Протагор

Одним з перших почав брати плату за навчання.

Так, відповідно до вчення Протагора, знання зводиться врешті-решт до почуттів, які висловлюють не природу речі, а стан органа сприйняття, що є результатом стикання подвійного роду рухів: «активного», що виходить від самої речі та «пасивного», що відбувається у самому органі, отже, якою кому здається деяка річ, так вона і існує, – звичайно ж не сама по собі, а для людини, що сприймає: людина є міркою усіх речей, – існуючих, що вони існують, та неіснуючих, що вони не існують, отже, про одну й ту ж річ можуть бути висловлені протилежні судження, з яких кожне буде істинним для того, хто його висловив.

Давні метафізики відкидали як оману почуттів усі ті дані чуттєвого сприйняття. Які суперечили їхній абстрактній уяві про світ. Після Протагора з'ясувалося походження ілюзій. А за даними почуттів все ж залишилося значення реальності, хоча тимчаслвої та відносної.

Горгій

Горгій же навпаки, на підставі визнання істинними лише суто самототожних висловлювань, усі інші визначає як хибні, звідки витікає, що пізнання неможливе.

Також: Гіппій, Продік, Антіфонт, Каллікл.

3. Давньогрецька філософська класика (Сократ, Платон, Аристотель). Сократ

Перший філософ-афінянин за народженням та громадянством

Воював, був справедливим, не підтримував несправедливих вироків (8 стратегів у битві під Сіракузами)

У центрі філософії Сократа – людина як моральна істота.

Пізнай самого себе.

Я знаю, що я нічого не знаю.

Майевтика індукція – сократичний метод, іронія.

Ворог софістів. Хоча людина і може мати свою думку, але істина – одна для всіх.

Пізнання – чітке формулювання понять. До цього він і призводив за допомогою індукції.

Щастя ототожнював з чеснотами. Але робити добро можна лише усвідомлено, знаючи, у чому воно полягає. Зло — результат незнання доброго. Чесноти -- результат знання. Той, хто знає, що таке добре і погано, не чинитиме зле. Різниця між злом та добром не відносна, а абсолютна. Отже, знання-шлях до добра.

Аристотель: мати знання про зле й добре і користуватися – не одне й те ж.

Зміна Сократом предмету філософії: вважав, що світ не є пізнаваним, а пізнати можна лише душу людини і її справи. У цьому і полягає завдання філософії.

Сократичні школи

Кініки

Антисфен Діоген

Філософія—готовність до всякого повороту долі.

Кіренаїки Арістіпп вища чеснота – це насолода.

Гегесій

Головні проблеми філософії антропологічного періоду полягала у тому, чи існує що-небуть справедливе та істинне за своєю сутністю, тобто справедливе та істинне і обов'язкове для всіх. Відтепер особистість людини стала порівнюватися за важливістю значення з субстанцією. Субстанціалізація особистості людини.

Систематичний період

Закономірно, що результатом антропологічного періоду стала постановка такої проблеми: як співвідносяться з оточуючим світом думки про нього. Зі спроб відповісти на це питання починається філософія об'єднана визначненям «Систематичний період». Цей період характеризується взаємним злиттям космологічних та антропологічних вчень.

Загальні питання світопізнання втратила своє значення не лише для народу, але і для вчених, що висловилося у софістичній теорії пізнання. Тому тенденцією цього періоду стало перш за все практичне використання науки. Наука розгалузила свою діяльніть в окремих пошуках у царині механіки, фізіології, риторики.

Але зусиллями та особистою цікавістю трьох великих людей: імена яким Демокріт, Платон та Арістотель наука знов вже на більш загальному та теоретичному рівні повернулася до великих проблем світобудови. Тому ці троє героїв грецького мислення прославилися побудовами взаємоузгоджених наукових систем світоустрою вже з урахуванням ролі і місця людини у ньому. Усі троє дали нам завершені системи науки. Такий характер іх розробки набули як внаслідок різноманіття проблем, з іншого, внаслідок свідомого синтезу у розв'язанні цмх проблем.

З ім'ям Демокрита пов'язане виникнення системи матеріалізма, з ім'ям Платона – системи ідеалізма. Разом із тим обидва відштовхувалися від космології Парменіда базувалися на теорії почуттів Протагора.

Демокрит з Абдер (460-370 рр. до н.е.)

Фракійське узберіжжя. Подорожував, рорзтратив батьківське майно, однак повернув довіру абдерітів. Філософ, що сміється. Автор 73 наукових книг.

Створив саме те вчення, яке відповідає чуттєвій картині світу, але зберігає раціональне в ученні елеатів про буття, аби досягти більш глибокого розуміння світу, яке було б засноване не лише на даних чуття.

Замість буття та небуття Парменіда – атоми, які рухаються у пустоті як пилинки у повітрі. Поступове та непомітне витирання монети, мармурових східців, висихання вологого, запахи. Форми атомів як форми літер відповідають за звук, утворюють властивості речовини. Таким чином примирили Геракліта та Парменіда: світ речей змінний, але атоми не змінюються.

Істоти – сполучення атомів. Чим більше теплоти містить у собі істота, тим більш вона організована. Разом із тим уся духовна діяльність пояснювалася рухом атомів, адже душа теж складається з атомів.

Причинність.

Необхідність тлумачилася як причинність. Усе відбувається у зв'язку з причиною –необхідністю ананке.

Випадковість. Приклад з черепахою.

Психологія. Людина –тварина. Яка від природи здатнана всяке навчання, має помічником в усьому руки, розсудок тарозумову гнучкість. Душа тілесна -- з атомів, тому смертна. Вдих та видих – життя та смерть.