вигляд, ніби шукають поміж собою Подоляночку: запитливо поглядають одне на одного, розводять навколо ручками тощо:

Тут вона впала,

До землі припала. (2 р.)

На ці слова Подоляночка забігає в коло, припадає на одне колінце й схиляє голівку на стулені докупи та піднесені до правого плеча долоні.

Ой, встань, ой, встань, Подоляночко,

Умий личко, наче скляночку,

Та візьмися в боки,

Скачи свої скоки,

Біжи до Дунаю,

Бери ту, що скраю.

Одночасно з відповідними словами пісні Подоляночка встає на ніжки, робить вигляд, ніби вмивається, далі береться в боки та й скаче по колу відомим їй танцювальним рухом. Підбігши до котроїсь із дівчаток, вона обкручується млиночком з обраною подружкою, віддає їй хусточку і стає на її місце. Нова Подоляночка ховається поза колом, і гра починається знову.

10. Чаклун.

На початку гри вибирають ведучого, який простягає перед собою праву руку долонею вниз, інші підставляють під неї свій вказівний палець. За сигналом ведучого всі відсмикують пальці, а гравець з простягнутою рукою повинен вхопити чий-небудь палець. Той, чий палець буде спійманим тричі, стає чаклуном.

Всі розбігаються, а чаклун намагається наздогнати кого-небудь і доторкнутися до нього рукою. Зловлений завмирає, розводячи руки в сторони. Зняти чари можуть інші гравці, доторкнувшись до нього рукою. Але чаклун стежить за своєю “жертвою”, і як тільки хто-небудь зніме чари, то він намагається повторним ударом знову напустити їх.

Крім того, він прагне зачарувати й тих, хто наважився виручити товариша.

Правила гри.

1. Зачарований гравець залишається на місці.

2. Зачарований тричі, сам стає чаклуном, а його попередник приєднується до втікачів.

11. Хлібчик.

Усі бажаючі грати, взявшись за руки, стають попарно (пара за парою) на деякій відстані від гравця, в якого немає пари. Він називається “Хлібчиком”.

— Печу, печу хлібчик! (викрикує).

— А випечеш? (запитує задня пара).

— Випечу.

— А втечеш?

— Подивлюсь.

З цими словами два задніх гравці біжать в різні сторони з наміром з'єднатись і стати перед Хлібчиком. А той намагається піймати одного з них до того, як вони візьмуться за руки. Якщо це йому вдається, то він разом зі зловленим утворює нову пару, яка стає першою; а гравець, котрий залишився без пари, стає Хлібчиком. Гра повторюється в тому ж порядку.