• Ти написан його іиїзавчора? - спнтаь Хома.— То іірочпіл*ін нам його черга де п'я і ь покій Сенека ратин па дев'ята рокін ховати написане до шухляди.

• IIbimj і ти, й твій Сенека Де мій рукопис7 — рангом слоюитився Гриць.- а, я продай його за десять доларів, ясно. Але зВрВз згадаю. Він зовсім свіжий у моїй пам'яті. Це,вірш про одне село.

• Чи про одного чоловіка? — знову нарвався Хома.

• Ти нічоїо не розумісш. Ти не знав юго чоловіка. Я його знав Ден вірш присвячений йою пам'яіі. Хвилинку. Читані.

І він почав, закривиш при цьому очі;

Трава. .її зелена дівчинка На рудому схилі, вона Широку Інакша. в НІЙ іірог.тпзаюті вужі.

а ній маленькі віконечка з підземної хащ Bora, який дивиться ппіау тільки крізь вологі стеблини...

Не. там не так. Зараз я згадаю. Ага.

...ЯКИЙ ДИВИТЬСЯ и .1 .у ТІЛЬКИ ь j і ЗСЛеИІ СТсблИНИ .

Не. ті'іьки крізь п. стеблини...

У цей час знову надлетів Бодьо л кавами й останніми коньяками. Білннкевич шепнув на вухо Хомськохіу:

• Сто вісімдесят три карбованці, сорок п'ять копійок. .

• Запиши їх собі иа чан. аби я не забуті.— порадив Хома

• Все! Не згадаю! — визнав Гриць.- Не буду чіпані' Все одно ні не гак цс Зрозумієш, хлопче, - і нщ поплескав Ііілипкевпча по щоці.

Кава пахла незле. Коньяк теж. Ви заквапилися, бо їжс відчули, як за вікнами починає кипіти площа Ььіьшісгь відвідувати іюкіїдали ресто­ран Білннкевич иискочив зі своїм коньяком і |кнітом закукурікай:

• Наївше, я прошу випити м батька нашого Стсшпа!

• Я ж вам казав,— зауважив Гриць, але випив. Як і ясі іші::

• Ростку, привезеш мені з Америки трохи книжок, добре? - папо-екся Шлішкевич уже біля гардеробу, коли воно забирали свої манатки.

• Добре, старий, я привезу тобі щось цікавеньке.- пообіцяв Мартоф-ляк— Скажімо. Книгу рекордів Ґіинесса

• Та ні! Я ие про такі книжки... Я тобі потім скажу, добре?

Він не відчепився навіть тоді, коли ви виповзли врешті на площу, передюднену, голосну, освітлену різноколірними прожекторами, лампі­онами І смолоскипами Почннатося щось неймовірне.

І тоді, кодл на чортопі льській ратуші вибило дванадцяту, все ноча-лося. З боку каїишньої вулиці Сак|шменгок сунула грандіозна п|мще-сія пе|к-бираііЦІіі. очолювана кількома функціонерами з оргкоміитів-ськими пов'язками й мегафонами у руках. Вийшовши безпосередньо на Ринок, процесія розсицаїась на кілька потоків, і от уже вони йдуть

повз вас, .'. • -і.', в барабани й тулумбаси. сурмлячи и сурми і: ріжки, граючи на aptpax та іуслах. па струпах та флейтах, па інімбалах дзвінках та :nvu,,„ іуїшіх. їх Ціле морс - и масках і з розмальованими фЫями. їх безліч'

