Лекція 1.

Тема. Філософія як світогляд, її призначення, зміст і функції в суспільстві.

Питання для розгляду:

1. Принципова незавершеність людини – виток виникнення та існування філософії.

2. Філософія та інші види освоєння дійсності.

3. Філософія та філософування.

4. Персоналістичність філософських концепцій.

5. Значення філософії в культурі.

1. Принципова незавершеність людини – виток виникнення та існування філософії.

Розповідь почну зі звичайної розшифровки етимології слова, з перекладу. φιλεο σοφια. Підкреслюю: любов до мудрості, а не до мудрувань, роздумів взагалі. Мудрість в усі часи і у всіх народів вважалася найвищою чеснотою. Вона вбирає у себе і розум, і багатство знання, і мистецтво мислити, і справедливість.

Софія, згідно з античною традицією, - вища мудрість, котру спочатку приписували лише богам. Володіти повною та визначеною істиною могли лише боги. Людина не може злитися з Софією, оскільки вона смертна та обмежена у пізнанні. Отже, людині залишалося доступним тільки постійне прагнення до істини, яке ніколи не закінчується, любов до мудрості, котра витікає з самого поняття.

Платон у своїх діалогах не випадково застосовував слово «філософ» як опис активного, діяльнісного, пристрасного, любовно-еротичного стану душі, що забезпечує піднесення та наближення до істини. Любов, згідно з Платоном, не є ані прекрасне, ані благо, але – прагнення до красоти та добра. Любов - не бог, але і не людина. Вона не смертна, але і не безсмертна. Вона - одна з демонічних істот, що об’єднують людину та бога.

Отже, любов – це філософія в усій повноті смислу цього терміну. Софія - мудрість, нею володіє лише бог. Темнота - доля того, хто зовсім позбавлений мудрості. Філософос - це, в прямому смислі, той, хто ані темний, ані мудрий, але, не володіючи мудрістю, він заповнений пристрастю до неї.

Такі визначення філософії є вірними, але надто загальними. Але ж дати надто загальне визначення – це фактично не дати визначення. Що таке людина? –Жива істота. Що таке кіт? – Те ж саме.

Поняття «філософія» виникло в античності як визначення спроб розгадати таємницю буття та небуття, тобто відповісти на запитання, яким чином з’явився світ та людина у ньому, що таке смерть, як ми пізнаємо істини світу? Далі ми побачимо, що поняття «філософія» наповнювалося різним змістом, залежно від способу розв’язання таємниці буття та небуття, тобто відповідей на вже згадані запитання. Філософію розглядали і як науку, подібну до математики та фізики, і як мистецтво – мистецтво надавати думкам досконалої форми, і як спосіб проникнення у божественні таємниці, і як спосіб раціонального пояснення явищ природи та людського духу, і як вільну гру розуму.

Ось визначення Аристотеля: «Люди, філософствуючи, шукають знання заради самого знання, а не заради будь-якої практичної вигоди». Філософія, таким чином, від самого свого виникнення мала за мету саму себе. вона прагнула до істини, яку слід шукати, споглядати, істини самодостатньої, тобто істини як такої. Тому Аристотель стверджував: Усе інші науки більш необхідні, та кращої жодної нема: Так само як людину можна назвати вільною тоді, коли вона є метою для самої себе, так і наука може вважатися вільною лише за таких умов. Привілейований статус філософії серед інших видів духовної, інтелектуальної діяльності пояснюється її безкорисливим ставленням до істинного знання, чистою любов’ю до істинного знання, мудрості, завдяки чому вона є автономною самодостатньою, дійсно свобод ним творчім актом (Микола Бердяєв).

А от типове ставлення до філософії для доби бурхливого розквіту природничих наук (ранній Вітґенштайн): „Мета філософії – логічне прояснення думок.

Функція філософії полягає в тому, що:

„Вона повинна ставити кордон мислимому і тим самим немислимому. Вона повинна обмежувати немислиме зсередини через мислиме.“ (5, 4.114) „Вірним методом філософії був би такий: не говорити нічого, окрім того, що може бути сказане, отже, окрім речень природничих наук, тобто того, що не має нічого спільного з філософією, і потім завжди, як хтось схоче сказати дещо метафізичне, показати йому, що він не дав жодного значення деяким знакам у своїх реченнях. Цей метод був би незадовільним для іншого: у нього не було відчуття, що ми навчаємо його філософії, але це був би єдиний строго правильний метод“. (5,6.53)

Але найбільш влучно змалював сутність філософського мислення Вільям Джеймс: «Філософія навчає бачити альтернативи». Отже, філософський спосіб мислення – це постійний діалог, всебічний, багатоаспектний розгляд проблеми. Можливо, надмірно широкий, аби дослідити найдрібніші деталі, проте достатній, аби сформувати цілісну картину.

