Новітні коливні рухи

Сучасний рельєф земної поверхні відносно молодий. В різних місцях початок епохи сучасного рельєфоутворення відноситься до різного геологічного часу, але в більшості випадків він почався у неогені іноді у середині палеогену. Встановлено, що на місці сучасних гірських хребтів (Кавказ, Альпи, Тянь-Шань, Кордильєри) в палеогені існував якщо не зовсім рівнинний, то вирівняний злегка горбкуватий рельєф. Пізніше почався етап «новітньої» тектонічної активізації впродовж якого на поверхні континентів піднялися сучасні гірські хребти. Протяжність цього етапу не перевищувала 20-25 млн. років.

Геоморфологічні методи вивчення новітніх коливних рухів пов’язані з коливним характером рухів земної кори. Новітні коливні рухи земної кори – це сума накладених один на одного рухів різних порядків. Тривалі підняття найбільш крупний порядок рухів. На його фоні відбуваються коливання з меншими періодами. Якщо незначне коливання має протилежний напрямок по відношенню до основного, швидкість та амплітуда останнього буде меншою на величину швидкості і амплітуди незначного коливання. В таких випадках спостерігається або уповільнення швидкості проявлення основного руху, або його зупинка, або головний рух тимчасово змінює свій напрямок на протилежний. Такі сумарні прояви коливних рухів залишають на формах рельєфу сліди, які використовуються для розподілу новітніх коливальних рухів на етапи, а також для визначення їх амплітуди і швидкості. Вони виражаються головним чином у формі річкових терас і поверхонь денудації.

Зони тривалого прогинання земної кори, що сформувалися на континентах в результаті новітніх коливних рухів, є зонами накопичення неогенових та четвертинних осадових порід. Для встановлення історії їх розвитку використовують геологічні методи, які базуються на вивченні складу та потужностей верств осадових гірських порід.

Сліди новітніх коливних рухів спостерігаються на всіх континентах. Форма річкових терас і поверхонь денудації свідчать про те, що підняття гірських хребтів частіше пов’язані зі склепіневоподібними вигинами земної кори. Вертикальні відстані між річковими терасами і поверхнями денудації на схилах хребта вказують на те, що осьова смуга хребта піднімалася швидше порівняно зі схилами. Збільшення потужності верств у місцях новітнього опускання свідчить про коритоподібну форми прогинів. Збільшення потужності всієї товщі осадків, або окремих верств від краю прогину до осі, вказує на те, що осьова зона прогину опускалася швидше ніж його крайові частини .

Відмічено, що в межах гірських хребтів (від підніжжя догори) спостерігається не тільки розходження терас, але і збільшення їх кількості. Відбувається їх розщеплення: з одної тераси утворюється дві, три і кожна з них теж може розділятися. Це можна пояснити тим, що при повільному піднятті зупинки (проміжки часу в яких коливні рухи відсутні) є рідкісними і час їх прояву тривалий, тоді як при швидкому піднятті відбувається більше число але коротших за часом зупинок. Подібна закономірність спостерігається і на рівнинах, де новітні коливання характеризуються меншими амплітудами і швидкостями ніж у гірських областях. На рівнинах формується 3-4 тераси, а в горах за цей же час може сформуватися 12-15 терас. Таке ж співвідношення характерне і для поверхонь денудації (1-2 на рівнинах і до 7 в горах).

Дислокації річкових терас і поверхонь денудації місцями дуже значні. Наприклад, на хребтах Тянь-Шаню існують поверхні денудації нахил яких досягає 20°, в той час, як їх первинний нахил не міг перевищувати 1-2°. Такі нахили, що направлені у протилежні боки від гребеню хребта, вказують на те, що Тянь-Шань у тектонічному відношенні являє собою дуже круте склепіння. Місцями поверхні денудації розірвані вертикальними розломами та переміщені по ним на декілька кілометрів. Це свідчить на користь склепінне-брилевої структури Тянь-Шаню.

Швидкість новітніх коливних рухів у горах досягає 5 мм/рік і більше, а на рівнинах не перевищує 0,5 мм/рік. У рівнинних областях швидкість новітніх коливних рухів на порядок нижче за швидкість сучасних коливних рухів. Таким чином, на відміну від сучасних коливних рухів, швидкість яких однакова на рівнинах і у гірських областях, новітні коливні рухи поділяються на два режими: рухливий – гірський і спокійний – рівнинний. Такий розподіл для новітніх рухів, при відсутності такого поділу для сучасних рухів, означає, що дрібні коливання, які реєструються при вивченні сучасних рухів, в середньому однакові як у рухливих так і у спокійних районах. Виділення режимів базується на більш стійких і тривалих тенденціях в рухах земної кори, що проявляються протягом мільйонів років.

Градієнти новітніх коливних рухів для гірських областей в середньому складають 1∙10^-8 рік^-1,що не набагато відрізняється від градієнтів сучасних коливних рухів. Але для рівнинних ділянок вони в 10-30 разів менше за градієнти рухів у гірських областях.

Амплітуди неотектонічних вертикальних рухів у рухливих районах сягають декількох кілометрів. Наприклад, у гірському масиві Великого Кавказу неотектонічне підняття складає 4-5 км, а амплітуда неотектонічного прогинання міжгірського Куринсько-Ріонського прогину досягає 5-7 км. На Тянь-Шані сумарний розмах неотектонічних рухів дорівнює 12 км.

Як і для сучасних коливних рухів, виникає питання накладення або успадкування новітніми коливними рухами древніх рухів. Наприклад, новітнє опускання Прикаспійської або Печорської низовин можна розглядати, як продовження прогинання, що почалося ще у палеозої. Новітні підняття Уралу, Донбасу, Центрального Казахстану успадкували древні повільні рухи. Прикладами накладення різновікових рухів можуть бути хребти і западини Тянь-Шаню та Паміру, на місці яких перед неотектонічним етапом була горбиста рівнина, яка у тектонічному плані була платформою.