То були Ангели Божі, Ціпани. Маври. Козаки, Ведмеді. Спудгї. Чор­ти, Відьми. Русалки, Пророки. Отці Василівни в чорному. Жиди. Пігмеї, Повії. Улани. Легіонери. Пастушки. Ягнята. Каліки. Гиїженідьні. Прока­жені, Паралітики на Рікідорожжу. Вбивці. Розбишаки. Турки. Індуси. Січові CTpLibiii. Волоцюги. КЧяззарі. Мегаліті, Самураї, Дармоіраї. Сер­дюки. Олійники. Мамелюки. Яничари. Манкурти. Ветерани. Афганці, Багатодітні Сім'ї. Сарацини. Свреі. Ht-гри. ПатршнІ в гогах. Хоойди, Писарі, Брехуни з нисолоіисними язиками. Дебіли, Козакм-Запорожці. Піхощ. Музики, Магометани. Мадзпмі. Малацці. Лнітянкн. Блудниці. Гуігу.іи. Трояниі. Сармати, Етруски, Пині. Слііші, Трембітарі. Фнідюр-ки. Святі з картонними німбами. Гетьмани, Чепці. Панки, Юіошари, Цьохлі. Трубадури. Різники. Юристи. Хапуги. Пияки. Лікарі. Ледарі. Араби, Канапи, Опришки, Отці Домінікани н білому, Шльонлрн, Герої. П и порізи, Мочи морди, Салоіли, Голодранці, Луболоми. Сажотруси. Ко-зилупи. Не і . і кн Менестрелі. Простім > тки — а всіх інших перелічнгн просто неможливо, бо були там ше Горили, Генерали. Гавіали. Павіани, ІІаилнкіаііи. Данайш. Нанайпі, Німфи. Нівхи. Ассирійці, Арняутн. Тор­бохвати. Лірники. Сирники. Шинкарі, Македонці. Броварі. Анахорети. П\пороки. Українці. Лестияни. Гноми. Мавки. Мавпи. Лилики, Ч«н»ні Коти. Грудні Жаби. Алхіміки. Шльохи, Ирофурн. Татари. Бубабістті...

Лемсні і іуркіт вопи зчинили неймовірний, хапаючи всіх за руки, кусаючи, цілуючи, затягуючи до свого потоку всіх, хто не проти. Над головами їхніми майорять всілякі абсурдні прапори - зелено-фіолетові, рожеііо-білі (СМугаслІ), чорио-білі (в шахову клітинку), 'н'рііоію-лпзурові та ще деякі.

Ви рухаєтеся трохи збоку від них. але так, щоб не погубитися до того ж Білипкевич висне на спині в Маріпфлмка. якому ft без нього ступати нелегко.

Тим часом з наметів повиносили купи всілякого добра - усе воно блншіггь І бряжчить, а на помостах з'являються всілякі дурисвіти, котрі вміють удавати, що начебто нони пожирають вогонь або ковтають ножі, інші стоять на іоловдх. t й такі, що читають якісь нісенітніші про все на світі, інші знову грають у ка|»ти або дудлять горілку, крім юю. дехто таннюс перед пам'ятником першим комсомольцям, бо на нині» ішаішс-ио табличку «Тут танцюють».

На одному з помостів показують пантоміму, де все полягти, у жонг­люванні коибасками. які можуть 6ли насправді чим заніодпо. На іншо­му - конкурс анекдотів, і нахабну ватин сірий ко, заблизько припадаю­чи до міктя крона, розповідає, як оженився молодий хлопець і що з тога вийшло.

Схаменіться! - кричнії, сивоголовий пророк з іншою помосту — Гряді* вирішальна xbiltiiim' Чи знаєте ви число 666"/

• Пінимо! — крич.тть Йому з натовпу.

• А ви знает-*, то то число звіра, вето людське число?

• Зіккмо!

• А скільки буде ірнчі по 666?

• Не знаємо!

• А я вам скажу. Тричі по 666 буде 19У8!

• Овва.' І що з того?

— 1998 - рік останній! Іїггуитеся кожен як можеге. бо нгі ви пере­любники її .тиходіТ. тож мусите за все відповісти, інакше кажучи, за все нам дадуть но сраиі так. що паніки загрузнете и киплячої' смолі і будете лишень смердіти та мучитися'

(тому аплодують, тим більше. ОЮ піп на деякий час злітає пал помік -том. рош-мягтерши руки, паче крила, але в цю Мігть з пьою наданні, штани, і па гоЯШу заді всі читають великі нифри 1998, Спереду в иьо го немає нічого. Не дивно, але цілком можливо, шл» застосовано якийсь ■ ■ ■ і • 111 п 11 обман. Вони на все здатні, ш шарлатани

