Грунти здатні до набрякання.

В районах поширення набрякливих грунтів встановлюється їх текстура, природна тріщинуватість, ширина та глибина тріщин, тепловий стан, режим вологості грунтів, відносне набрякання під дією тиску, тиск та вологість набрякання.

При вишукуваннях слід встановити:

• наявність характерних процесів і явищ, пов’язаних із набрякливими грунтами, приуроченість їх до певних геоморфологічних елементів;

• умови залягання набрякливих грунтів, їх потужність, мінеральний та літологічний склад, будову (наявність кишень, лінз, прошарків пилуватих та піщаних грунтів) структурно – текстурні особливості, характер і умови залягання покривних грунтів;

• величину розкриття, глибину та напрямок розповсюдження тріщин усідання, потужність тріщинуватої зони;

• відносне вільне набрякання;

• вологість грунту після набрякання; тиск набрякання; відносне набрякання під тиском;

• лінійну усадку грунту;

• об’ємну усадку грунту;

• вологість на межі усідання;

• оцінку зміни властивостей набрякливих грунтів при експлуатації об’єктів;

• горизонтальний тиск при набряканні;

• модуль деформації грунту після набрякання та під заданими навантаженнями.

Слабкі грунти.

До слабких належать грунти різного речовинного складу та генезису: мули, текучопластичні і текучі пилуваті та глинисті грунти.

При вишукуваннях для них слід встановлювати:

• гранулометричний склад;

• вміст органічних речовин, карбонатів;

• склад та вміст водорозчинних солей;

• показники консолідації та повзучості;

• режим підземних вод, а також водного та мінерального живлення боліт;

• зміни агресивності підземних вод при будівництві та експлуатації споруд.

Слід також виконати:

• оцінку доцільності збереження слабких грунтів в основі споруд чи необхідності їх видалення, заміни або прорізування палями;

• встановлення способу інженерної підготовки території та благоустрою прилеглої території;

• вибір типу основи, яка б забезпечила експлуатаційну надійність споруд з урахуванням очікуваних змін інженерно – геологічних умов на території, що забудовується;

• визначення обсягу і технології робіт, необхідних для здійснення заходів.

Елювіальні грунти

В районах поширення елювіальних грунтів слід встановити структуру (площинна, лінійна, кишені, гнізда), вік кори вивітрювання, склад материнських порід, специфічні властивості грунтів, серед яких просадковість, схильність до набрякання, морозного пучіння, суфозійного вилуговування.

Особливу уваг слід приділяти стійкості масивів грунтів під навантаженням від споруди за системою тріщин, площинами схилів, контактами і ослабленими ділянками найбільш інтенсивного вивітрювання.

В районах поширення скельних тріщинуватих порід слід з’ясувати вік, генезис, склад, умови залягання, цілість скельних порід, тектонічну будову ділянки, регіональні закономірності розвитку тріщинуватості, параметри (орієнтування, ширину, довжину), морфологію і генезис тріщин, склад заповнювача тріщин.

Штучні грунти.

У випадку, коли передбачається можливість використання штучних грунтів як основи фундаментів, необхідно мати дані про виконання робіт і технологію утворення планомірно намитих чи насипаних грунтів накопичень промислових залишків, результати геотехнічного контролю, дані про склад та інші особливості грунтів у зв’язку з технологічними особливостями виробництва – джерела їх накопичення.

При вишукуваннях слід визначити:

• поширення, умови залягання, будову, склад, властивості штучних грунтів;

• фізико – механічні характеристики грунтів, їх зміну з часом та в просторі, при зміні температурного та вологого режимів;

• наявний досвід будівництва на штучних грунтах.