4.1.Модуль 1. Держава та правовий механізм регулювання суспільних відносин. Основи цивільного права

Тема 1. Загальні положення теорії держави і права

Ключові терміни теми: держава, об’єктивне право, суб’єктивне право, принципи права, правова норма, реалізація правових норм, джерела права, нормативно-правовий акт, закон, підзаконний нормативно-правовий акт, система права, галузь права, підгалузь права, інститут права, правовідносини, правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, юридичні факти, правопорушення, юридична відповідальність, правопорядок, законність.

1.1. Поняття, суть і функції держави і права. Принципи права

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з поміж яких обирається лише найоптимальніший, з точки зору суспільства, варіант поведінки окремої людини з багатьох можливих. Задля регулювання поведінки людей та їх об‘єднань у суспільстві в той чи інший спосіб формуються певні правила поведінки, котрі орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети. Правила поведінки, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність, називаються соціальними нормами.

Якби не існувало системи соціальних норм, які регулюють стосунки між людьми (суспільні відносини), то в суспільстві була б анархія і всі відносини між людьми вирішувались би можливо лише з позиції сили. Соціальні норми представляють собою загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об‘єктивними закономірностями його існування і які є результатом свідомо-вольової діяльності індивіда або якоїсь групи індивідуумів чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу. Залежно від способу їх утворення і забезпечення вони поділяються на: юридичні (норми права), моральні, релігійні, корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших форм об‘єднань громадян), звичаї та традиції. Особливу роль у регулюванні суспільних відносин завжди відіграють норми права. Мораль і інші соціальні норми не можуть замінити норми права, які формуються і забезпечуються безпосередньо за участю держави.

Об’єктивне право - це система загально обов’язкових, формально-визначених правил фізичної поведінки (правових норм), встановлених або санкціонованих державою, спрямованих на врегулювання і охорону суспільних відносин і соціальних цінностей, реалізація яких забезпечується державою.

Право регламентує свободу діяльності і поведінки окремої людини та/або колективних утворень людей так званих суб’єктів суспільних відносин, в тому числі правовідносин.

В своєму походженні, стабільності, розвитку, удосконаленні, зміні, авторитетності і гарантованості право залежить від держави, оскільки саме державна влада є основним творцем права. Держава, її органи, посадові особи встановлюють нові правила поведінки, санкціонують вже існуючі соціальні норми, надаючи їм усім властивостей норм права, гарантують використання, виконання чи дотримання вимог норм права, створюють для цього необхідні умови, в тому числі забезпечують відновлення порушених прав суб‘єктів, примусове виконання обов‘язків чи покарання правопорушників.

Право є ознакою цивілізації, культури людського суспільства і являє собою соціальну цінність, благо як для суспільства взагалі, так і для кожного його члена зокрема.

Держава є історичною формою організації життя суспільства. Держава забезпечує стабільність і впорядкованість суспільства.

Держава – це організація політичної влади домінуючої частини суспільства, яка діє в першу чергу в інтересах цієї домінуючої частини суспільства і за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством та управління всіма загальносуспільними справами.

Держава характеризується наступними ознаками:

1) наявність відокремленої, чітко визначеної кордонами території, на яку поширюється суверенна влада держави і яка є матеріальною основою існування держави;

2) наявність публічної влади, яка є верховною в суспільстві, відокремлена від суспільства але і здійснюється від імені суспільства;

3) наявність суверенітету влади держави, а саме верховенство, незалежність, неподільність, єдність і рівноправність у міжнародних відносинах;

4) наявність специфічного апарату держави: система органів держави які і здійснюють її функції і завдання;

5) наявність власної правової системи:

а) системи загальнообов’язкових правил поведінки;

б) системи правоохоронних органів;

в) системи матеріальних джерел правових норм;

6) наявність власної податкової системи, за рахунок якої утримується апарат держави і забезпечуються загальносуспільні видатки;

7) наявність власної грошової і фінансово-кредитної системи;

8) наявність державних символів (герб, прапор, гімн), державної мови тощо.

Функції держави – це напрямки діяльності держави, які відображають соціально-економічну і політичну суть держави.

Всі функції держави існують у постійній динаміці і постійно видозмінюються відповідно до завдань конкретного історичного етапу розвитку держави і суспільства. Але є і сталі функції держави, які відображають управлінську суть держави як суспільного утворення.

Функції держави класифікують за різними критеріями:

1. За принципом поділу державної влади: законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові, контрольно-наглядові.

2. За соціальним значенням: основні і другорядні.

3. За сферами територіального впливу: зовнішні і внутрішні.

4. За сферами суспільного життя: економічні, політичні, соціальні, екологічні, гуманітарні, ідеологічні.

5. За часом виконання: постійні і тимчасові.