Добродій у старенькому капелюсі — іоловін? — э такими довгими вусами, що їх доречно заправляти за вуха, розклавши якесь причаїїаал

ля ІірОСТО из бруКІВНІ, досшь голосно КОМГНТуС спої .VtCHtltVHHH

— Уважаем! люди! Мною винайдено множество іитересинх предметів, а также зілля і целебнис граініІ і} ранній юності зо мною бесідував дух молодою Ломоносова, в результаті чою в гойте Сток» пс|м*л вами. такий КОрОШий і нелукіншії Кто Ведав познакомиться ближче, юй МОЖЯ Хто не желас. тоіі хай уходить поскоріш. бо я такий, що Л фугс-генде патлмать ВЮТУ не за ipimf f не пала туї своїм рилом торгувати, місце іа ні мати Он е порчам.и; люди. їм я гонте .трупам буду. Бо я такой -ню да. то да. любіть мою задницю. госиода! Тепер но порядку о моїх ангорських ііроектах. о моїх чудотворних, бляха, рецептах Піуюиіок для вшивании рвот, поносів, кровотіїчсній. мученій і обмороки*, себто на-морокні. Інгредієнте: чорне кофе, водка «Столичная», кінський ніг, хребет нщірки-сатамапдри кручений, дишель в рот. стдкло товчене, яд зміїний, уксус. або ж оцет - що кому більше нравиться, плюс дюд> ського м'яса иония о, бодай пінцет! Цсатьне средство, коли вас не люб­лять, блядк Ісполмуюіь ршнілки всіх злпадних стран, тільки в нас не існользус дурннії Іван! А ви звиси топайте, як не інтересно, зер шлехі. ту бед. бо ненароком можу -юзбити череп або. цум байшіпль, полама­ти х|н*бет!

Це (їднк, актор із Маїьтпуриного театру,— поясних всім Немирич, ;іби часом не подумати, шо то справді якийсь шизанутнй зі своїм к;ым<>м - Маю враження, що всі присутні на цій площі - актори Мацапури-нош театру.- узагальню*' Maproijcwx. сіруніуючн із себе напівзасії) ло­го Білипкевнча. який при цьому пробулькав щось па зразок «героям їла на*

— Ш«і робити :і оннм мішком? - посни ran Маріофляк. указуючи на

ЛеЖЛЧОГО КОМСОМОЛЬЦЯ.

• Юіпутн з сні ту бочку з taittMi дівчатам» - хаи ветвсрсжуельси,-HpoHOHVC Грннь.

• По-друге, він може захлинутися, а перше, де ти бачиш бочку З го j, . дінчатамн?

• Вій мусить іияч'.інтн нас у готелі 'Синьогора".— нагадує всім Мир­та.-- А бел нього нас можуть ие поселити.

• Ну, то тягни Інячт на собі' — вибухає Мартофдяк.— А з мене до­сить. Я И. іоні.і XfH«T({K(tCI.K((0 обовизок.

• Я проікиїую 11 ри мостит и ною де-небудь скраєчку тім о пам'ятника, і хаіі собі спиті», а ми ніс міднику-другу поблукаємо, тоді прийдемо па тс елме місце, розбудимо його і підемо до готелю, виголошує єною концепцію Немирнч.

• ідея «налом добра, - каже Гриць,- аде простіше ие волочилі ного аж до памятника, а сховііти десь тут, ііу скажімо, в багажнику оп того автоміюіля До речі, пін меш луже когось нпгалус...

• Це «крайслер* пана ІІонеля,— допомаіає ііому Немирнч.

• Хто-пебуль уТИМ відкривати багажники автомобілів «крайслер»? — питає Гриць з таким приблизно виглядом, ніби хоче дізнатися, чи хто-иебудь уміс від крива і п консервні бляшанки

• Старий, той багажник мусить бути викриши,— переконує: Неми­рнч. - Це ж машина пана Попели, а не якогось, вибач Марі усю. ,ціпс його мудлка! Я майже ииснненніі...

