4.Поняття та класифікація юр. Фактів у сім праві
Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних , як й будь-яких інших, правовідносин є юридичні факти , тобто обставини, з якими закон пов'язує зазначені процеси. Однак, як слушно підкреслено в літературі, значення цих фактів не вичерпується тим, що вони є підставами виникнення, зміни і припинення правовідносин.
У сімейному та цивільному праві юридичні факти (народження, смерть, досягнення певного віку, рішення суду про визнання особи недієздатною) породжують виникнення і припинення, а також зміну обсягу право - та дієздатності.
За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на дії та події. Дії відбуваються з волі, а події -- незалежно від волі учасників певних правовідносин. Є. Ворожейкін поряд з діями та подіями виділяє строки.
Важливе місце серед юридичних фактів у сімейному праві посідають такі їх види, як споріднення і свояцтво.
Споріднення є підставою виникнення численної групи сімейних правовідносин, зокрема між батьками й дітьми, братами та сестрами, бабою, дідом та внуками тощо.
У сімейному законодавстві немає визначення поняття "споріднення". У теорії сімейного права утвердилась думка, відповідно до якої споріднення є кровним зв'язком осіб, які походять одна від одної або від спільного пращура. Практично не відрізняється від неї розуміння споріднення як кровного зв'язку (кровної спільності) між людьми, що вказує на походження однієї особи від іншої чи обох осіб від спільного пращура.
Споріднення як кровний зв'язок осіб -- це біологічне явище. Однак, будучи зв'язком між людьми, відносинами, воно виступає й як соціальне явище. А потрапляючи у сферу права , споріднення набуває значення правового явища, сутність якого як двоєдиної категорії може бути пізнана правильно лише тоді, коли воно розглядається у обох своїх якостях.
Усі родичі -- суб'єкти сімейних правовідносин поділяються на дві групи.
Першу групу становлять родичі, які походять один від одного -- пряма лінія споріднення. Вона може бути низхідною (від пращурів до нащадків) і висхідною (від нащадків до пращурів). У прямому спорідненні перебувають, наприклад, мати і син, дід і внук, прабаба і правнучка тощо.
Другу групу становлять родичі, які походять від спільного пращура -- бічна лінія споріднення. У такому спорідненні перебувають, наприклад, рідні брати й сестри, оскільки їх спільним пращуром є мати, батько, а також двоюрідні брати і сестри, дядьки й тітки, племінники та племінниці, оскільки їх спільним пращуром є баба, дід.
Рідні брати і сестри, які походять від спільних для них батька й матері, називаються повнорідними, а ті, у яких спільним є один з батьків (лише батько або лише мати), -- неповнорідними. Неповнорідні брати й сестри, які походять від однієї матері, називаються єдиноутробними, а ті, котрі походять від одного батька, -- єдинокровними.
Неповнорідне споріднення породжує такі ж самі юридичні наслідки, що й повнорідне, наприклад, при спадкуванні після смерті неповнорідного брата, сестри або при стягненні з нього, неї аліментів.
Водночас до складу сім'ї можуть входити діти, у яких немає ні спільного батька, ні спільної матері. Це діти кожного з подружжя від попереднього шлюбу, які опинилися в одній сім'ї. Тому один з подружжя є для таких дітей батьком або матір'ю, а другий -- вітчимом чи мачухою. Дітей, у яких немає ні спільного батька, ні спільної матері, прийнято називати зведеними братами й сестрами. Між ними на відміну від неповно-рідних братів і сестер існують відносини не споріднення, а свояцтва.
Варто звернути увагу на ту обставину, що згідно з нормами сімейного законодавства не в усіх випадках спорідненню надається юридичне значення. Тому в сімейному праві першорядне значення має ступінь споріднення, встановлення якого необхідне для визначення близькості родинних відносин.
Ступінь споріднення вказує на кількість народжень, які пов'язують між собою двох осіб. При його визначенні народження пращура (а при бічному спорідненні спільного пращура) до уваги не береться. Так, мати й дочка перебувають у спорідненні першого ступеня, оскільки для його виникнення необхідне лише народження дочки (народження матері не береться до уваги), а дід і внучка -- у спорідненні другого ступеня, бо для його виникнення необхідні два народження: сина, дочки, а потім внучки (народження батьків сина, дочки до уваги не береться). Відповідно прабаба і правнучка перебувають у спорідненні третього ступеня.