Держава залежить від права: у своїй організації, побудові, структурі, вдосконаленні і розвитку. Держава виконує свої завдання і функції, опираючись на систему права і законодавства, які регламентують діяльність держави, її органів і посадових осіб. Держава безпосередньо зв‘язана з правом і залежить від нього, і навпаки, система права і законодавства залежить від держави. Норми права не відокремлені одна від одної, а взаємопов‘язані і у своїй сукупності становлять ієрархічну структуру. Цей зв‘язок проявляється в правотворчій, правоохоронній і правореалізаційній функціях держави. Право тісно пов‘язане і з економікою. З однієї сторони економічні відносини визначають систему права і законодавства, з іншої сторони система права і законодавства визначає економічні відносини. Економіка обумовлює зміст права опосередковано через потреби і інтереси особи, соціальних груп, класів. Право може стимулювати або стримувати економічний розвиток чи ж нейтрально відноситись до розвитку економічних відносин.

Право залежить також від політики класів, соціальних груп і їх політичних партій. В праві відображається політика правлячих класів, партій і всього народу залежно від того, кому належить державна влада. Право, закон – це концентрований вираз економічної, соціальної і полі-тичної структури держави і суспільства. Політика оформлюється у праві у вигляді юридичних прав і обов‘язків суб‘єктів суспільних відносин. Полі-тика теж залежить від права, оскільки воно є засобом: вираження, деклару-вання політики; реалізації політики; захисту, гарантування політики; переконання, пропаганди на користь певної політики тощо.

Соціальне призначення права, його місце і роль у системі регулювання суспільних відносин відображається в його функціях.

Функції права – це основні напрями впливу права на суспільні відносини. Функції права поділяються на соціальні і спеціально-юридичні.

Соціальні функції права – це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту. Можна виділити такі загально-соціальні функції права:

а) гуманістична – право охороняє і захищає права народу, людини;

б) організаторсько-управлінська – право учасників правовідносин на розв‘язання певних соціальних проблем;

в) інформаційна – право інформує людей про волю законодавця;

г) оціночно-орієнтаційна – поведінка людей оцінюється з позицій законів держави, вказує на безконфліктні соціально допустимі шляхи і засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;

д) ідеологічно-виховна – право формує у людини певний світогляд, виховує в ній зразки правомірної поведінки;

е) гносеологічна (пізнавальна) – право саме виступає джерелом знань.

До соціально-юридичних функцій права відносять:

а) регулятивну функцію, яка спрямована на врегулювання суспільних відносин шляхом закріплення бажаної поведінки їх учасників у формі суб’єктивних прав та юридичних обов’язків в тих чи інших правових нормах;

б) охоронну функцію, яка спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об‘єднано, відновлення порушених прав суб‘єктів.

Суб’єктивні права і юридичні обов’язки складають зміст норм права.

Суб’єктивне право – це міра дозволеної поведінки особи наділеної законом певним правом, яка забезпечуються юридичними обов’язками інших осіб. Юридичний обов’язок – це міра необхідної поведінки зобов’язаної законом особи.

Система юридичних обов’язків забезпечує можливість реалізації суб’єктивних прав, а виконання юридичних обов’язків забезпечується шляхом застосування від імені держави заходів юридичної відповідальності.

Принципи права – це основні домінуючі ідеї (погляди), що харак-теризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імператив-ністю і відображають головні вимоги до системи права певної держави.

Принципи права є узагальненими відображеннями об‘єктивних закономірностей розвитку суспільства, об‘єднуючими зв‘язками, ідеоло-гічною основою виникнення, становлення і функціонування багатьох пра-вових явищ. Вони визначають нормоутворюючу і правозастосовчу діяль-ність, координують функціонування механізму правового регулювання, є критеріями оцінки законності рішень органів держави, дій громадян, фор-мують правове мислення і правову культуру, цементують систему права.

Важливою ознакою принципів права є спосіб їх матеріалізації у праві. Розрізняють 2 основні способи вираження принципів права безпосереднє формулювання їх у нормах права (текстуальне закріплення) і виведення принципів права із змісту нормативно-правових актів (змістове закріплення). У розвинутих правових системах правові принципи найчастіше виконують роль перехідної ланки від суспільних відносин до систем права і правового регулювання.

Залежно від функціонального призначення і об‘єму відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.

Соціально-правові принципи відображають систему цінностей, що властиві суспільству і мають або повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй тощо єдність суспільних і особистих інтересів).

Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища і поділяється на загально-правові, міжгалузеві, галузеві принципи, принципи правових інститутів.

Соціально-правовими принципами є:

1. принцип гуманізму – домінування у формуванні і функціону-вання правової системи невід‘ємних природних прав та свобод людини;

2. принцип рівності громадян перед законом – всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов‘язки, несуть рівну відповідальність перед законом;

3. принцип законності – здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов‘язками людини;

4. принцип демократизму – право, законодавство адекватно відображають волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії;

5. повновладдя народу;

6. принцип взаємної відповідальності держави і особи – і держава і особа пов‘язані між собою взаємними правами і обов‘язками;

7. принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

8. принцип справедливості;

9. верховенство права і конституції;

10. громадяни здійснюють свої права за принципом дозволено все, що не заборонено законом”, а держава – за принципом: “дозволено лише те, що визначене законом”.

Спеціально-правові принципи визначаються предметом регулювання тієї чи іншої галузі (інституту) права.