І всі разом ви підносите з бруківки обважнілого Ьишікевича. який у цю хвилину каже лия*б На ЭрОЭОК «герої не пмнраютк», і тарабаните його до нсвідь-звідки виниклого посеред площі т.» юрми чорного порож­нього «крайслера*, ґганокннк, исніїа річ, неллчшн-мш, і ви з иолсімсію скидаете в нього паралізованого сном Білинкснича — хап відпочине, сучий син, так ному й треба.

Потім ви знову поринаєте у свято— <...>

• Я мушу йти,- зненацька мстив Гриць.- Я мушу нас лишити.

• 1 ти, Грішю? — запитав Немирнч.

• ПІШЛИ ви всі...- злостилася Марта, але здавалося, шо ій дуже хо­четься плакати.— І чого я сюди приперлася? У мене вдома діти, л я по­їхала .fa тим старим нріілурком...

• Я мушу йти.— все одно сказав Гриць — Лажа. але мушу.

• Маєш якісь енрапн? пощканннея Ислшрнч.

• 'Гак, я у.ушу (іти.

• Ну, то пензлюй собі куди треба, а не повторюй безконечнії, як зомбі, «я мушу йти, я мушу йти!» — скипів Хомський. <...>

— Ні. я mvbiv йти,— ше раз потішив усіх зомбі Пітундера і таки пішов. Він перетнув плоту, де саме вибувалися чергові святкові спаями па

кшталт акробатичних етюдів і перетягування каната, але. перш ніж іи>-

вернути и колишню вулицю Сакраменгок. заі линув До барвистого намету, а якому и ним.;і- «Фабрик.! магістрів, ^дішчміим бажань» Сталося так через те. що йому хоті і-- ., бути ішшім.

У наметі бути ,ігм.ила \.іічпг>>> і дівчат, псрснажіиі гарних ОвбоКк котрі надавали будь-які послу ш.

— Пострижім, мене, скалаи Гімнів, сідаючи у крісло щкл дк-ркалом. -* Хочете, я зроблю вам козацький оселедець? - тіпала дівчина

к такій короткій снілніїиі. то злаваїася цілком голою.

— Так. оселедець. Обов'язково.

І нона заходилася його стригти, лишаючи на голові іі.іькн оте слав­нозвісне чорне ii.iV". спочатку ножицями, потім май никою, ікнім голила бриіною його череп, котрий роби вся Дедалі лис куч пнім. але чорне пасмо іепер уже справді оселедець лиіпллік-н неторкнутим

— Тобі дуже насуе.— сказала дівчина. Я б на твоєму місні тільки <келедсш> І носила.

— Так. звичайно,- відповів Гриць.

— У тебе дуже і арі і,і форМ голови,— подовжувала воїн. Оселедець і вуса |юб;інть тебе якимось небуденним і особливим.

— Так. я аиаю.

— У кебе справжній козацький ran.— казала нона далі. Очевидно маєш дуже чисп їеии. Нічого, що я на «ти»?

— Так. нічого.

• Ти їдкий неговіркий. Мабуть, справжні койки були такими, як їй. Очі масш карі, ніс такий гонкий і довгий, засмагле ауарряяаа обличчя. Ти схожий на Ьоіуна. Або на молодого Мазепу. Хочеш, н іроніки наве­ду тобі очі? В мене с туш, номада, валяю фарби ,ын гриму. <...>

• Дякуй», я мушу йти,— сказав Гриць і рушив до виходу, акт ікимі-чив хіомця у стрілецькому однострої.

— Л козацького одягу нема? -спитав у нього Гриць.

— Козаиькіш ушхь ролііиюосн. Зрештою, стрілецький також,- відповів хлопець.

— Але мені луже треба.-- наполягав Гриць.

— Можеш одяїпутн цей. що па мені Заиі|іл пранні повернеш А я поки що походжу у ним му.

Гриць вдячно закивав юлоною і тут-таки почав псреодиі лтисн. <...>

Я вже маю досить вашого свята,— ciu.ia.ia Mapj.i, діє не та з якою спав Мартофляк пи і ночі, а Мартофлякова жінка.— Я хі>чу до готелю. Мепі завтра рано вставати і їхати додому.