Звідси добре помітна відмінність між філософським та іншими особливими способами мислення, на основі яких формуються різні типи світоглядів. Основними з таких світоглядів є повсякденний, релігійний, мистецький, міфологічний, конкретнонауковий, технічний типи світогляду. Відповідно, повинен існувати також філософський світогляд. Які ж особливості мають згадані способи мислення та світогляди? Що ж буде, як ми раз і назавжди оберемо собі один з способів мислення та ігноруватимемо інші?

2. Філософія та інші види освоєння дійсності.

Стоячи на позиції повсякденного мислення, ми дбаємо перш за все про розв’язання поточних проблем: хліб насущний, пошуки розваг. Недаремно ж римські патриції для зміцнення своєї влади, угамування голодного та неспокійного плебсу, який завжди становив загрозу владі, кидали йому подачку у вигляді їжі та видовищ. Panem et circensis! І у народу одразу зникали запитання «хто винен?» і «що робити?».

З огляду на релігійний світогляд, треба перш за все досягти гармонії своїх дій з догматами, тобто непорушними канонами та принципами церкви. «І усяк, хто залишить домівку, братів, або сестер, або батька, або матір, або дружину, або землі заради імені Мого, отримає сторицею та успадкує життя вічне». (Матф. 41). Ісламські фундаменталісти в Афганістані (уряд талібів) знищили стометрові скульптури Будд, висічені на гірському схилі, які перед тим простояли понад тисячоліття.

Той, хто займається спеціальною наукою, намагається описати світ у строгих термінах цієї науки: колір – як довжину хвилі, графіт та алмаз – як алотропні різновиди вуглецю, людину – як сукупність органів. Ми пам'ятаємо пушкінського Сальєрі, який, прагнучи дорівнятися Моцарту, спробував «алгеброю гармонію перевірити». Але це ніяк не допомогло йому створити геніальну музику.

Якщо ми вирішимо обмежитися мистецьким способом мислення, ми станемо послідовно слідувати порадам В.Я. Брюсова молодому поетові:

Юноша бледный со взором горящим, Ныне тебе я даю три завета Первый прими: не живи настоящим Только грядущее – область поэта Помни второй: никому не сочувствуй, Сам же себя полюби беспредельно. Третий прими: поклоняйся искусству Только ему – безраздельно, бесцельно...

Ми ризикуємо впасти у зверхність до тих, хто невтаємничений у високий світ мистецтва впасти у зневагу до усього «низького», повсякденного – світу науки -- ремесел, технікиу зневагу до усього низького, повсякденногомонії своїх дій з догматами церквиспосіб раціонального пояснення ремесел, техніки.

Однак, і постійне життя у прагматичному техногенному світі також формує свідомість такого собі технократа, царя природи, який зносить гори, знищує ліси – заради видобутку матеріалів, міняє русла річок. Він настільки впевнений у непогрішимості своєї теорії, що без вагань ставить експерименти на діючих реакторах. Поставивши за мету знищення собі подібних, він робить найдосконаліші винаходи і перетворює їх на сучасну зброю. Лише через десятиліття ці винаходи починають працювати на добро. Досить згадати приклади з історії Німеччини та країн СНД.

У будь-якому з описаних випадків – мистецтво, техніка, релігія, – людина здатна стати неперевершеним фахівцем у своїй галузі. Дехто з таких фахівців забезпечить собі безсмертя, буквально спаливши себе заради ідеї. Але хто згадає добрим словом таких справді неперевершених спеціалістів, як доктор Йозеф Менґеле, що експериментував на в’язнях концтаборів, київський хірург академік Шумаков, що на доручення КГБ прищепив рак борцю за права людини Анатолієві Марченку, релігійних фанатів: муллу Омара, Ігнатія Лойолу – засновника ордена єзуїтів, – середньовічного папського КГБ. Це крайні випадки. Не всі спеціалісти стають злими геніями, подібними інженеру Гаріну. Але все ж ніколи не треба забувати крилатий вислів Козьми Пруткова про вузького спеціаліста, який флюсу подібний: повнота його однобічна.

