Сімейні правовідносини 1.Поняття та види сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейно го законодавства.

Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин.

Сімейні правовідносини виступають як тривалі. Ця особливість визначається метою правовідносин. Так, реєстрація шлюбу має на меті створення сім'ї, існування якої передбачається, в принципі, на весь період життя подружжя; батьківські правовідносини по вихованню і утриманню дітей.

Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за виключенням випадків, вказаних в законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони по своїй природі призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, так як подружні права і обов'язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу).

В той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов'язки по вихованню дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років.

Однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що суб'єктами цих відносин можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.

Для сімейного права характерна відсутність чисто абсолютних правовідносин. По характеру захисту правовідносини можна поділити на три групи.

В першу групу повинні бути включені відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягань зі сторони всіх інших осіб. Таким є право осіб на виховання дітей, а у випадку, якщо немає батьків, право інших закон- них представників. Воно вважається відносним тому, що звернено лише до дитини. Щодо інших осіб, це право носить абсолютний характер, якщо тільки батьки (інші законні представники) не зловживають цими правами. В той же час і сама особа, яку виховують, має відносне право на отримання виховання від чітко визначених осіб (батьків чи інших законних представників).

В принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання.

В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Маються на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов'язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право.

В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немай-нові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо іншого з подружжя. В цю групу входять і аліментні зобов'язання.

2.Суб*єкти сім правовід

Однією із особливостей сімейних правовідносин є те, що їх суб'єктами можуть бути тільки громадяни. Ця обставина також підкреслює відмінність сімейного права від цивільного, суб'єктами якого відомо, можуть бути не лише громадяни, а й юридичні особи. Звідси випливає, що правовідносини, які виникають між громадянами і організаціями, навіть якщо вони врегульовані нормами КпШС, не можуть розглядатися як сімейні. До таких належать, наприклад, правовідносини, які виникають між громадянами і органами ЗАГСу з приводу реєстрації актів громадянського стану (народження, смерть та ін.). Ці відносини відносяться до різновиду адміністративних правовідносин.

Суб'єкти сімейних правовідносин наділені правоздатністю і дієздатністю.

Правоздатність, як здатність мати сімейні права і обов'язки, виникає з моменту народження (наприклад, здатність мати права на утримання і виховання від батьків, братів або сестер та ін.), а в деяких випадках — при досягненні громадянами певного віку (наприклад, шлюбна правоздатність). В останньому випадку разом з правоздатністю виникає і дієздатність.

Зміст правоздатності складають ті права і обов'язки у сфері сімейних правовідносин, які перераховані в законодавстві про шлюб і сім'ю. В деяких випадках в законі встановлюються умови, з наявністю або відсутністю яких пов'язується неможливість для громадян мати ті чи інші сімейні права і обов'язки. Наприклад, не допускається укладення шлюбу між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії (ст.17 КпШС). Обмеження можливості мати ті чи інші сімейні права або обов'язки встановлюються в інтересах громадян і суспільства.

Дієздатність в сімейному праві, як здатність своїми діями створювати для себе сімейні права і обов'язки, виникає з досягненням певного віку. Як правило, таким віком є вік повноліття. Однак можливість набуття деяких прав виникає і раніше. Так, законодавство про шлюб і сім'ю пов'язує з досягненням дитиною 10-річного віку наявність права давати згоду на усиновлення (ст.104 КпШС України).

З визнанням особи недієздатною в силу душевної хвороби або недоумства законодавство про шлюб та сім'ю пов'язує неможливість такої особи створювати для себе своїми

діями права і обов'язки в сфері шлюбу і сім'ї. Так, може бути визнаний недійсним шлюб, який укладений з недієздатним.

Об'єктами в сімейних правовідносинах можуть бути особисті майнові блага, дії і речі. Частіше всього об'єкт сімейних правовідносин комплексний. В нього включаються два або навіть всі ці елементи.

До особистих немайнових благ в сімейному праві відносяться: прізвище, ім'я, професія, рід занять та ін.

Виховання відноситься до дій. Воно мислиться лише як безперервний процес, що продовжується більш чи менш продовжений проміжок часу. До дій в сімейних правовідносинах можуть бути віднесені: діяльність по управлінню спільним подружнім майном, прояви турботи щодо батьків та ін.

Речі, як об'єкт правовідносин, виступають або у вигляді предметів майна (наприклад, речі, що входять в склад спільного подружнього майна), або у вигляді грошових сум (наприклад, сплата аліментів).

Не можуть розглядатися як об'єкти сімейних правовідносин діти. В усіх випадках, коли по зовнішніх ознаках правовідносин створюється враження, що об'єктом його може бути дитина (наприклад, в спорі між батьками про виховання дитини, про її передачу одному з батьків та ін.), насправді, дитина виступає як один із суб'єктів. Спір в подібних випадках йде про порядок здійснення батьківських прав на виховання дитини.