58. Міжнародні залізничні перевезення.

Міжнародні заліз. перевез. історично 1-й вид перевезень, щодо якого були створені уніфіковані міжнародно-правові норми.

1890 – Бернська конвенція про залізничні перевезення вантажів (або Міжнародна вантажна конвенція - МВК);

1923 – Бернська конвенцію про залізничні перевезення пасажирів і багажу (Міжнародна пасажирська конвенція - МПК).

Пізніше ці конвенції переглядались, зокрема у 1966 до МПК було укладено Додаткову угоду стосовно меж відповідальності залізниць за спричинення шкоди життю чи здоров'ю пасажирів.

1980 на конференції з перегляду Бернських конвенцій було прийнято нову Угоду про міжнародні залізничні перевезення (COTIF, набула чинності 1985), в якій було поєднано норми МВК, МПК та Додаткової угоди.

Зараз у COTIF приймають участь 39 держав Європи, Азії та Африки. Укр. приєдн. до неї в 2003.

Європейська угода про міжнародні залізничні лінії (1985) – угода визначає лінії, за якими повинні здійснюватись міжнар. залізн. перевез. Україна приєдналася до неї в 1986.

Правила МВК розповсюджуються тільки на перевезення, що здійснюються спеціально визначеними лініями, перелік яких встановлюють учасники Угоди СОТІIF.

Ставки провізної плати встановлюються за спеціальними тарифами. Головним обов'язком перевізника є перевезення вантажу у встановлений строк і без втрат. Передбачено граничні строки доставки вантажів: для перевезень, здійснюваних великою швидкістю - це 400 км, а малою швидкістю - 300 км на добу.

Залізниці мають право встановлювати спеціальні строки доставки вантажів для окремих перевезень і при виникненні суттєвих ускладнень у перевезеннях або за ін. особливих обставин.

Відповідальність перевізника встановлено за незбереження вантажу або за затримку в його доставці за умови вини залізниці. Однак перевізник може спростувати свою презумпцію (допущення про існування факту, який вважається істинним доки не доведена його хибність), якщо доведе, що шкода була викликана як наслідок хоча б однієї з таких обставин:

- власна вина особи, яка мала право на вантаж;

- притаманні вантажу особливості (усушка, утруска);

- непереборна сила;

- обумовлені спеціальні ризики (неналежне упакування вантажу, перевезення його на відкритих платформах).

Єдиними правилами МВК встановлені межі відповідальності залізниць та порядок заявления вимог до перевізника, за яким попереднє заявления претензії не є обов'язковим, а строк заявления позову становить один рік.

Правила МПК розрізняють шкоду, яка спричинена пасажирові (смерть або тілесні ушкодження) та пошкодження багажу, яким вважаються і автотранспортні засоби. В них міститься невелика кількість норм, які стосуються головних умов пасажирських перевезень, а щодо інших вони відсилають до правил та тарифів відповідних залізниць.

У випадку спричинення шкоди пасажирові залізниця несе відповідальність у всіх випадках, якщо не доведе, що наслідки виникли:

- від нещасного випадку, який не пов'язаний з експлуатацією залізничного транспорту або функціонуванням залізниці і який неможливо було уникнути або попередити;

- як результат винних дій самого потерпілого (повністю або частково);

- від дій третіх осіб, коли такі дії не могли бути попереджені або усунуті залізницею.

За пошкодження або втрату багажу чи несвоєчасну його доставку залізниця теж несе відповідальність у всіх випадках, окрім наступних (якщо вона доведе відповідні обставини):

- вини пасажира;

- вказівок самого пасажира;

- особливого характеру чи якостей багажу;

- обставин, пов'язаних з непереборною силою;

- особливих ризиків через відсутність упакування або його не-належність;

- перевезення в складі багажу заборонених предметів.

За єдиними правилами МПК встановлені спеціальні межі відповідальності перевізника та позовна давність у 3 роки для потерпілих і 5 років для їх утриманців. Але право заявляти вимоги до залізниці втрачається, якщо протягом 3 місяців перевізника не було повідомлено про факт смерті чи тілесні ушкодження, що були спричиненні пасажирові. Ними встановлено і декілька колізійних прив'язок до права держави відправлення вантажу, його прямування або призначення. За відсутності спеціальних конвенційних відсилань підлягає застосуванню загальний колізійний принцип закон суду (lex fori).