Лабораторна робота №1 Складання акту про нещасний випадок.

Мета: Ознайомитися з основними правилами складання акт про нещасний випадок.

Теоретичні відомості

В результаті дії несприятливих чинників виробничого середовища на підприємстві можуть траплятися нещасні випадки.

Нещасний випадок на виробництві—це раптовий вплив на праців­ника небезпечного виробничого чинника чи середовища, внаслідок яких заподіяна шкода здоров’ю або настала смерть.

Професійне захворювання—це паталогічний стан людини, обумов­лений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих чинників.

Характерним для нещасного випадку є миттєвість дії небезпечного виробничого чинника, тоді як професійне захворювання викликає три­вала дія небезпечного виробничого чинника.

Виробнича травма—це порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих чинників.

Травми залежно від характеру дії бувають:

■ механічні (забите місце, переломи);

■ термічні (опіки, обмороження);

■ хімічні (отруєння, опіки);

■ електричні (електричні опіки, електричні мітки, електрофтальмія, фібриляція серця, електричний шок тощо);

■ психічні (переляк, шок);

Залежно від тяжкості наслідку втрата працездатності може бути:

■ тимчасова—людина відновила працездатність після травми і пове­рнулася на роботу;

■ постійно-тимчасова—людина відновила працездатність після тра­вми і повернулася на роботу, але залишилися наслідки травми (втратила палець або кульгає внаслідок перелому);

■ постійна—постійна втрата працездатності (інвалід 1 групи). Явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві, називається виробничим травматизмом.

Явище, що характеризується сукупністю професійних захворювань, називається професійною захворюваністю.

Методи аналізу причин нещасних випадків.

Статистичний метод ґрунтується на вивченні травматизму за документами, які реєструють факти нещасних випадків (звітами, актами форми Н-1 і Н-2, журналами реєстрації, листками непрацездатності) з певний період. Статистичні методи передбачають такі етапи дослідження: спостереження, накопичення статистичного матеріалу і обробка (аналіз) одержаних даних з подальшими висновками і рекомендаціями.

Для оцінки рівня травматизму користуються відносними статистичними показниками частоти і тяжкості травматизму та показником загального рівня травматизму.

Коефіцієнт частоти травматизму (К_ч) показує кількість нещасних випадків, які припадають на 1000 працюючих за звітний період:

К_ч=Н∙1000/Т,

де Н– загальна кількість випадків травматизму за звітний період; Т– середня кількість працюючих згідно до списку за звітний період.

Коефіцієнт тяжкості травматизму (К_в) визначає середню тривалість тимчасової непрацездатності, яка припадає на один нещасний випадок:

К_в=D/Н,

де О—загальна кількість днів тимчасової непрацездатності всіх потерпілих при нещасних випадках за звітний період, Н—загальна кількість випадків за звітний період.

Цей коефіцієнт не враховує смертельні випадки і переведення на інвалідність і тому не в повному обсязі характеризує тяжкість травматизму.

Для більш об'єктивної оцінки виробничого травматизму використовують показник загального травматизму (К₃), який являє собою кількість днів непрацездатності, які припадають на 1000 працюючих:

К_з= К_ч∙ К_в=D∙1000/Т.

Для врахування важких травм із смертельним або інвалідним наслідком введено показник (К_с,і):

К_с,і = Н_с,і ∙100/Н,

де Н_с,і —кількість випадків із смертельним або інвалідним наслідком.

Різновидом статистичного методу є груповий метод аналізу травматизму. Випадки травматизму групуються за певними ознаками, професія ми потерпілих, робочими місцями у цехах, стажем, віком, причинам] травматизму, обладнанням, яке спричинило травматизм.

Ці коефіцієнти дають можливість вивчати динаміку травматизму на підприємстві, порівнювати його з іншими підприємствами, аналізува­ти причини травматизму і розробляти заходи для попередження неща­сних випадків. Але при цьому не вивчаються ґрунтовно виробничі умови, за яких сталися нещасні випадки.

Топографічний метод—ґрунтується на вивченні причин нещасних випадків за місцем події. При цьому на плані цеху (підприємства) від­значають місця, де сталися нещасні випадки, тобто місця травматизму. Це дозволяє виявити травмонебезпечні місця, які вимагають ретельно­го обстеження і проведення профілактичних заходів

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всіх виро­бничих умов даного об'єкта, за яких стався нещасний випадок: вивча­ються трудовий і технологічний процеси, основне і допоміжне облад­нання, матеріали, загальні умови праці, робочі місця, прийоми праці, захисні засоби, режими праці і відпочинку. Цей метод дає можливість в повній мірі визначати способи попередження травматизму, викорис­тати результати проведеної роботи в інших місцях за допомогою порі­вняльних досліджень. Даний метод дозволяє не тільки встановити причину виробничих травм, але і виявити існуючі потенційні небезпе­ки.

Економічний метод ґрунтується на визначенні та аналізі втрат, що викликані виробничим травматизмом і профзахворюваннями, аналізі ефективності використання фондів охорони праці.

Метод експертних оцінок дає змогу встановлювати найважливіші причини травматизму на основі оцінок (рангів), поставлених експер­тами. Для використання цього методу попередньо розглядається пере­лік можливих причин травматизму Картки з можливими причинами (чинниками) роздаються експертам. Залежно від важливості чинника експерти проставляють відповідний ранг. Цей метод дає змогу визна­чати найвагоміші причини травматизму на підприємстві, дільниці, у цеху і визначати найдоцільніший шлях до покращання охорони праці.

Власник підприємства зобов'язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини нещасних випадків і професійних захво­рювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення умов праці на рівні нормативних вимог.