4.Джерела

Джерелами сімейного права є офіційні форми вираження правових норм, які у сукупності складають сімейне право. Основними джерелами сімейного права України є Конституція України, що визначає основні засади всієї правової системи держави, та Сімейний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 10.01.02. До його прийняття упродовж 30 років діяв Кодекс про шлюб та сім’ю (1970 р.). Сімейний кодекс України (2002 р.) визначає засади шлюбу, особисті та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів тощо. Він регулює сімейні відносини з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї, побудови сімейних стосунків на паритетних засадах, почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку. Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. Загальна частина містить норми, що поширюються на всі сімейні правовідносини. Це — норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб’єкти сімейних правовідносин тощо. Особлива частина регулює визначені різновиди сімейних відносин: порядок укладення і припинення шлюбу, особисті і майнові відносини подружжя, особисті і майнові правовідносини батьків і дітей, усиновлення, опіку та піклування над дітьми і т. ін. До джерел сімейного права України слід віднести ряд законів і підзаконних нормативно-правових актів, які повністю або частково регулюють сімейні відносини: Цивільний кодекс України, Закони України: «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24.12.94, «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.92, «Про охорону дитинства» від 26.04.01, «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.01. Джерелами сімейного права є також міжнародно-правові акти: Загальна декларація прав людини, Міжнарод-ний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції ООН про права дитини, про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.93 та ін. Відповідно до положень нового Сімейного кодексу джерелом сімейного права може бути і звичай. При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них. Звичай не повинен суперечити вимогам Сімейного кодексу України, інших законів чи моральним засадам суспільства. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі можуть врегулювати свої сімейні відносини за допомогою договору (за домовленістю). Положення такого договору не повин-ні суперечити вимогам законів і моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім’єю, а також родичі за походженням, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі.

Договір може укладатися ними лише щодо тих відносин, які не врегульовані Сімейним кодексом України. Він є обов’язковим до виконання, якщо не суперечить вимогам законів України та моральним засадам суспільства. Розвиток сімейного законодавства, його вдосконалення, підтримка сім’ї є предметом постійної уваги з боку держави. Так, Верховною Радою України схвалено Концепцію державної сімейної політики (постанова від 17.09.99). У цьому документі підкреслюється, що в усьому світі сім’я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і виступає могутнім фактором формування демографічного потенціалу. В Україні сьогодні сім’я змушена стримувати потреби особистості в материнстві і батьківстві; дедалі більше сімей обирають бездітність або відкладають народження дітей; знижується народжуваність і зростає смертність населення; погіршується здоров’я дорослих і дітей, скорочується середня тривалість життя. Рівень життя більшості сімей в Україні значно знизився, оскільки він залежить не лише від розміру доходів, а також від соціально-демографічного складу — кількості дітей, працюючих і утриманців, віку членів сім’ї, їх освітнього та професійного рівня тощо. Найбільш уразливими є сім’ї з дітьми, особливо багатодітні; неповні сім’ї, в яких дітей виховує одна мати або один батько; сім’ї з дітьми-інвалідами; сім’ї людей похилого віку; сім’ї, в яких немає годувальника. Досить великою є також частка працездатних членів сім’ї, які не мають регулярного доходу, що ускладнює економічний стан сім’ї. Більшість сімей недостатньо реалізує свої виховні функції. Сімейні негаразди, обмеженість батьків у часі для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрішньосімейних зв’язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля і відпочинок. Відповідно до Конституції сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виходячи з потреби створення належних умов для життєдіяльності сім’ї в Україні загдана Концепція визначає загальну стратегію і пріоритетні напрями державної політики щодо сім’ї, передбачає здійснення цілісної системи заходів з максимальним урахуванням нових реалій: ринкової економіки, соціального партнерства, політичної демократії, всього того, що покликане зробити життя суспільства, кожної окремої сім’ї повноправним та ефективним.

Наведемо перелік основних джерел сімейного права у зв’язку з іноземним елементом: 1. Кодекс Законів про шлюб та сім’ю України (далі — КпШС). Прийнятий 20 червня 1969 р., набрав чинності з 1 січня 1970 р. До КпШС неодноразово вносилися зміни та доповнення. Кодекс містить розділ VI “Застосування законодавства України про шлюб та сім’ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та сім’ю іноземних держав та міжнародних договорів”. 2. Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ. Укладена в Мінську в межах СНД 22 січня 1993 р. Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію 10 листопада 1994 р. з певними застереженнями. 3. Цивільний процесуальний кодекс України (далі — ЦПК). 18 липня 1963 р. Верховна Рада УРСР затвердила його як Цивільний процесуальний кодекс Української РСР. До нього неодноразово вносилися доповнення та зміни. Передусім зазначеної теми стосується його глава 35 “А” “Усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами”. Цією главою ЦПК України було доповнено згідно із Законом України від 12 липня 1996 р. № 329/96-ВР. 4. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ. 5. Указ Президента України “Про порядок переміни громадянами України прізвищ, імен та по батькові” від 31 грудня 1991 р. № 23. 6. Консульський статут України. Затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94. 7. Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. № 233. 8. Порядок укладання шлюбного контракту. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457. 9. Питання Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1996 р. № 380. 10. Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 775. 11. Правила опіки і опікунства. Затверджені наказом Держкомсім’ї, Міносвіти, Мінздоров’я, Мінпраці від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88. Зареєстровані у Мін’юсті України 17 червня 1999 № 387/3680. Код нормативного акта 8397/1999. 12. Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України. Затверджене наказом Міністерства освіти України від 30 березня 1996 р. № 98. 13. Інструкція про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні. Затверджена наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 1984 р. № 22/5. 14. Цивільний кодекс України. Затверджений Верховною Радою УРСР як Цивільний кодекс Української РСР 18 липня 1963 р. Набрав чинності з 1 січня 1964 р. До Кодексу неодноразово вносилися зміни та доповнення. У зв’язку з темою інтерес передусім становить розд. VIII “Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів”. 15. Конвенція про громадянство одружених жінок (Convention on the Nationality of Married Women). Укладена у Нью-Йорку 20 лютого 1957 р. Набрала чинності для України 16 грудня 1958 р. 16. Конвенція про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбів (Convention on Сonsent to Marriage, Minimum Age for Marriage and Registration of Marriage). Укладена у Нью-Йорку 7 листопада 1962 р. Набрала чинності 9 грудня 1964 р. Учасниками Конвенції є кілька десятків держав. Україна участі в ній поки що не бере. 17. Двосторонні договори України із зарубіжними державами про правову допомогу та інші міжнародні угоди. Захисту прав дитини присвячені такі міжнародні правові документи: - Декларація прав дитини (1959 р.); - Декларація про захист жінок та дітей під час збройних конфліктів (1974 р.); - Декларація про соціальні та правові принципи щодо захисту та благополуччя дітей під час усиновлення на національному та міжнародному рівнях (1986 р.); - Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ; - Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей у 90-ті роки (1990 р.); - Європейська Конвенція про усиновлення дітей (1967 р.); - Європейська Конвенція про визнання та посилення заходів щодо опіки дітей (1980 р.); - Європейська Конвенція прав дитини (1996 р.).