- •Загальні відомості про геотектоніку Історія становлення геотектоніки
- •Напрями геотектоніки
- •Методи геотектонічних досліджень
- •Тектоносфера та структуроутворюючі процеси Будова та склад тектоносфери
- •Структуроутворюючі процеси
- •Вертикальні коливні рухи земної кори
- •Сучасні та молоді коливні рухи
- •Новітні коливні рухи
- •Древні коливні рухи
- •Глибинні розломи
- •Методи вивчення
- •Класифікація розломів
- •Глибинні зсуви
- •Глибинні насуви
- •Глибинні скиди
- •Глибинні розсуви
- •Лінеаменти
- •Внутрішньокорові структури континентів
- •Брилова складчастість;
- •Складчастість нагнітання
- •Складчастість загального зминання
- •Зв'язок складчастості загального зминання з коливальними рухами
- •Походження складчастості загального зминання
- •Глубинная складчатость
- •Общие соображения о складчатых движениях
- •Ендогенні режими Загальна характеристика
- •Класифікація ендогенних режимів материків
- •Клас геосинклінальних режимів
- •Клас платформних режимів
- •Клас орогенних режимів
- •Континентальний рифтовий режим.
- •Режими тектоно-магматичної активізації
- •Тафрогенний режим
- •Режими перехідних зон між континентами і океанами Режими окраїн материків
- •Ендогенні режими океанів
- •§ 1. Океани і їхня кора
- •§ 2. Срединноокеанские підняття (хребти)
- •§ 3. Океанські плити
- •§ 4. Підводні окраїни континентів
- •§ 5. Походження океанів
- •Основні етапи й загальні закономірності еволюції структури земної кори
- •§ 1. Основні етапи розвитку земної кори
- •§ 2. Загальна спрямованість еволюції структури земної кори
- •Тектоносфера при різних ендогенних режимах
- •Закономірності розвитку ендогенних режимів
Класифікація ендогенних режимів материків
Підсумовуючи наявні дані, можна виділити наступні класи материкових ендогенних режимів:
- клас геосинклінальних режимів;
- клас платформних режимів;
- клас орогенних режимів;
- клас рифтовых режимів;
- клас режимів магматичної активізації платформ;
- клас режимів окраїн материків.
Клас геосинклінальних режимів підрозділяється на наступні режими евгеосинклінальний, міогеосинклінальний, парагеосинклінальний та серединних масивів.
Співвідношення між эвгеосинклінальним, міогеосинклінальним і парагеосинклінальними режимами таке, що в цій послідовності тектонічні, магматичні та метаморфічні процеси слабшають. Режими евгеосинклінальний та і міогеосинклінальний іноді поєднуються в ортогеосинклінальный режим, в той час як парагеосинклінальний режим розглядається як проміжний між геосинклінальними та платформними режимами. Режим серединних масивів займає відокремлене місце, хоча іноді він близький до парагеосинклинального режиму або режиму молодих платформ.
Клас платформних режимів розділяється на режими молодих і древніх платформ. Останній є найбільш спокійним материковим режимом. Отже, евгеосинклінальний режим та режим древньої платформи перебувають на різних полюсах інтенсивності ендогенних процесів: перший характеризується найбільшою активністю ендогенних процесів, другий – найбільш спокійним їх розвитком.
Серед орогенных режимів виділяють епігеосинклінальний, тобто той що наступає після геосинклінального режиму, та епіплатформний, що представляє собою результат орогенной активізації платформи.
Клас рифтовых режимів не підрозділений на окремі режими.
Клас режимів магматичної активізації платформ включає досить різноманітні прояви ефузивної та інтрузивної діяльності на територіях, які перед цим були платформами. В цьому класі можна виділити платобазальтовый режим та режим центральних інтрузій і трубок вибуху. Відміни між ними можна трактувати, як різниця в ступені та характері проникності земної кори.
Клас режимів материкових окраїн підрозділяється на режими окраїн атлантичного та тихоокеанського типів.
Особливості різних ендогенних режимів, у своєму розвитку підпорядковуються деякому ритму, який визначається загальними ендогенними циклами. Головне тектонічне вираження ендогенного циклу полягає в тому, що на початку циклу переважають опускання земної кори, тоді як наприкінці циклу панують підняття.
Після ряду докембрийских циклів, які слабко досліджені (за винятком останнього – байкальського), відбулося декілька фанерозойских циклів: у палеозої – каледонский (нижньопалеозойский) та герцинский ( середньо-верхнепалеозойский). У мезозої – кайнозої виділяють або один альпійський цикл, або два – мезозойський (кіммерійський) і кайнозойский (тихоокеанський) цикли.
Розвиток процесів, що складають геосинклінальні режими з їхніми стадіями звичайно укладаються в рамки ендогенного циклу. Однак іноді розвиток геосинкліналі охоплює два ендогенних цикли. Прикладом «наскрізного» розвитку є Уральська геосинкліналь, що розвивалася з кінця ордовика до кінця палеозою. Таким же виключенням є Канадські Кордильєри, де розвиток геосинкліналі починається в протерозої й закінчується в мезозойському ендогенному циклі. Геосинкліналі різних циклів, а також ті з них, які «дозрівають» протягом двох або більше циклів, розвиваються за подібною схемою, проходячи ті ж самі стадії. Це дозволяє встановлювати деякі загальні закономірності розвитку геосинклінальних режимів, справедливі для геосинкліналей будь-якого віку і будь-якої тривалої історії розвитку. Але ж з цього не робиться висновок, що між геосинкліналями різного віку та різного місця розташування відсутні індивідуальні розходження. Вони існують, але крізь них завжди проявлена принципово єдина схема розвитку.