Глибинні розломи

Земна кора пронизана численними розривними порушеннями, які відрізняються за протяжністю, амплітудою, нахилом площини змішувача тощо. Значні за морфологічними параметрами розриви ділять кору на регіональні блоки, а ці, в свою чергу розривами вищих порядків на менша блоки і так далі.

Серед всіх розривів особливої уваги заслуговують крупні найбільш протяжні розломи зі значними величинами амплітуди зміщенні порід, які проявляються впродовж багатьох геологічних періодів і навіть ер. Такі розриви як правило прямолінійні, простежуються на сотні та тисячі кілометрів і виражені у вигляді зони інтенсивно дислокованих та подрібнених порід. Потужність таких зон може досягати десятків або й сотень кілометрів. Для них характерне проявлення кліважу, наявність магматичних тіл, гідротермальні і гідротермально-метасоматичні процеси, процесі динамометаморфізму.

Такі розломи мантійно-корового або корового закладення, вони розділяють геоструктурні елементи першого порядку і називаються глибинними. Іноді їх ще називають шовними зонами, або зонами зминання.

Окрім того в земній корі мають місце ще і корові розломи, які затухають безпосередньо в корі і не виходять за її межи.

Як уже відзначалося, глибинні розломи мають планетарну довжину, значною глибиною закладення і тривалістю розвитку. До цих трьох основних особливостей можна додати четверту – вони розділяють блоки земної кори, що відрізняються по своїй структурі, режиму та історії розвитку.

Довжина глибинних розломів обчислюється сотнями і першими тисячами кілометрів. Розлом, що проходить уздовж Уралу на межі його міо- і евгеосинклінальній зон – Головний Уральський розлом, простежується в меридіональному напрямку більш ніж на 2000 км; Джалаір-Найманська зона в Центральному Казахстані на 700 км; розломи що, встановлені на дні океанів, мають ще більшу довжину, у багато тисяч кілометрів.

Глибинність розломів обґрунтовується приуроченістю до них численних масивів ультраосновних, основних і частково кислих інтрузивних порід. В даний час вона підтверджена ще і геофізичними дослідженнями, що встановили зсув багатьма глибинними розломами поверхні Мохоровичича, а також розмежування блоків з різними швидкостями повздовжніх і поперечних сейсмічних хвиль у надастеносферному шарі мантії.

Тривалість розвитку розломів підтверджується на багатьох прикладах. Талассо-Ферганский глибинний розлом був активний вже в пізньому докембрії і кембрії. Не меншу рухливість він виявляв у середньому і пізньому палеозої, мезозої і кайнозої і дуже добре виражений у сучасному рельєфі. Таким чином, час існування цього розлому охоплює величезний проміжок часу – не менш як 600 млн. років.

Глибинні розломи на відміну від приповерхніх розривних структур утворять пояси (зони) шириною від декількох до десятків кілометрів. Головний Уральський розлом у середній частині Уралу має ширину від 5 до 20 км, Джалаир-Найманский розлом у Центральному Казахстану досягає ширини до 60 км, Центральний Сихотэ-Алинский розлом – 20-30 км.

На поверхні і у верхніх частинах земної кори глибинні розломи виражені по-різному. Найчастіше в зонах розломів зосереджуються великі повздовжні розриви і супроводжуючі їх дрібні зсуви, що концентруються або в осьовій частині зони, або в її периферії. Блоки порід, що затиснуті між окремими розривами, уражаються кліважем і сланцюватістю аж до утворення динамосланців. Рідше в зонах розлому зосереджуються вузькі лінійні складки, прямі чи похилі і перекинуті відповідно до напрямку переміщення крил розлому. Блоки земної кори, що примикають до глибинних розломів, дуже часто виявляють різне орієнтування осей складок.

Дуже показова приуроченість до глибинних розломів різних форм магматизму. Особливо характерний контроль глибинними розломами вулканічної діяльності. Це добре виражено в лінійному розташуванні ланцюжків сучасних вулканів Камчатки, Анд, вулканічних центрів у вулканогенних поясах палеозою і мезо-кайнозою (Центрально-Казахстанський, Охотсько-Чукотскій та ін.). При похилому положенні зон розломів останні можуть розташовуватися в їхніх висячих крилах осторонь від виходу зон на денну поверхню.

Особливо чітке положення зон глибинних розломів фіксують широко розповсюджені в них тіла гіпербазитів і гранітоїдів. Уздовж усього Головного розлому Уралу розвинуті невеликі вузькі лінзоподібні й овальні тіла серпентинізованих гіпербазитів, що круто занурюються. Гранітоїди в зонах розлому з'являються там, де зсуви супроводжуються помітною розсувною складовою.

Як вказувалося, глибинні розломи розмежовують блоки земної кори з різними режимами і історією розвитку, що знаходить своє відображення у складі осадових і магматичних формацій. Прикладом може знову служити Головний Уральський розлом, на захід від якого у середньому палеозої накопичувалися міогеосинклінальні, в основному карбонатні відклади, а на сході евгеосинклінальні вулканогенні формації.