— Чого ти поідеш? - запитав її Нсмирич- Завтра гуі почнеться ііаіігоїовиішс

— Я лишила вдома діїей,- повідомила Марта.

• Л іс ж ік .ми з батьками. Нічого Ім не стапеться.- .іапеннин Хомськнй - Ти просто ображена на Ростка, я ролумію,— здогадами Немирич

• Старий нридуїюк. іин* не витримала Марта.

• Добре Ми підемо до го гелю. Але для иьоіо слід відшукати нашого чортонітьслкого друга. Нін леть гам спить у «крайслері»,- розсудив Пемирич.

• Я і бет ТЛОҐО прекрасно знаю, де той шгсдь. Я в цьому Чортоінілі бувала СТО разів

— Ну, ті» ХСЩІМО,— тяв її піл рукУ Хомсшні.

• Добре. Але ми не можемо лишити тот хлопірг сплячим у машині, не вступався Немнрич.

• А що йому може статися? І взагалі, хіба він нам потрібен? — Хом­ський презирливо скривив іубу - Стари/), ти створюєш пробашу там. де и нема. Інлпнкеннч за|ыз снить у розкіншому авті. Йому аоб*х\ А ми повинні спати в готелі. Or і все. Ходімо

— Він міг гам задихнутися.- припустив Немнрич

• Ну, тоді тим більше нема сенсу його звід»' витягати Уяви собі, що ти відкриваєш багажник, а в ньому — труп Білинксвнча Це тільки зіпсу»: тобі настрій.— Перекопунла Хомський.

• Ви можете піти до ітттелю удвох,- не мирився Немнрич - А я ЗНаЙ-цУ Білннксвпча.

• Чудова думка! - похвалив Хомський - То иеігздюіі. шукай, якщо пін тобі цікавіший від нас Я так розумію, що ти навмисне хочеш нас лишити, бо ми вже тобі набридли. Сподіваюся, ти запам'ятав ге місце, де стоїть «імперіал»*?

— Недалеко звідси,— кивнув Немнрич,

• Тут усе ш'латеко— цоголинея і ним Хома.— Слухай, цілком мож­ливо, шо він юмік Будь обережний!

• Принаймні pa:t у житті треба і цього сіі|ям>увати,— заспокоїв Пою Немнрич і. махнувши рукою, нідійиюп у святковий натовп. <.->

Але «крайслера» на місій не нііявіїлось. Як з'ясувалося з інхіновілсЙ

ОЧСВИДНІВ. ПІВІОЛННИ ТОМУ ЧО|ИІОЮ КОЛЬОру ЛІМузИН ЗЛеТІВ ИаД ИД(ЯПЄЮ

і, трохи покружлявши побіля ратушевої вежі, линку нічному небі Чор» тополя.

То був звичайний вуличний наркоман, яких такої пори мненаяк по­всюди більше ніж тт,к*ба. Він виринув, як сновида, з глибокої брами, повз яку саме ЙШЛИ Маріз І Хомгькнн. Наркоман був цілком босий, він пе­ресувався за два кроки позаду них — легко, граційно, помахуючи рука­ми, ніби кризами, аін наче летів, маї'окс не торкаючись твердої чорто-пЬтьської ґнтуківки. Йому було ше добре хоча він уже знав, шо будь-який кайф мас платність минати. Йому було не більш як сімнатпить, і він мав біляве волосся.

• Чого він (де за наші? — стривожено шепнула Марта.

• Далеко ще до готелю? — спитав її Хомський

• Хвилин десять. - відповіла вона і озирнулася.

H.i/'M.v.H. був схожий на таицюрнста. зодягнутий у смугастий светр і дуже широкі urraini. в яких йому було вільно й невимушено Він летів.

• Хочеш, я плою йому рило'' — спитав П ХомськиЙ.

• Пін «в нічого нам не зробив,— заперечила Марта.

• Ллє bin дратує мене. Я хочу, щоб він відчепився.

• Поки що не треба. Хома. Мені шкода ного — він ще дуже молодий

• Йому гре/та обломати рити, от і все,- перекопував Хомсьнніі.

• Може, краще пришвидшимо крок, аби шн підстав?