Рідні брати й сестри також перебувають у спорідненні другого ступеня, але вже бічної лінії, оскільки для його виникнення необхідне народження брата і сестри (народження батьків до уваги не береться). Тітка, дядько і племінниця, племінник є родичами третього ступеня бічної лінії споріднення, а двоюрідні брати й сестри -- родичами четвертого ступеня цього споріднення.
У сімейному законодавстві надається дуже важливе значення визначенню ступеня споріднення, оскільки підставою виникнення сімейних правовідносин є лише споріднення першого, другого і третього ступенів прямої лінії, а також другого ступеня бічної лінії. Батьки й діти, рідні брати та сестри, баба, дід, прабаба, прадід і внуки, правнуки є суб'єктами сімейних правовідносин і, отже володіють суб'єктивними сімейними правами і мають виконувати певні сімейні обов'язки.
Обсяг суб'єктивних сімейних особистих немайнових і майнових прав та обов'язків родичів, які належать до різних ліній і ступенів споріднення, не є однаковим. Так, батьки й діти мають багато суб'єктивних прав і обов'язків у зв'язку з участю у майнових і особистих немайнових сімейних правовідносинах. Інші ж родичі (наприклад, баба, дід, прабаба, прадід, внуки і правнуки, брати і сестри) можуть бути лише суб'єктами майнових (аліментних) правовідносин.
Поняття,предмет,метод і джерела с.м 1.поняття с.п.,та його місце в системі сучасного права У
Деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою цивільного права. Це обумолено тим, що по-перше, обидві галузі регулюють одні й ті ж подібні правовідносини, тобто майнові правовідносини на грунті шлюбу і рідства та особисті відносини; по-друге, оскільки і в цивільному праві регламентуються майнові та особисті немайнові правовідносини, то немає підстав для розмежування цих галузей, і таким чином сімейне право є складовою частиною цивільного права.
Інші юристи вважають, що сімейне право - самостійна галузь, яка принципово відрізняється від інших галузей права. Вони стверджують, що майнові та особисті немайнові відносини, які є об`єктом сімейного права, мають ряд особливостей:
ці відносини виникають з рідства, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих; ці відносини пов`язують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя;
в першу чергу, це особисті немайнові відносини, і лише в другу чергу, вони є майновими;
сімейні права та обов`язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати;
ці правовідносини регулюються окремим кодексом;
процес розгляду сімейних справ та виконання рішень суттєво відрізняється від розгляду та виконання цивільних;
ці відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами.
Це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має об`єктом особисті та майнов відносини, які виникають на грунті шлюбу, рідства та усиновлення.
Сімейне право регулює певне коло суспільних відносин і обумовлюється базисом суспільства.
Сімейне право тісно пов`язане з цивільним правом, особливо зі спадковим, житловим правом.
2.предмет і мітод
3.принципи
Принципи сімейного права — це основні засади, керівні Ідеї, відповідно з якими здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин. Одним з принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Це закріплюється в ст.17 Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначає ст.51 Конституції України і ст.15 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Цей принцип означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України здійснюється за власним бажанням осіб. Разом з тим суть цього принципу і в тому, що держава стане на захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка буде порушено.
Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов'язаний з іншою основною засадою сімейного права — із свободою розірвання шлюбу. Але свобода розірвання шлюбу знаходиться під контролем держави (ст.38 КпШС).
Оголосивши першим декретом свободу розірвання шлюбу, держава перш за все мала на увазі надати жінкам, що зареєстрували шлюб у дореволюційний період, можливість розірвати ті кайдани, які їх оплутали, і вийти з-під жорстокої влади чоловіка.
Проте зловживання правом на розлучення не було б сумісне з інтересами держави по зміцненню сім'ї, покращанню справи виховання дітей. Тому розірвання шлюбу поставлено під контроль держави і хоча як при судовому, так і при спрощеному адміністративному, через органи РАГСу, розірванні шлюбу свобода на розлучення зберігається, але попереджується самовільність, в галузі громадських відносин, що завдає великої шкоди подружжю, а особливо дітям.
Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих і майнових правах. Це визначають ст.ст.21, 24, 51 Конституції України та ст.З КпШС України.
Ще одним з найважливіших принципів є принцип моральності і матеріальної підтримки нужденних членів сім'ї. Правове освітлення цього принципу здійснюється аліментними зобов'язаннями (п.2 ст.51 Конституції, ст.32 КпШС), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного на випадок потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду одержувати утримання від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.