Разом із тим, ми схиляємо голову, згадуючи батька водневої бомби ак. А.Д. Сахарова, винахідника динаміту А. Нобеля, А. Ейнштейна, Н. Бора. Вони були не лише неперевершені спеціалісти. Їм вдалося піднятися над тією площиною, в якій лежать їхні проблеми та дослідження. З цієї висоти їм вдалося побачити свою діяльність та її наслідки в історичній перспективі, побачити небезпечність своїх винаходів. Уся діяльність вчених після такого усвідомлення набуває нового смислу і нового виміру, супроводжується прагненням відвернути цю небезпеку. Але чи вдається це зробити? Біда в тому, піднятися над звичною площину значно важче, ніж пастися у ній, тішитися непогрішимістю своїх переконань. От і вибухають реактори, ракети влучають у свої літаки та будинки, а літаки врізаються у натовп. От і б’ються рекорди по тривалості економічного занепаду та темпам зростання соціальної нерівності.

А що ж молоде покоління? Воно обирає «Пепсі» та сигарети. Обирає комп’ютерні ігри та дурнуваті телешоу. Стає маніпульованим плебсом? Хліба та видовищ! Але не слід забувати, що живучи під цим гаслом, римська цивілізація припинила свій розвиток і була зруйнована.

Можливо, я дещо перебільшую. Переконаний, у цій аудиторії – різнобічно розвинені люди або прагнуть для себе такого розвитку. Багато хто цікавиться вивченням іноземних мов, закоханий у спорт, знається на літературі та мистецтві, любить майструвати та поратися на землі. Можливо, хтось цікавиться психологією, філософією, західною чи східноюплебсом? ість бачити альтернативи, про які говорив Джеймс.ішимості, у 0000000000000000000000000000000000000000000, медициною. Якщо так, то вам добре зрозуміло, наскільки важливим є вміння бачити альтернативи та щоразу переключати стереотипи мислення.

Можна довго описувати таке переключення. Але з метою економії часу я спрощу ситуацію і наведу класичний приклад. Спробуйте сказати, що тут зображено (мал.1.). Кожен побачить швидше за все або качку, або зайця. І лише з деякими зусиллями і то вже після коментарю почав бачити подвійність цього малюнку.

Так от. Філософія саме і допомагає вийти за межі звичного, традиційного і побачити це звичне не лише у новому ракурсі, але іще ширше. Філософія допомагає розширити обрій. А для розширення обрію відомий один спосіб – підйом аж доти, доки ми побачимо сферичність Землі. Таким чином, філософія для нас – це новий вимір. Сучасне, яке можна порівняти із стовбуром дерева, яким, рухається мураха, має розгалужене коріння (минуле) та крону (майбутнє). Завдяки філософським підходам, ми як у четвертому вимірі, починаємо бачити водночас і стовбур, і коріння, і крону – чого не може мураха.

Гадаю, тепер ми принаймні образно відчули, що таке філософія і навіщо вона потрібна.

Згадаємо Платона. Будучи зорієнтованим на мудрість, філософське мислення є постійним і пристрасним прагненням до мудрості, а не самою мудрістю, яка неосяжна в нескінченності багатства змісту. Тому філософія передусім вчить мислити, вчить проблемному, творчому підходу до своєї тематики. Філософія – стиль мислення вільної особи. Для поневоленої особи характерний зовсім інший стиль мислення. Їй треба постійно розв’язувати нагальні практичні проблеми, головна з них – проблема виживання. А якщо така проблема постала, людині доводиться вступати у жорстоку боротьбу за виживання, боротьбу без правил. Боротьбу, у якій правий – той, хто переміг, а переможений завжди неправий. Ніяких альтернатив! Недаремно ж філософія була привілеєм саме вільних громадян рабовласницького суспільства.

Тепер, перед тим, як дати чіткі формулювання, хотів би зазначити, що у цивілізованих країнах філософія посідає важливе місце у системі освіти: це обов’язковий предмет у коледжах та університетах. А в традиції багатьох країн, зокрема, США, Канади та Великобританії, усі науковці з природничих наук мають ступінь Доктор Філософії з зазначенням галузі: ДФ фізика, ДФ математика тощо.