2. Релігія і наука про походження людини.

Наука і релігія по-різному пояснюють походження людини.

Релігійна інтерпретація спирається на ідею креаціонізму, тобто створення людини Богом. Науковий підхід орієнтований на ідеї еволюції, тобто появу людини внаслідок тривалого процесу розвитку органічного світу і становлення суспільства.

У межах релігійних поглядів створення перших людей – воля і дія Бога. «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею» (біблійний текст 9 – 8 століть до н.е.). Жінка була створена з ребра чоловіка, щоб той не нудьгував.

У пізнішому біблійному трактуванні (6 століття до н.е.) створення людини описується як завершальний стан шестиденного створення світу. «І сказав Бог: «Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». Чоловіка і жінку Бог створив на Свій образ.

В межах наукового підходу існує велика кількість концепцій, але найбільш переконлива – еволюційна теорія.

Становлення сучасної людини – історично тривалий процес, що складається з кількох еволюційних етапів.

Біологічні передумови появи людини почали формуватися десятки мільйонів років тому в популяціях третинних антропоїдів. Більшість фахівців вважає предками людей австралопітеків (різновид вищих людиноподібних приматів), які жили 4-5 млн. років тому у Східній Екваторіальній Африці.

Зміна характеру взаємодії із середовищем проживання, перехід від індивідуальної пристосувальної життєдіяльності до групової, вплинули на процес наступної біологічної еволюції. Вчені виділяють у ньому етап близько 3 млн. років тому, коли з’явився вид «людина уміла» і пізніше етап (1 млн років тому), коли виникає вид «людина прямостояча».

Еволюція предків людини суттєво відрізняється від еволюції ін.. видів. Іноді її називають гармонізуючою, бо предки хомо сапієнс набували здатності пристосовуватися фізично і поведінкою до середовища проживання без зміни генотипу.

Під впливом соціальних факторів відбувалася спрямована зміна генетичних програм, які давали б організму змогу успішно виконувати трудові та інші функції в нових умовах.

Вплив праці та колективності буття на процес еволюційного розвитку організму виявлявся не лише на набутті нових тілесних та психічних властивостей і здатностей, а й у відмиранні тих тваринних властивостей, що заважали формуванню нових людських відносин.

Стадний спосіб життя, трудова діяльність, виготовлення знарядь праці, необхідність спілкування та передачі набутого досвіду сприяли виникненню й розвитку мови. Все це й послужило передумовою становлення соціального середовища. З цього моменту розвиток людини відбувався вже не під впливом законів біологічної еволюції, а соціальних закономірностей.

Історичне завершення еволюційного процесу виникнення сучасного виду людини (людини розумної) вчені відносять до рубежу 30 – 50 тис. років тому.