іяят пянлк оівіщніе. ВАС наркоман не вистав, він ще потужніше змах нув своїми руками-крнлами і знову був за два кроки від них.

• Я вжи скала», тут единиц виділ,- наполягай Хсмський.

• Ллє ж він не чіиас нас.-- знову заперечила Марта.

• Коли зачепить, буде вже пізно. Я уе буду його бити, скажу лиш кіль­ка слів.

• Він же нічого не розуміє.

• Зрозуміє. Я скажу йому, аби він відчепився, бо дістане в чайник.

• Орку. а може, ми так і дійдемо до готелю? Мені здається, він навіть не бачить нас. То чопі ти будеш із ним говорити? Вві тепер з головою у СВОЇХ глюках і прост не бачнії, нас...

• Стоять и не двніатьсяі — крикнув наркоман їм ,■ енний, і■■> пилячи цілковиту Мартину неправоту.

Bonn спинилися. Марта відчула, шо тремтить. Хоуськип різко обер­нувся іі ступив крок до наркомана.

• Юначе, ви сміли щось бекнути до пас? — граючи жовнами і віпя-гаючи руки з кишень плаща, запитав він.

• О. кличе.¹ — заемшвся наркоман — Юиячої

• Слухай мене уважно, старий,— Хеша говорив якомога твердіше і ра­зом а тим доб|мізичлнво.— Мені дуже не подобаєти-и, що ги йдеш за нами. Нічне місто досить велике. Ти можеш іти куди завгодно, але відчепися від Пас.

• Старий) — засміявся наркоман.

• Ну. що ти хотів сказати? - спитав Хома.

• Старий, ти крейзі.

• Розумієш, я ж можу цілком Інакше розмовляти з тобою,— значно знмніше запевнив його Хома.

• Орку, пішли,— просила Марта.

• Ти крейзі. креіізі!

— Відчепися, ясно? — Хома, наннши Марту під руку, пішов далі. Але наркоман не відчепився. Він сміявся і вдавав, що женеться за ними.

увесь час. проте, зберігаючи дистанцію у два кроки. Хомський знову СПИ­НИВСЯ І обернувся до ІНіОГО. <..■>

Наркоман опустив руки І на цей раз підняв одну йогу.

— Вдар мене,— знову попроенн. — Бачиш, я на одній нозі.

• Старий,- ще раз примирливо заговорив Хомський — Я вірю, що ти каратист. І взагалі ти славний хлопець. Іди своєю дорогою.

• ЛІ - крикнув шмаркач. - Снікло дорогою! Сниш, кали страшіїо?!

Вій зробив стрибок у бік І припини бітову иогыву. і

• Хочеш, я дкт.шу ніж? лапник

• Ніж - не гарно - скатні Хомськпй.

• Шшкуіі. ■ і ялі справді ви -..и'.-. змдкись із широких штанів неве­личкого ножи.

• Це прекрасним ніж,— запсчшш і'ини Хома. Лс їй такою мий'' Дай. я подинлюся.

• А! Прекрасний ніж! На!

Хома нігфпмац ніж у руках, ндлю'іи, ніби розглядає йою. 'Годі еіигган:

• Що тебе мучні і., старий⁷

• Я хочу всіх вас убивані, - поясний наркоман. <...>

Хомсіїкпй ударив його цілком несподівано ногою в живи. Маріа \и ; нч і з а х.мычцсыи> глухо кавкнув і зіпіувся. Хома відкинув ніж убік, па траву. Тоді склавши руки н замок, вдарив його лінзи по голові. Але той пе впав, як розраховував Хомсккий. тільки відскочив на пару кроків і закричав;

— Опаїїа! Що ж ти стільки чекав?

J тут піп nivmn ЬяемМ здоровенну камінюку, яка незнані навіщо тут лежала. Хома ще рал пішов на нього підпитою погою, аби иибі|іи каме­нюку з Йою руки, але промахнувся і ГОДІ кинувся втрати. Він схопим Марту за руку. Хлопчисько з каменем у руці побіг за ними.

-~ А! — кричав він Смерть! Смерп, вам!

Німм в них iiukoiuyta.incsi. і. здавалося, наркоман Гч наздожене. Метрів 1.1 п ять від них вш кинув каменем, але Хома всіпі арсиГуїмти іі пригнув­ся. Камінь пролетів над його головою. Хома спинився.

— Марго, і.їм вперед,— прохрипів він і знову пішов на наркомана.

У тою текла к|юн із рота, певно. Хома зумів добряче тріпнути йому по тельбухах.

— Ти крейзі. крейаІ,— казав хлопчисько, але вже іншим, жалібним Голосом, поволі відступаючи.— За Що ти мене? Ти дурний Я пе зробив Тобі пічою, кааьо.і...

1 раптом він заплакав, повернувся до Хомською шиною і иошкути-ляи геть, тримаючись рукою за бік. Хінк ькіш зупинився, дналичиі і. йому вслід, <_>

• О, друже, привіт, що ти робиш у мої му номері? - з усмішкою по­цікавився Мартофляк. коли Хомськпй відчинив йому двері.

• Розумієш,- відповів Хомськпй. впускаючи його досередини,- Марта дуже хвилювалася, куди ти подівся. Я мусив її ;іаспокоїти.

• А-а,— кивнув Мартофляк. |юіг.тилаючись но кімнаті — Це сните діло. Непогано живем А я подумав спершу, що тебе поселили до пас іінггім.

• Всяке буна» в цих готелях. - знизав нлечігма Хомськпй Мартофляк сін у фотель.

• До речі, а де вона сама? — запитав нарешті

• Хто? — сереииіан Хома.

• Марта.

• Воші куиасгься. Виріши із прійниіи ванну. Мзртофляк підвівся, піднпгкгн до дверей лазпички.

• Мартусю. кохана, я вже тут! - повідомив він. — Ти чутні'.*

З лдзиігохи почувся і мірі іиинй iLimci.iT води Марта справді ШувмЯШСЯ Мартофляк повернувся до кімнати.

• Масш закуриш? - спитав.

• Ні жалі., уже скінчилися.

— Завжди так бунде, зітхнув \\літ*\ілнк і добув а кишені utc одно-ю бичка,- Покуримо вдвох. Тобі лишити?

Хома кивнув.

Грабар би того ие курив,— сказан Мартофляк. затягнувіпиеь і від-каніляяшись. - Котра година? — 1 сам собі відповів: - Пін на шосту. Гарно

• У тебе трохи спішить.- сказав Хома.

• Мпжлшнд

Вони помовчали Мартофлик передав Хомі свого бичка і зненацька іапитзв:

• Слухай, а чого ти не сховався, скажімо, під ліжко?

• Лурие тобі в пикни, старий.— засміяне* Хомськнй.

• Ні. ти собі тільки уяви - хонасиия під ліжко чи. наприклад у шафу. Ми | Мартою лягаемо трохи поспати, а ти іютихстіьку виходиш Клас-иий иидевіль. ні?

• Ти даремно так думать- бгоурбогно заспівав Хомський.— Шам-наші му/ешУ

• Наливай.— кивнув Мартофлик.

Пл ней раз и лишку було відкрито досить .теші іі шііжс безгучно Хома палив По півсклянки.

• Слухай,— запитав Мартофлик. зр/шиш и кілька ковтків,— там .«ан-тра. тіятто вже нині, бо завтра — пг тільки інша назва сьогодні,— там сьо­годні в програмі свята немає нкоіо небудь походу ропинктйн? Ти не иамятагш?

• НІ.— збентежено відповів Хомський.- А що?

• Ну. я міг би камін в ньому участь,— пояснив .Мартофляк і поста­вив склянку на столик.

Хома також посланий склянку і тут-гахи отримай потужний удзр зшчу її шелепу. Все було так несподівано, що він ие триманої і впав навзнак.

«Зараз нонбиваїоть один другого»,— »"и».м.і причина бійки Марса, прислухаючись із лаіпнчкн. Вона схоїн ла рушник і почата чимшвидше витиратися, аби не допустити такою фіналу.

З іуби Хомсі.кого йшла kjxih.